Рада Суддів
України

ПРОЄКТ ЗМІН ДО КОДЕКСУ СУДДІВСЬКОЇ ЕТИКИ

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року м. Київ

РІШЕННЯ № 31

Рада суддів України рішенням від 09 червня 2016 року № 46 схвалила результати дослідження – Звіт "Основні методологічні підходи та результати дослідження щодо визначення коефіцієнтів навантаження на суддів та складності справ спеціалізованих судів та судів апеляційної інстанції", затвердила Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями, а також рекомендувала Державній судовій адміністрації України (далі – ДСА України) в ухваленні управлінських рішень застосувати Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями.

Рішенням XV чергового з'їзду суддів України рекомендовано переглянути та затвердити методологічні підходи щодо визначення нормативів тривалості розгляду судових справ.

У зв’язку зі змінами у процесуальному законодавстві та на виконання вищевказаних рішень за підтримки Програми реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) ДСА України проведено нове дослідження щодо оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ та визначення коефіцієнтів їх складності, яке викладено у відповідному звіті.

Проведений аналіз Звіту за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ та визначенні коефіцієнтів складності справ (далі – Звіт) показав, що розрахунки базових показників навантаження на суддю в рік та оцінка необхідної кількості суддів здійснені на підставі сформованих і оброблених анкетних даних суддів.

При цьому отримані результати є прийнятними та можуть бути використані для визначення потреб у фінансуванні, розрахунку модельного навантаження та визначення граничної кількості суддів.

Разом з тим, здійснені розрахунки не позбавлені окремих недоліків, які пов’язані з таким – обмежена кількість учасників опитування, короткий (три тижні) та невдалий час для опитування (серпень – основний період відпусток), і як наслідок спричинили окремі розбіжності в обчисленні показників витрат часу на розгляд справ.

Крім того, розрахунок відповідних показників здійснено на підставі статистичних даних за 2019 рік. В свою чергу, саме протягом 2019 року відбувалися, як законодавчі зміни щодо порядку розгляду окремих категорій спорів, так і зміни в порядку ведення квартальних та річних звітів статистичної звітності за формами, визначеними ДСА України.

Зокрема 21.10.2019 набув чинності Кодекс з процедур банкрутства, яким визначено процедури банкрутства не лише юридичних, а і фізичних осіб. Це, безумовно, буде мати наслідком збільшення навантаження на суди господарської юрисдикції.

Таким чином, використані при дослідженні статистичні дані за 2019 рік можуть не в повній мірі відображатисередні витрати часу розгляду справ та коефіцієнти складності справ.

Також в методиці, застосованій у Звіті, не враховано фактичної кількості справ та матеріалів, які перебували на розгляді у суді (залишок нерозглянутих справ на кінець року, кількість надходжень справ та матеріалів на розгляд), фактичної кількості відпрацьованих робочих днів у суді.

Крім того, під час обрахунку кількості суддів та кількості розглянутих справ було використано кількість робочих днів, яка не є оптимальною та не відображає фактично відпрацьований час за рік.

Так, на сьогоднішній день чинна Методика визначення граничної чисельності суддів у судах затверджена наказом ДСА України від 14 вересня 2018 року № 471.

Відповідно до даної Методики середньостатистична тривалість роботи судді протягом року визначається ДСА України щорічно за підсумками звітного року шляхом аналізу табелів робочого часу суддів.

Для проведення розрахунку відбираються тільки судді, які здійснювали свої повноваження повний календарний рік (за виключенням суддів, які були призначені або в яких закінчились повноваження протягом звітного року). Щодо кожного судді вираховується кількість відпрацьованих ним людино-днів. Отримані результати підсумовуються і діляться на кількість суддів у цій вибірці.

Наразі середньостатистична тривалість роботи суддів відповідно до аналізу табелів робочого часу суддів становить 183 робочих дні, а не 215, як це взято за основу у Звіті, а це суттєво впливає на відповідні розрахунки.

