Council of judges
of Ukraine

enEN uaUA

29.05.2020, 17:23

Голова Ради суддів України Богдан Моніч взяв участь у засіданні Пленуму Верховного Суду Голова Ради суддів України Богдан Моніч взяв участь у засіданні Пленуму Верховного Суду

"Сьогоднішнє засідання Пленуму Верховного Суду є надзвичайно важливим, оскільки саме Вам сьогодні доведеться дати відповідь на питання: "Чи є сьогодні в Україні незалежна судова гілка влади?". Саме такими словами розпочав свій виступ на Пленумі Верховного Суду Голова Ради суддів України Богдан Моніч.

Публікуємо виступ Голови Ради суддів України Богдана Моніча на Пленумі Верховного Суду, який відбувся 29 травня 2020 року у Києві.

Добрий день шановні колеги, Ваша честь!

Сьогоднішнє засідання Пленуму Верховного Суду є надзвичайно важливим, оскільки саме Вам сьогодні доведеться дати відповідь на питання: "Чи є сьогодні в Україні незалежна судова гілка влади?".

Як всі Ви знаєте, 17 квітня 2020 року опубліковано Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ (далі – Закон № 553-ІХ).

Цим Законом, зокрема, передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Зазначене обмеження застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди, грошового забезпечення суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Крім того, Законом № 553-ІХ виключено пункт 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким доручалося Кабінету Міністрів України за підсумками виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2020 року розглянути питання щодо збільшення видатків Державній судовій адміністрації України на забезпечення здійснення правосуддя у необхідному обсязі.

Застереження судової гілки влади щодо неможливості прийняття даного закону, на жаль, залишилися поза увагою Уряду, парламенту та Президента України.

Тож, на своєму позачерговому засіданні, яке відбулося 24.04.2020 року, Рада суддів України ухвалила рішення, відповідно до якого звернулася до Верховного Суду з пропозицією невідкладно розглянути питання щодо прийняття рішення про звернення з відповідним поданням до Конституційного Суду України з питання неконституційності наведених вище положень Закону № 553-ІХ.

Дане рішення було одноголосно підтримано усіма членами Ради суддів України і воно відображає позицію усього судового корпусу України.

Хочу зазначити, що суддівська спільнота в Україні є соціально відповідальною, адже у період карантину жоден суд в країні не припинив виконувати свою роботу. Органи судової влади продовжують здійснювати розгляд справ, у тому числі і тих, що пов’язані з порушеннями правил карантину, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм.

Судова влада усвідомлює складність економічної ситуації в державі та не вимагає для себе якихось особливих умов праці, розуміючи, що додаткові фінансові резерви держави мають бути спрямовані на подолання зовнішніх та внутрішніх загроз життю і здоров’ю громадян.

Судова гілка влади завжди була і зараз є готовою для відкритого діалогу щодо обговорення шляхів скорочення фінансування її діяльності, маючи відповідні напрацювання та реальні пропозиції, реалізація яких дозволила б, з одного боку, вжити заходів щодо реальної економії коштів державного бюджету, а з іншого – забезпечити незалежність суду в Україні.

Це пов’язано з тим, що здійснення правосуддя в умовах скорочення фінансування судової гілки влади має відбуватися так, щоб такий чинник дозволяв функціонувати судам як державній інституції з цілковитим дотриманням принципів незалежності, неупередженості та безсторонності.

При цьому громадянам має бути забезпечено доступ до правосуддя, а саме - право на справедливий і публічний розгляд судових справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Однак, представники законодавчої та виконавчої гілки влади не дослухалися до застережень органів суддівського врядування та самоврядування із вказаного приводу, що фактично призвело до застосування обмежень, які мають усі ознаки неконституційних, і таких, що прямо суперечать міжнародним стандартам та підривають функціонування судової гілки влади як незалежної інституції.

Загальновідомо, що незалежність суду має першочергове значення для верховенства права, оскільки в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової гілки влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої.

Аналіз міжнародних актів та рішень ЄСПЛ дозволяє констатувати, що на міжнародному рівні визнано необхідність забезпечення незалежності судової гілки влади, зокрема, через запровадження та забезпечення практичної реалізації інституту розподілу влади, закріплення незалежності судових органів на рівні конституцій чи національного законодавства з одночасним встановленням чіткого імперативу поважати незалежність судових органів носіями політичної влади та здійснювати її належне фінансування, заборону втручатися у діяльність суду у будь-якій формі.

Належне фінансування судової гілки влади має безпосередній зв’язок із забезпеченням принципу її незалежності. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя (це передбачено статтею 130 Конституції України).

Це означає, що Конституція України закріпила істотні організаційні моменти, що стосуються фінансування судів та суддів, які включать в себе й обсяг фінансування. При цьому, під належним фінансуванням слід розуміти таке, що визначається Державним бюджетом України і має ефективно забезпечувати потреби матеріально-технічного характеру й оплату праці не лише суддів та працівників судів, а й оплату праці працівників та посадових осіб органів суддівського врядування і самоврядування з метою ефективної реалізації принципу незалежності судової гілки влади.

