Рада Суддів
України

uaUA enEN
Документи

01.02.2017

Моніторинг втручань в діяльність суддів і судів

Моніторинг втручань в діяльність суддів і судів

Дивитися Завантажити

17.11.2016

Коментар до Кодексу суддівської етики

Коментар до Кодексу суддівської етики

ЗАТВЕРДЖЕНО

рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1



Коментар до Преамбули

Забезпечення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна винятково на підставі Конституції, законів України й міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

Усвідомлюючи важливість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати й пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе суттєві обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав люди-ни та основоположних свобод, за якою кожен має право на незалежний і справедливий суд, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Основні принципи щодо незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1989 року, Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, Європейську хартію про закон щодо статусу суддів, Рекомендацію СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, з’їзд суддів України затверджує цей Кодекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді.

Відповідно до статті 1 Конституції України (далі – Конституції, Ос-новного закону) Україна є правовою державою. Правова держава – це форма організації державної влади, за якої в усіх сферах життя панує верховенство права. У правовій державі державні органи і громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом, у ній реалізуються права людини, здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.. Завдяки такому розподілу виникає можливість організувати ефективне управління державою та забезпечити створення системи стримувань і противаг, яка не дозволяє тій чи іншій гілці влади переви­ щувати свої повноваження.

Реалізація принципів правової держави багато в чому залежить від діяльності судів та забезпечення права кожного на доступ до правосуддя. У правовій державі судова влада виконує роль арбітра, який слід-кує за дотриманням законів. Саме правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та їх захист у випадку порушень, виступає гарантом законності й порядку у суспільстві.

Судовий захист є юрисдикційною формою захисту порушених абооспорюваних суб’єктивних прав та інтересів. Сутність такої форми захисту полягає в тому, що особа, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені неправомірними діями інших осіб чи органів, звертається за захистом до суду як державного органу, уповноваженого вирішувати спори з метою відновлення порушеного права й припинення такого порушення. Визначальною складовою принципу захисту прав та інтересів є забезпечення гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Право на судовий захист законних прав та інтересів кожного грома-дянина гарантується статтею 55 Конституції. Цією нормою передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.. За змістом статті 64 Основного закону, право на судовий захист не може бути обмежене..

Під час реалізації права на судовий захист особливу увагу треба приділяти захисту прав громадян від свавілля з боку органів держави та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції надається у рішенні Конституційного суду України № 6-зп від 25.11.97 у справі за консти-туційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. Відповідно до цього рі-шення, частину другу статті 55 Конституції необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрис-дикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і сво-боди таких осіб чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяль-ність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду. Отже, офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції дає підстави для висновку, що звернення за захистом своїх прав та законних інтересів може відбуватися незалежно від можливості захистити свої права в інших органах.

Право на судовий захист тісно пов’язано з таким основоположним принципом правової держави, як верховенство права..

Статтею 8 Конституції задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.. Відповідно до цього принципу Консти-туція має найвищу юридичну силу.. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.. Нор-ми Конституції є нормами прямої дії.. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується..

Тлумачення поняття «верховенство права» надається у рішенні Кон-ституційного Суду України (далі – КСУ) № 15-рп/2004 від 02..11..2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо від-повідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання)3.. У цьому рішенні зазначається: «Верховенство пра-ва – це панування права в суспільстві.. Верховенство права вимагає віддержави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті переду-сім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише за-конодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регу-лятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем су-спільства.. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відо-браження в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправед-ливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.. Справедли-вість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»..

Здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права та забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є завданням суду, про яке зазначено у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Спеціальні норми, присвячені дії принципу верховенства права у сфері судочинства, є і у деяких процесуальних кодексах.. Так, у статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України5 (далі – КАС) роз-кривається сутність принципу верховенства права, відповідно до яко-го людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.. В цій норм за-значається й про те, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)..

Подібна норма є і у статті 8 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), в якій також зазначено про застосування прин-ципу верховенства права у кримінальному провадженні з урахуванням практики ЄСПЛ6..

Виконати завдання суду щодо здійснення правосуддя на засадах верховенства права із забезпеченням при цьому кожній особі права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод неможливо без ро-зуміння суддями змістовного наповнення поняття «права людини».. Тлу-мачення змісту прав людини було надано у абзаці четвертому підпунк-ту 5..2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22..09..2005 № 5-рп/20057, де зазначено: «у традиційному розумінні діяльності визна-чальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, що становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, вираже-на кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».. У іншому рішенні від 11..10..2005 №8-рп/20058 КСУ зазначив таку правову пози-цію: зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, що визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.. Обсяг прав людини – це кількісні показ-ники відповідних можливостей, що характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, зміс-товних характеристик можливостей людини, які відображаються від-повідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількіс-ної характеристики (абзаци п’ятий, шостий пункту 4 мотивувальної ча-стини рішення).