Крім того, за результатами дослідження показник середнього часу розгляду справ та коефіцієнти складності справ у Звіті розраховані на підставі співвідношення між даними першої та другої хвиль дослідження.

При визначенні пропорції такого співвідношення суттєво більшу вагу надано даним другої хвилі дослідження (72%) у порівнянні з даними, отриманими в ході першої хвилі дослідження (28%).

Порівняння отриманих даних з результатами дослідження, проведеного у 2016 та попередніх роках, свідчить про те, що середній час розгляду справ усіх категорій суттєво зменшився. Аналогічним чином зменшились і коефіцієнти складності справ. Це ставить під сумнів об’єктивність отриманих даних.

Наприклад, за даними попереднього дослідження на розгляд справи про умисне вбивство витрачалось 1174 хв. і коефіцієнт складності такої справи становив 5,31. За даними представленого звіту на розгляд аналогічної справи має витрачатись 326 хв., а коефіцієнт її складності становить 1,58.

Загальне співвідношення часу, отриманого за результатами двох хвиль досліджень, в цілому різниться в 4,1 рази, в тому числі:

- по місцевим загальним судам – 4,1;

- апеляційним загальним судам – 5,9;

- окружним адміністративним судам – 3,5;

- апеляційним адміністративним судам – 3,6;

- господарським місцевим судам – 2,9;

- господарським апеляційним судам – 2,2.

В той же час дані, отримані виключно за результатами першої хвилі дослідження, є співмірними з результатами дослідження, проведеного у 2016 та попередніх роках, і суттєво не відрізняють від них.

З огляду на раніше зазначені окремі недоліки другої хвилі дослідження (короткий термін проведення, низка кількість отриманих анкет) й на те, що оцінювання середніх витрат часу розгляд справ та визначення коефіцієнтів їх складності проводилось у той час, коли всі без винятку суди є неукомплектованим і працюють в «стресових» умовах, слід вважати , що використаний під час визначення пропорції між першою та другою хвилями дослідження середньозважений підхід не є прийнятним.

Більш доцільним є використання для визначення середньої тривалості розгляду справи даних виключно першої хвилі дослідження.

Врахування другої хвилі дослідження слід вважати неприйнятним або можливим лише за умови, якщо їй буде надана суттєво менша вага у порівнянні з першою хвилею дослідження.

За таких обставин середня тривалість розгляду справ за їх категоріями та коефіцієнт їх складності мають бути перераховані з урахуванням цих застережень.

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів, відповідно до статті 126, частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (зі змінами), Рада суддів України вирішила:

1. Схвалити результати дослідження – Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів із застереженнями в частині уточнення показника середнього часу розгляду судових справ за їх категоріями та коефіцієнтів їх складності.

2. Запропонувати Програмі реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» провести перерахунки показників середньої тривалості судових справ за їх категоріями та коефіцієнтів складності справ, надавши перевагу при таких перерахунках першій хвилі проведеного дослідження.

3. Запропонувати Державній судовій адміністрації України, Вищій раді правосуддя при визначенні потреб у фінансуванні, ухваленні управлінських рішень та затвердженні штатної чисельності суддів застосовувати зазначений Звіт з урахуванням такого:

- отримані результати розрахунків слід використовувати для оцінки необхідної кількості суддів та коригування їх чисельності на рівні кожного окремого суду з урахуванням фактичної ситуації в суді;

- результати розрахунків повинні братися до уваги під час прийняття рішень щодо загальної штатної чисельності суддів, але носити скоріше індикативний характер, враховуючи потенційні зміни у навантаженні на судову систему в майбутньому;

- при використанні результатів розрахунків слід враховувати середньостатистичну тривалість роботи суддів відповідно до аналізу табелів робочого часу суддів, яка становить 183 робочих дні, а не 215, як це взято за основу наданому Звіті;

- з огляду на окремі недоліки дослідження, які в тому числі свідчать про серйозний брак суддівських кадрів, слід утриматися від скорочення штатної чисельності суддів у тих судах, де дослідження показало необхідність його проведення (господарські суди, апеляційні господарські суди, окружні адміністративні суди), до повторного дослідження, яке слід провести не пізніше травня 2021 року.