Тобто, належним обсягом фінансування є обсяг, який дозволяв би судовій гілці влади здійснювати повноваження із здійснення правосуддя, а суддівському корпусу – уникнути будь-якого впливу на носіїв судової влади внаслідок матеріальної залежності.

Водночас, заходи економії, передбачені Законом № 553-ІХ, не мають загального та систематичного характеру для усього публічного сектору і є непропорційними.

Що ж до фінансування судів першої та апеляційної інстанцій, то у цьому випадку відбувається відмова держави від раніше взятих на себе зобов’язань з належного забезпечення діяльності судів.

Так, на кінець лютого 2020 року з доведеного судам річного фонду оплати праці в обсязі 8 271,4 млн., грн., після стовідсоткового покриття потреби на суддівську винагороду діючих суддів, на оплату праці працівників апаратів судів залишалося лише 598 млн., грн.

Дефіцит видатків на оплату праці працівників апаратів судів становив 4 769,2 млн грн, дефіцит нарахувань на оплату праці – 1 456,8 млн грн. На інші поточні видатки судів (поштові відправлення, папір, утримання приміщень, оргтехніки, інформаційних систем, винагороду присяжним тощо) дефіцит у 2020 році сягав 831 572,9 тис. грн.

Про наявну проблему органи судової влади інформували як Кабінет Міністрів України, так і парламент напередодні ухвалення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Незважаючи на це, проєкт бюджету був ухвалений без забезпечення належних видатків на здійснення правосуддя місцевими та апеляційними судами. Тобто, в цій частині бюджет був ухвалений із заздалегідь відомим дефіцитом фонду оплати праці судів першої та апеляційної інстанцій у розмірі близько 6,1 млрд., грн.

Як наслідок, загальний дефіцит фонду оплати праці у судах першої та апеляційної інстанцій становив близько 74 %.

Крім того, пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" було доручено Кабінету Міністрів України за підсумками виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2020 року розглянути питання щодо збільшення видатків Державній судовій адміністрації України на забезпечення здійснення правосуддя у необхідному обсязі.

Цю норму Закону слід розуміти як чітке доручення органу законодавчої гілки влади виконавчій гілці влади віднайти щонайменше 6,1 млрд грн на фінансування потреб судів першої та апеляційної інстанцій у частині оплати праці.

Натомість, внаслідок прийняття Закону № 553-ІХ держава фактично відмовилася від раніше взятого на себе зобов’язання щодо належного матеріального забезпечення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки внесеними змінами пункт 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" був виключений із тексту Закону взагалі.

Судова гілка влади з огляду на складну ситуацію в країні здійснила розрахунки мінімально можливої критичної потреби у фінансуванні бюджетної програми 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", і ця сума становила 3382,5 млн грн.

Однак, названим Законом на фінансування цієї бюджетної програми було виділено лише 1 080,6 млн., грн., що фактично поставило під загрозу можливість здійснення правосуддя судами першої та апеляційної інстанцій.

За результатами аналізу зазначених фінансових показників можна дійти однозначних висновків про те, що реальні видатки на судову гілку влади зменшилися на 5,02 млрд., грн., що є одним з найбільших показників порівняно з іншими гілками державної влади в Україні.

Дефіцит мінімально необхідних критичних видатків на фінансування бюджетної програми 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя" становить 2 301,9 млн., грн.

Запровадження такого непропорційного підходу щодо зменшення фінансування судової гілки влади не може бути зумовлене жодними винятковими економічними причинами. Порівняно з іншими органами публічного сектору лише стосовно судової гілки влади застосовані обмеження виражаються у непропорційному зменшенні суддівської винагороди, оплати праці працівників органів суддівського врядування та загального обсягу фінансування.

Отже, функціонування нинішньої моделі державного управління в Україні через ухвалення Закону №553-ІХ продемонструвало значне відхилення від міжнародних стандартів організації діяльності судової гілки влади. Тому, поза всяким сумнівом, необхідно вживати невідкладних заходів для розв’язання цієї проблеми.

Конституційний порядок повинен спиратися на ефективну і незалежну судову владу, діяльність якої поєднана з реальним втіленням принципу розподілу державної влади. Без належного виконання гарантій незалежності судової влади відповідно до міжнародно-правових стандартів Україна ніколи не відбудеться як правова та демократична держава.

Очевидно, що складна фінансова ситуація в країні не може виправдати порушення гарантій суддівської незалежності, які прямо передбачені Конституцією України.

Аналіз норм Конституції України та законодавства, яке регулює питання судоустрою та порядок відправлення правосуддя, дає всі підстави стверджувати, що положення частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ в частині обмеження заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є такими, що суперечать статті 6, частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126, частині другій статті 148-1, частині першій статті 149, частині першій статті 153 Конституції України.