У преамбулі до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за-значається, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховен-ства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд..

Що означає термін «правосуддя»? Це особлива функція судової гіл-ки влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення на основі закону цивільних, адміністративних і господарських справ з ме-тою захисту прав та законних інтересів як окремих громадян, так і під-приємств, установ, організацій, громадських об’єднань; розгляду кримі-нальних справ із застосуванням встановлених законом карних заходів щодо осіб, які визнані винними у вчиненні злочину, або виправданням невинних, а також у формі конституційного судочинства..

Статтею 124 Конституції передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси-ни, що виникають у державі..

Судова влада в Україні реалізує свої повноваження шляхом здійс-нення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністратив-ного, кримінального, а також конституційного судочинства.. Судочин-ство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції..

Як влучно зазначають науковці, авторитет суду та його рішень бага-то в чому пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності .

Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм.. Стандарти суддівської діяльності в цілому і поведінки суддів, зокрема, випливають із конституційних принципів, міжнарод-них договорів, до яких приєдналась держава Україна, а також із зако-нів України.. Зазначені цінності і є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя..

Судові рішення з огляду на верховенство права за своїм змістом по-винні утверджувати справедливість і права людини, укріплювати дові-ру суспільства до судової влади..

В основі довіри до судової влади лежить віра кожного громадяни-на, суспільства в цілому в те, що об’єкт довіри (суд) добровільно бере на себе і виконує зобов’язання захистити інтереси громадянина та су-спільства..

Згідно з пунктом 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради євро-пейських судів для Комітету Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» незалежність судової влади озна-чає повну неупередженість із боку суддів.. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторон-німи, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.. Судова влада повинна користуватися до-вірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але і з боку суспільства в цілому.. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очі-кування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється у ефективному відправленні судочинства та виступає мі-рою реалізації завдань справедливого суду.. Моральна складова суддів-ської етики (стосунки судді з учасниками судового процесу, з колегами,з відвідувачами суду та з будь-ким поза межами службової діяльності) вимагає від суддів дотримання правил поведінки, які включають в себе як загальновизнані норми моралі, що існують в суспільстві, так і стан-дарти, що регулюють службову діяльність, тобто вимоги, встановлені законодавством до професії, та стандарти, що стосуються позаслуж-бової поведінки й іншої дозволеної діяльності.. Лише високопрофесій-на, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу і відвідувачів суду в неупереджених результатах розгляду справи.. При цьому суд-дя повинен проявляти такі моральні якості, як чесність, об’єктивність, безсторонність, неупередженість, толерантність, добросовісність, спра-ведливість, збалансованість, розумність, розсудливість, стриманість, уважність, ввічливість, повагу до оточуючих..

Аналізуючи походження поняття суддівської етики, варто зазначи-ти, що вона є різновидом професійної етики, однієї із галузей етичної науки, науки про мораль.. Етичні норми являють собою систему ідей і уявлень про правильну і неправильну поведінку, які вимагають вико-нання одних дій і забороняють інші.. Етичні вимоги до поведінки судді закріплені саме в Кодексі професійної етики судді і являють собою су-купність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з погляду таких цінностей, як справедливість, сумлін-ність, гідність, людяність тощо..

Законодавець приділяє значну увагу питанням професійної ети-ки суддів.. Із 28..03..2015 набув чинності Закон України від 12..02..2015 № 192–VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким було затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів»11.. Статтею 55 цього Закону, у якій визначені права та обов’язки судді, передбачається, що суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики.. Крім того, суддівській етиці присвячена спеціальна норма – стаття 57, яка має саме таку назву – «Етика судді».. Пунктом 3 частини 1 статті 92 Закону визначено, що однією з підстав притяг-нення судді до дисциплінарної відповідальності є систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснен-ня судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.. Але ні в цих нормах, ні в самому Кодексі суддівської етики не наводиться визначення поняття етики судді (суд-дівської етики)..

Базуючись на положеннях, які містяться у преамбулі до Бангалор-ських принципів поведінки суддів від 19..05..2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27..07..2006 № 2006/23 (далі– Бангалорські принципи), та аналізуючи зміст положень Кодексу суд-дівської етики, можна сформулювати таке поняття суддівської етики..