4. Державній судовій адміністрації України провести повторне дослідження оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів у господарських судах, апеляційних господарських судах, окружних адміністративних судах не пізніше, ніж до травня 2021 року.

5. Державній судовій адміністрації України до проведення повторного дослідження, але не пізніше кінця 2020 року, розглянути пропозиції судів щодо зміни методики обліку статистичних даних, передбаченої чинною звітністю, з метою врахування у повному обсязі розгляду скарг, заяв та клопотань, які можна обліковувати як окремі матеріали судових справ.

6. З метою зміни методики обліку статистичних даних, передбаченої чинною звітністю, доопрацювання Методики визначення граничної чисельності суддів у судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 14 вересня 2018 року № 471 (у тому числі з урахуванням Звіту за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів), створити робочу групу, до складу якої включити:

6 членів Ради суддів України (по 2 від кожної юрисдикції);

6 представників Державної судової адміністрації України, які спеціалізуються на розгляді зазначених питань (за згодою);

6 представників апарату Верховного Суду, які спеціалізуються на розгляді зазначених питань (за згодою);

2 представники Вищої ради правосуддя (за згодою).

Голова Ради суддів України                      Б.С. Моніч

Коментар до Кодексу суддівської етики

ЗАТВЕРДЖЕНО

рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1

Коментар до Преамбули

Забезпечення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна винятково на підставі Конституції, законів України й міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

Усвідомлюючи важливість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати й пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе суттєві обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав люди-ни та основоположних свобод, за якою кожен має право на незалежний і справедливий суд, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Основні принципи щодо незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1989 року, Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, Європейську хартію про закон щодо статусу суддів, Рекомендацію СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, з’їзд суддів України затверджує цей Кодекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді.

Відповідно до статті 1 Конституції України (далі – Конституції, Ос-новного закону) Україна є правовою державою. Правова держава – це форма організації державної влади, за якої в усіх сферах життя панує верховенство права. У правовій державі державні органи і громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом, у ній реалізуються права людини, здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.. Завдяки такому розподілу виникає можливість організувати ефективне управління державою та забезпечити створення системи стримувань і противаг, яка не дозволяє тій чи іншій гілці влади переви­ щувати свої повноваження.

Реалізація принципів правової держави багато в чому залежить від діяльності судів та забезпечення права кожного на доступ до правосуддя. У правовій державі судова влада виконує роль арбітра, який слід-кує за дотриманням законів. Саме правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та їх захист у випадку порушень, виступає гарантом законності й порядку у суспільстві.

Судовий захист є юрисдикційною формою захисту порушених абооспорюваних суб’єктивних прав та інтересів. Сутність такої форми захисту полягає в тому, що особа, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені неправомірними діями інших осіб чи органів, звертається за захистом до суду як державного органу, уповноваженого вирішувати спори з метою відновлення порушеного права й припинення такого порушення. Визначальною складовою принципу захисту прав та інтересів є забезпечення гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Право на судовий захист законних прав та інтересів кожного грома-дянина гарантується статтею 55 Конституції. Цією нормою передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.. За змістом статті 64 Основного закону, право на судовий захист не може бути обмежене..

Під час реалізації права на судовий захист особливу увагу треба приділяти захисту прав громадян від свавілля з боку органів держави та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції надається у рішенні Конституційного суду України № 6-зп від 25.11.97 у справі за консти-туційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. Відповідно до цього рі-шення, частину другу статті 55 Конституції необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрис-дикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і сво-боди таких осіб чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяль-ність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду. Отже, офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції дає підстави для висновку, що звернення за захистом своїх прав та законних інтересів може відбуватися незалежно від можливості захистити свої права в інших органах.