З тих самих підстав слід вважати такими, що не відповідають Конституції України, положення підпункту 1 пункту 11 Закону № 553-ІХ, згідно з якими виключено пункт 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким доручалося Кабінету Міністрів України за підсумками виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2020 року розглянути питання щодо збільшення видатків Державній судовій адміністрації України на забезпечення здійснення правосуддя у необхідному обсязі.

Відповідні обґрунтування неконституційності згаданих норм наведені у надісланому Вам Рішенні Ради суддів України.

Відтак, клопочу перед Вами звернутися з відповідним поданням до Конституційного Суду України з питання неконституційності наведених вище положень Закону № 553-ІХ.

Також прошу Вас, порушити питання у поданні про визнання відповідних норм неконституційними з дня ухвалення відповідного Закону.

Це пов’язано, насамперед, з тим, що прийняття оспорюваних норм відбулося невдовзі після ухвалення Конституційними Судом України рішень з аналогічних питань та всупереч неодноразово висловленій ним юридичній позиції.

Останнє таке рішення було ухвалено 11 березня 2020 року у справі відомій Вам за конституційним поданням Верховного Суду.

Завершуючи свій виступ, хочу ще раз наголосити на тому, що внаслідок неналежного фінансування потреб судової гілки влади остання поставлена на межу виживання.

Упродовж останніх років суттєво погіршилась ситуація з кадровим забезпеченням судів і ці факти є загально відомими. У судах в середньому не вистачає 40% суддів.

В останній місяць ситуація з кадровим забезпеченням судів має тенденцію до ще більш суттєвого погіршення. І це я пов’язую саме з прийняттям Закону №553-ІХ.

Так, станом на 01.03.2020 року, в Україні працював 5001 суддя, вакантними залишалися 2063 посади (дефіцит кадрів складав 41,2%).

Станом на 01.05.2020 року в Україні працював 4951 суддя (дефіцит кадрів зріс до 42,6%), вакантними залишалися 2110 посад (+53).

Особливо загострюється ситуація з кадровим забезпеченням у апеляційних судах.

Так у Харківському, Сумському, Черкаському, Запорізькому та Закарпатському апеляційних судах кількість вакантних посад суддів станом на 01.05.2020 року перевищувала 50% від штатної чисельності та становила 62%, 56%, 53%, 52%, 52% відповідно.

Лише вчора, 28.05.2020 року, Вищою радою правосуддя розглядалось 7 заяв суддів про вихід у відставку, з них - 4 заяви суддів Харківського апеляційного суду, які були задоволені.

Наразі в Харківському апеляційному суді залишилось працювати 16 суддів з 60 штатних посад (дефіцит кадрів складає 73,3%). При цьому юрисдикція Харківського апеляційного суду поширюється на 37 місцевих загальних судів м.Харкова та Харківської області і цей суд є одним з найбільших як за охопленням судів першої інстанції, так і за навантаженням.

І це лише один із прикладів. Кожен день я все частіше чую від колег слово "відставка" і практично кожен голова суду змушений докладати зусиль, щоб переконати колег не залишати суддівську професію. Але, не зважаючи на це, кількість заяв суддів, які бажають піти у відставку, зростає.

Так само щоденно на адресу Ради суддів України надходять численні звернення від апаратів судів про надзвичайно низький рівень оплати праці. У деяких регіонах сума виплачених коштів за місяць по окремим посадам не перевищує розміру мінімальної заробітної плати. І це напряму пов’язано з відмовою держави фінансувати судову гілку влади на тому рівні, який би забезпечував її незалежність.

Окрім незадовільного фінансування оплати праці суддів та працівників апарату також критичною є ситуація з фінансуванням, необхідним для забезпечення судочинства. В судах першої та апеляційної інстанцій майже відсутні кошти на поштові відправлення, придбання паперу, утримання приміщень, оргтехніки, інформаційних систем, оплату праці присяжним.

Бюджетні призначення на ці потреби передбачені в обсязі 444,7 млн., грн., в той час, коли касові видатки у 2019 році на ці потреби склали 1 млрд., 159,9 млн., грн. Наприклад, у Закарпатській області в минулому році на зазначені потреби було витрачено 10,9 млн. грн., а бюджетні асигнування у 2020 році склали 4,3 млн., грн.

Якщо збільшити зазначений обсяг видатків на коефіцієнт приросту розглянутих справ (1,038) та індекс інфляції споживчих цін (1,06), то їх дефіцит по Україні складає 831,6 млн. грн.

Все це ставить під загрозу можливість відправлення правосуддя судами першої та апеляційної інстанції взагалі.

Підсумовуючи викладене, ще раз прошу Вас, шановні колеги, підтримати Рішення Ради суддів України та звернутися з відповідним поданням до Конституційного Суду України з питання неконституційності згаданих у рішенні положень Закону № 553-ІХ.

Пресслужба РСУ