Під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об’єктивно і незалежно з метою збільшення значу-щості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів..

З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді ма-ють усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод.. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової вла-ди, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для от-римання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Кон-ституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки.

Термін «стандарт» означає єдину типову форму, мірило, зразок, яко-му повинно задовольняти що-небудь за своїми ознаками.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі,так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому ета-лон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особи-стий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників про-цесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших..

Оволодіння високими стандартами поведінки має бути невід’ємною складовою частиною підготовки кожного професійного судді та канди-дата на посаду судді.. Від моральних цінностей, якими керується суддя в своїй роботі під час здійснення правосуддя і в позасудовій поведінці, залежить оцінка судових рішень з точки зору їх справедливості як кож-ним окремим громадянином, та суспільством в цілому.

Неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у спра-ведливості судової системи.. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості.. У зв’язку з цим будь-який суддя повинен погодитися з обмеженнями, пов’язаними з дотриманням етичних норм,які на ньогопокладаються відповідно до його статусу.. Ці обмеження можуть здава-тися обтяжливими для пересічного громадянина, але суддя має дотри-муватись таких обмежень добровільно та свідомо..

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону України «Про судоустрій і ста-тус суддів» особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повно-важень судді після складення присяги судді, відповідно до змісту якої, поряд з іншими обов’язками професійного характеру, суддя присягає дотримуватись морально-етичних принципів поведінки, а також не вчи-няти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.. При цьому поняття «поведінка» включає в себе поведінку судді як під час здійснення правосуддя, так і його позасудову поведінку..

Однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов’язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов’язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов’язок, передбачений правовими нормами, так і обов’язок перед суспільством, пов’язаний зі здійсненням професійної діяльності..

Усвідомлення суддею професійного обов’язку передбачає турботу про професійну гідність, постійне вдосконалення професійної майстер-ності, прагнення виховувати своєю діяльністю, особистим прикладом, повагу до закону, правосуддя, суду..

Таке суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушу-ючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску..

За останні роки найбільшої уваги суспільства прикуто саме до поза-судової поведінки судді,його дозвілля,майнового стану..Непоодиноківипадки порушення окремими суддями морально-етичних принципів позасудової поведінки привертають увагу громадськості, знаходять своє постійне висвітлення та обговорення в засобах масової інформа-ції..

При цьому мають місце спірні питання належності чи недопусти-мості тієї чи іншої позасудової поведінки професійного судді.. Така си-туація виникає з огляду на суб’єктивний, оціночний характер деяких обставин, за настання яких розпочинають свою дію відповідні обме-ження..

Дотримання етичних норм передбачає утримання суддею від дій,щоможуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у його неупередженості, неза-лежності і справедливості винесених рішень.

Особливості поведінки судді мають прояв утому,що суддя зобов’яза-ний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому.. Недотримання суддею моральних засад суспільства, його неетична по-ведінка щодо учасників процесу тощо веде до зниження його авторите-ту, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого у учасників процесу виникають сумніви щодо незалежності і справед-ливості суду..

Під час здійснення правосуддя судді мають керуватися положення-ми Конституції України, законів України і міжнародних актів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.. Одним із таких законів, який визначає вимоги до поведінки суддів під час здійснення правосуддя, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів»..

Згідно зі статтею 1 цього Закону судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами,утвореними згідно із законом..Статтею6цьогоЗакону передбачено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу..

Законом забороняється втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збиран-ня, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду.. Такі дії тяг-нуть за собою відповідальність, установлену законом.. Зокрема, Кримі-нальним кодексом України (далі – КК) передбачена відповідальність за злочини проти правосуддя: за втручання в діяльність судових орга-нів (стаття 376), погрозу або насильство щодо судді, народного засіда-теля чи присяжного (стаття 377), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 378), посяган-ня на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379).

Відповідно до положень статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу,тиску або втручання..Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.. Втручання в ді-яльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді забезпечується такими чинниками:

1)особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2)недоторканністю та імунітетом судді;

3)незмінюваністю судді;

4)порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним за-коном, таємницею ухвалення судового рішення;

5)забороною втручання у здійснення правосуддя;

6)відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7)окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8)належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9)функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10)визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правово-го захисту;

11)правом судді на відставку..

Закон зобов’язує органи державної влади, органи місцевого само-врядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юри-дичних осіб та їх об’єднань поважати незалежність судді і не посягати на неї..

Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у провадженні, крім випадків, установлених законом.