Право на судовий захист тісно пов’язано з таким основоположним принципом правової держави, як верховенство права..

Статтею 8 Конституції задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.. Відповідно до цього принципу Консти-туція має найвищу юридичну силу.. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.. Нор-ми Конституції є нормами прямої дії.. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується..

Тлумачення поняття «верховенство права» надається у рішенні Кон-ституційного Суду України (далі – КСУ) № 15-рп/2004 від 02..11..2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо від-повідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання)³.. У цьому рішенні зазначається: «Верховенство пра-ва – це панування права в суспільстві.. Верховенство права вимагає віддержави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті переду-сім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише за-конодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регу-лятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем су-спільства.. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відо-браження в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправед-ливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.. Справедли-вість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»..

Здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права та забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є завданням суду, про яке зазначено у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Спеціальні норми, присвячені дії принципу верховенства права у сфері судочинства, є і у деяких процесуальних кодексах.. Так, у статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України⁵ (далі – КАС) роз-кривається сутність принципу верховенства права, відповідно до яко-го людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.. В цій норм за-значається й про те, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)..

Подібна норма є і у статті 8 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), в якій також зазначено про застосування прин-ципу верховенства права у кримінальному провадженні з урахуванням практики ЄСПЛ⁶..

Виконати завдання суду щодо здійснення правосуддя на засадах верховенства права із забезпеченням при цьому кожній особі права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод неможливо без ро-зуміння суддями змістовного наповнення поняття «права людини».. Тлу-мачення змісту прав людини було надано у абзаці четвертому підпунк-ту 5..2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22..09..2005 № 5-рп/2005⁷, де зазначено: «у традиційному розумінні діяльності визна-чальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, що становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, вираже-на кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».. У іншому рішенні від 11..10..2005 №8-рп/2005⁸ КСУ зазначив таку правову пози-цію: зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, що визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.. Обсяг прав людини – це кількісні показ-ники відповідних можливостей, що характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, зміс-товних характеристик можливостей людини, які відображаються від-повідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількіс-ної характеристики (абзаци п’ятий, шостий пункту 4 мотивувальної ча-стини рішення).

У преамбулі до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за-значається, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховен-ства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд..

Що означає термін «правосуддя»? Це особлива функція судової гіл-ки влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення на основі закону цивільних, адміністративних і господарських справ з ме-тою захисту прав та законних інтересів як окремих громадян, так і під-приємств, установ, організацій, громадських об’єднань; розгляду кримі-нальних справ із застосуванням встановлених законом карних заходів щодо осіб, які визнані винними у вчиненні злочину, або виправданням невинних, а також у формі конституційного судочинства..

Статтею 124 Конституції передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси-ни, що виникають у державі..

Судова влада в Україні реалізує свої повноваження шляхом здійс-нення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністратив-ного, кримінального, а також конституційного судочинства.. Судочин-ство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції..

Як влучно зазначають науковці, авторитет суду та його рішень бага-то в чому пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності .

Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм.. Стандарти суддівської діяльності в цілому і поведінки суддів, зокрема, випливають із конституційних принципів, міжнарод-них договорів, до яких приєдналась держава Україна, а також із зако-нів України.. Зазначені цінності і є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя..

Судові рішення з огляду на верховенство права за своїм змістом по-винні утверджувати справедливість і права людини, укріплювати дові-ру суспільства до судової влади..

В основі довіри до судової влади лежить віра кожного громадяни-на, суспільства в цілому в те, що об’єкт довіри (суд) добровільно бере на себе і виконує зобов’язання захистити інтереси громадянина та су-спільства..