У разі втручання в діяльність судді закон зобов’язує суддю зверну-тися з повідомленням про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів.

Статтею 1 Загальної хартії судді, ухваленої 17.11.1999 Центральною радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї, визначено, що незалеж-ність судді є неодмінною умовою неупередженого відправлення правосуддя згідно із законом. Це нероздільні поняття.. Всі інституції та органи влади, як національні, так і міжнародні, повинні поважати, захищати та оберігати цю незалежність.

Цією Хартією також встановлено, що в усій своїй професійній діяльності судді повинні гарантувати права кожного на справедливий суд. Вони повинні сприяти реалізації права осіб на справедливий і відкритий процес у незалежному й неупередженому суді, утвореному на за-конних підставах, що має винести рішення щодо їхніх громадянських прав та обов’язків або щодо будь-якого кримінального звинувачення, висунутого проти них..

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) також гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалеж-ним і безстороннім судом (стаття 6).. Невід’ємними складовими права на справедливий судовий розгляд є такі три елементи.. По-перше, це по-винен бути суд, який встановлений законом і відповідає вимогам неза-лежності та безсторонності.. По-друге, суд повинен мати широку юрис-дикцію, достатню для вирішення всіх аспектів спору або обвинувачень, до яких застосовується стаття 6.. І нарешті, по-третє, відповідна особа повинна мати доступ до суду..

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Ос-новними принципами незалежності судових органів, схвалені резолю-ціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13..12..1985, Рекомендаціями щодо ефективного впровадження Ос-новних принципів незалежності судових органів також передбачено право кожної особи на незалежний і справедливий суд..

Гарантії права на справедливий суд знайшли своє відображення і в нормах національного законодавства.. Вони закріплюються у положен-нях статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка перед-бачає, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утво-реним відповідно до закону.. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України..

Процесуальні кодекси також містять гарантії права на справедли-вий суд. Так, відповідно до статті 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

У статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупередже-ний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.. Згідно зі стат-тею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин шляхом справедливого, неупе-редженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Приймаючи Кодекс суддівської етики, судді України добровільно та охоче взяли на себе обов’язок прийняти ряд обмежень,незважаючина те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими.. Такі дії пов’язані з тим, що поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.. Результатом високої етичної поведінки судді має стати довіра кожного громадянина і суспільства в цілому до судової системи, окремого суду та певного судді.

Кодекс суддівської етики, який затверджується з’їздом суддів України, є обов’язковим для дотримання всіма суддями України з огляду на те, що відповідно до статті 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищим органом суддівського самоврядування є з’їзд суддів України, рішення якого є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.одекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встанов-лення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді, ґрунтується на Конституційних нормах, положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та міжнародних актів, зокрема, Бангалорських принци-пах поведінки суддів..

Бангалорські принципи поведінки суддів закріплюють один із ос-новоположних принципів щодо дотримання етичних норм, за яким де-монстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяль-ності суддів..

На Бангалорських принципах поведінки суддів ґрунтується Кодекс суддівської етики, затверджений ХІ черговим з’їздом суддів України..

Кодекс суддівської етики вимагає від суддів неухильно додержува-тись присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду..

Згідно з пунктом 4..3 Європейської хартії про закон щодо статусу суддів судді повинні стримуватись від вчинків, дій чи висловлювань, які можуть похитнути впевненість в їх неупередженості або незалежності.

Розділом VIII «Етика суддів» Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам – членам щодо суддів встановлено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися етичними принципами професійної поведінки. Ці принципи можуть містити не лише обов’яз-ки, щодо яких може бути ініційоване дисциплінарне провадження, а й пропонувати правила для суддів щодо їхньої поведінки. Ці принципи мають бути закладені в кодексах етики суддів, які підвищують довіру громадськості до суддів та судової влади. Судді повинні відігравати провідну роль у розробленні таких кодексів.Судді повинні мати можли-вість отримати пораду щодо дотримання етики суддів в органі судової влади.

  • Вимоги щодо додержання встановлених міжнародних етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді, також передбачені в низці міжнародних документів.. Серед них є такі:
  • Європейський статут судді, прийнятий асамблеєю Європейської асоціації суддів 20 березня 1993 року;
  • Загальна (універсальна) хартія судді, схвалена Міжнародною асоціацією суддів 17 листопада 1999 року;
  • Велика хартія суддів (Основні принципи), прийнята у м. Страсбурзі 17 – 19 листопада 2010 року;
  • Європейська хартія про закон «Про статус суддів» (прийнята на багатосторонній зустрічі щодо статусу суддів у Європі, організованій Радою Європи 8 – 10 липня 1998 року);
  • Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1 січня 2001 року;
  • Висновок № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності;
  • •Висновок № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя та поваги до незалежності судової влади.