Згідно з пунктом 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради євро-пейських судів для Комітету Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» незалежність судової влади озна-чає повну неупередженість із боку суддів.. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторон-німи, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.. Судова влада повинна користуватися до-вірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але і з боку суспільства в цілому.. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очі-кування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється у ефективному відправленні судочинства та виступає мі-рою реалізації завдань справедливого суду.. Моральна складова суддів-ської етики (стосунки судді з учасниками судового процесу, з колегами,з відвідувачами суду та з будь-ким поза межами службової діяльності) вимагає від суддів дотримання правил поведінки, які включають в себе як загальновизнані норми моралі, що існують в суспільстві, так і стан-дарти, що регулюють службову діяльність, тобто вимоги, встановлені законодавством до професії, та стандарти, що стосуються позаслуж-бової поведінки й іншої дозволеної діяльності.. Лише високопрофесій-на, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу і відвідувачів суду в неупереджених результатах розгляду справи.. При цьому суд-дя повинен проявляти такі моральні якості, як чесність, об’єктивність, безсторонність, неупередженість, толерантність, добросовісність, спра-ведливість, збалансованість, розумність, розсудливість, стриманість, уважність, ввічливість, повагу до оточуючих..

Аналізуючи походження поняття суддівської етики, варто зазначи-ти, що вона є різновидом професійної етики, однієї із галузей етичної науки, науки про мораль.. Етичні норми являють собою систему ідей і уявлень про правильну і неправильну поведінку, які вимагають вико-нання одних дій і забороняють інші.. Етичні вимоги до поведінки судді закріплені саме в Кодексі професійної етики судді і являють собою су-купність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з погляду таких цінностей, як справедливість, сумлін-ність, гідність, людяність тощо..

Законодавець приділяє значну увагу питанням професійної ети-ки суддів.. Із 28..03..2015 набув чинності Закон України від 12..02..2015 № 192–VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким було затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів»¹¹.. Статтею 55 цього Закону, у якій визначені права та обов’язки судді, передбачається, що суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики.. Крім того, суддівській етиці присвячена спеціальна норма – стаття 57, яка має саме таку назву – «Етика судді».. Пунктом 3 частини 1 статті 92 Закону визначено, що однією з підстав притяг-нення судді до дисциплінарної відповідальності є систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснен-ня судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.. Але ні в цих нормах, ні в самому Кодексі суддівської етики не наводиться визначення поняття етики судді (суд-дівської етики)..

Базуючись на положеннях, які містяться у преамбулі до Бангалор-ських принципів поведінки суддів від 19..05..2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27..07..2006 № 2006/23 (далі– Бангалорські принципи), та аналізуючи зміст положень Кодексу суд-дівської етики, можна сформулювати таке поняття суддівської етики..

Під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об’єктивно і незалежно з метою збільшення значу-щості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів..

З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді ма-ють усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод.. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової вла-ди, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для от-римання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Кон-ституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки.

Термін «стандарт» означає єдину типову форму, мірило, зразок, яко-му повинно задовольняти що-небудь за своїми ознаками.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі,так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому ета-лон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особи-стий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників про-цесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших..

Оволодіння високими стандартами поведінки має бути невід’ємною складовою частиною підготовки кожного професійного судді та канди-дата на посаду судді.. Від моральних цінностей, якими керується суддя в своїй роботі під час здійснення правосуддя і в позасудовій поведінці, залежить оцінка судових рішень з точки зору їх справедливості як кож-ним окремим громадянином, та суспільством в цілому.

Неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у спра-ведливості судової системи.. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості.. У зв’язку з цим будь-який суддя повинен погодитися з обмеженнями, пов’язаними з дотриманням етичних норм,які на ньогопокладаються відповідно до його статусу.. Ці обмеження можуть здава-тися обтяжливими для пересічного громадянина, але суддя має дотри-муватись таких обмежень добровільно та свідомо..

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону України «Про судоустрій і ста-тус суддів» особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повно-важень судді після складення присяги судді, відповідно до змісту якої, поряд з іншими обов’язками професійного характеру, суддя присягає дотримуватись морально-етичних принципів поведінки, а також не вчи-няти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.. При цьому поняття «поведінка» включає в себе поведінку судді як під час здійснення правосуддя, так і його позасудову поведінку..

Однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов’язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов’язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов’язок, передбачений правовими нормами, так і обов’язок перед суспільством, пов’язаний зі здійсненням професійної діяльності..

Усвідомлення суддею професійного обов’язку передбачає турботу про професійну гідність, постійне вдосконалення професійної майстер-ності, прагнення виховувати своєю діяльністю, особистим прикладом, повагу до закону, правосуддя, суду..

Таке суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушу-ючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску..

За останні роки найбільшої уваги суспільства прикуто саме до поза-судової поведінки судді,його дозвілля,майнового стану..Непоодиноківипадки порушення окремими суддями морально-етичних принципів позасудової поведінки привертають увагу громадськості, знаходять своє постійне висвітлення та обговорення в засобах масової інформа-ції..

При цьому мають місце спірні питання належності чи недопусти-мості тієї чи іншої позасудової поведінки професійного судді.. Така си-туація виникає з огляду на суб’єктивний, оціночний характер деяких обставин, за настання яких розпочинають свою дію відповідні обме-ження..

Дотримання етичних норм передбачає утримання суддею від дій,щоможуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у його неупередженості, неза-лежності і справедливості винесених рішень.

Особливості поведінки судді мають прояв утому,що суддя зобов’яза-ний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому.. Недотримання суддею моральних засад суспільства, його неетична по-ведінка щодо учасників процесу тощо веде до зниження його авторите-ту, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого у учасників процесу виникають сумніви щодо незалежності і справед-ливості суду..

Під час здійснення правосуддя судді мають керуватися положення-ми Конституції України, законів України і міжнародних актів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.. Одним із таких законів, який визначає вимоги до поведінки суддів під час здійснення правосуддя, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів»..

Згідно зі статтею 1 цього Закону судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами,утвореними згідно із законом..Статтею6цьогоЗакону передбачено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу..

Законом забороняється втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збиран-ня, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду.. Такі дії тяг-нуть за собою відповідальність, установлену законом.. Зокрема, Кримі-нальним кодексом України (далі – КК) передбачена відповідальність за злочини проти правосуддя: за втручання в діяльність судових орга-нів (стаття 376), погрозу або насильство щодо судді, народного засіда-теля чи присяжного (стаття 377), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 378), посяган-ня на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379).

Відповідно до положень статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу,тиску або втручання..Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.. Втручання в ді-яльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді забезпечується такими чинниками:

1)особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2)недоторканністю та імунітетом судді;

3)незмінюваністю судді;

4)порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним за-коном, таємницею ухвалення судового рішення;

5)забороною втручання у здійснення правосуддя;

6)відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7)окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8)належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9)функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10)визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правово-го захисту;

11)правом судді на відставку..

Закон зобов’язує органи державної влади, органи місцевого само-врядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юри-дичних осіб та їх об’єднань поважати незалежність судді і не посягати на неї..

Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у провадженні, крім випадків, установлених законом.

У разі втручання в діяльність судді закон зобов’язує суддю зверну-тися з повідомленням про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів.

Статтею 1 Загальної хартії судді, ухваленої 17.11.1999 Центральною радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї, визначено, що незалеж-ність судді є неодмінною умовою неупередженого відправлення правосуддя згідно із законом. Це нероздільні поняття.. Всі інституції та органи влади, як національні, так і міжнародні, повинні поважати, захищати та оберігати цю незалежність.

Цією Хартією також встановлено, що в усій своїй професійній діяльності судді повинні гарантувати права кожного на справедливий суд. Вони повинні сприяти реалізації права осіб на справедливий і відкритий процес у незалежному й неупередженому суді, утвореному на за-конних підставах, що має винести рішення щодо їхніх громадянських прав та обов’язків або щодо будь-якого кримінального звинувачення, висунутого проти них..

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) також гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалеж-ним і безстороннім судом (стаття 6).. Невід’ємними складовими права на справедливий судовий розгляд є такі три елементи.. По-перше, це по-винен бути суд, який встановлений законом і відповідає вимогам неза-лежності та безсторонності.. По-друге, суд повинен мати широку юрис-дикцію, достатню для вирішення всіх аспектів спору або обвинувачень, до яких застосовується стаття 6.. І нарешті, по-третє, відповідна особа повинна мати доступ до суду..

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Ос-новними принципами незалежності судових органів, схвалені резолю-ціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13..12..1985, Рекомендаціями щодо ефективного впровадження Ос-новних принципів незалежності судових органів також передбачено право кожної особи на незалежний і справедливий суд..

Гарантії права на справедливий суд знайшли своє відображення і в нормах національного законодавства.. Вони закріплюються у положен-нях статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка перед-бачає, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утво-реним відповідно до закону.. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України..

Процесуальні кодекси також містять гарантії права на справедли-вий суд. Так, відповідно до статті 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

У статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупередже-ний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.. Згідно зі стат-тею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин шляхом справедливого, неупе-редженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Приймаючи Кодекс суддівської етики, судді України добровільно та охоче взяли на себе обов’язок прийняти ряд обмежень,незважаючина те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими.. Такі дії пов’язані з тим, що поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.. Результатом високої етичної поведінки судді має стати довіра кожного громадянина і суспільства в цілому до судової системи, окремого суду та певного судді.

Кодекс суддівської етики, який затверджується з’їздом суддів України, є обов’язковим для дотримання всіма суддями України з огляду на те, що відповідно до статті 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищим органом суддівського самоврядування є з’їзд суддів України, рішення якого є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.одекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встанов-лення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді, ґрунтується на Конституційних нормах, положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та міжнародних актів, зокрема, Бангалорських принци-пах поведінки суддів..

Бангалорські принципи поведінки суддів закріплюють один із ос-новоположних принципів щодо дотримання етичних норм, за яким де-монстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяль-ності суддів..

На Бангалорських принципах поведінки суддів ґрунтується Кодекс суддівської етики, затверджений ХІ черговим з’їздом суддів України..

Кодекс суддівської етики вимагає від суддів неухильно додержува-тись присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду..

Згідно з пунктом 4..3 Європейської хартії про закон щодо статусу суддів судді повинні стримуватись від вчинків, дій чи висловлювань, які можуть похитнути впевненість в їх неупередженості або незалежності.

Розділом VIII «Етика суддів» Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам – членам щодо суддів встановлено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися етичними принципами професійної поведінки. Ці принципи можуть містити не лише обов’яз-ки, щодо яких може бути ініційоване дисциплінарне провадження, а й пропонувати правила для суддів щодо їхньої поведінки. Ці принципи мають бути закладені в кодексах етики суддів, які підвищують довіру громадськості до суддів та судової влади. Судді повинні відігравати провідну роль у розробленні таких кодексів.Судді повинні мати можли-вість отримати пораду щодо дотримання етики суддів в органі судової влади.

•Висновок № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя та поваги до незалежності судової влади.

Необхідно констатувати, що ні Закон України «Про судоустрій і статус суддів», ні Кодекс суддівської етики, ні Бангалорські принципи по-ведінки суддів не можуть передбачити і визначити всі життєві ситуації, які виникатимуть як при здійснення суддею правосуддя, так і в його позасудовій поведінці. Тому запропонований коментар до цього Кодексу стане в нагоді суддям для визначення їх поведінки в конкретній ситуації.

ПОВНИЙ ТЕКСТ КОМЕНТАРЯ МОЖНА ЗАВАНТАЖИТИ ТУТ .