    Необхідно констатувати, що ні Закон України «Про судоустрій і статус суддів», ні Кодекс суддівської етики, ні Бангалорські принципи по-ведінки суддів не можуть передбачити і визначити всі життєві ситуації, які виникатимуть як при здійснення суддею правосуддя, так і в його позасудовій поведінці. Тому запропонований коментар до цього Кодексу стане в нагоді суддям для визначення їх поведінки в конкретній ситуації.

    ПОВНИЙ ТЕКСТ КОМЕНТАРЯ МОЖНА ЗАВАНТАЖИТИ ТУТ .

    Дивитися

    17.11.2016

    Кодекс професійної етики судді

    Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов’язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

    Стаття 1
    Суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

    Стаття 2
    Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб.

    Стаття 3
    Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

    Стаття 4
    Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.

    Стаття 5
    Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.

    Стаття 6
    Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

    Стаття 7
    Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

    Стаття 8
    Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

    Стаття 9
    Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

    Стаття 10
    Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.

    Стаття 11
    Суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів.

    Cтаття 12
    Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною

    Дивитися Завантажити

    14.06.2016

    Методичний посібник "Застосування Системи оцінювання роботи суду"

    Методичний посібник "Застосування Системи оцінювання роботи суду"

    Дивитися Завантажити

    13.05.2016

    Система оцінювання роботи суду

    Дивитися Завантажити

    02.02.2016

    План дій Комітету міністрів Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади

    ПЛАН ДІЙ РАДИ ЄВРОПИ ЩОДО ПОСИЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ

    CM(2016)36 final

    ЗАГАЛЬНІ ЦІЛІ

    Лише незалежна та неупереджена судова влада може забезпечити основу справедливого й обґрунтованого вирішення правових спорів, зокрема між особами і державою. У цьому контексті слід згадати, що всі держави-члени зобов'язалися гарантувати доступ до незалежного і неупередженого суду в справах, які стосуються цивільних прав та обов'язків, або під час кримінального обвинувачення – відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо якої Європейський суд з прав людини сформував значну судову практику. Ці принципи незалежності та неупередженості були згадані у Рекомендації (2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки».

    Першочергове значення мають фактична наявність судових незалежності та неупередженості, їхня захищеність законом, а також відновлення та підтримання громадської довіри до судової влади, якщо така довіра була втрачена. Тому важливо підтримувати культуру поваги до незалежності та неупередженості судової влади в суспільстві загалом та органами виконавчої і законодавчої гілок влади зокрема.

    У Плані дій враховано різноманітність правових систем, конституційних положень і підходів до розподілу гілок влади в державах-членах Ради Європи. Таку різноманітність необхідно обов’язково брати до уваги під час вжиття заходів, викладених у Додатку. Терміновість цих заходів обґрунтована потребою в зміцненні незалежності та неупередженості судової влади у випадках виявлення неспроможності існуючих структур гарантувати верховенство права й безпеку демократії.

    План дій і Додаток до нього містять заходи, яких необхідно вжити, щоб, по-перше, вдосконалити, або створити в разі їхньої відсутності, формальні правові гарантії незалежності та неупередженості судової влади і, по-друге, створити чи запровадити необхідні механізми, принципи й практики для забезпечення дотримання цих гарантій і їхнього позитивного впливу на функціонування судової системи в демократичному суспільстві на основі дотримання прав людини і верховенства права.

    ПЛАН ДІЙ

    Рада Європи підтримає всі зусилля своїх держав-членів у досягненні наступних результатів:

    A.Запровадження ефективних механізмів та вжиття інших заходів для повного виконання державами-членами своїх зобов'язань відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з метою гарантування доступу до незалежного та неупередженого суду в справах, які стосуються прав та обов'язків цивільного характеру або щодо кримінального обвинувачення; ці механізми та заходи включають усі необхідні дії для виконання рішень Європейського суду з прав людини, які впливають на незалежність і неупередженість судової влади, зокрема з огляду на гарантії, закріплені в статті 6 щодо права на справедливий суд.

    B.Удосконалення, або створення в разі їхньої відсутності, формальних правових гарантій незалежності та неупередженості судової влади, створення чи запровадження необхідних механізмів, принципів і практик для забезпечення дотримання цих гарантій і їхнього позитивного впливу на функціонування судової гілки влади в демократичному суспільстві на основі дотримання прав людини і верховенства права.

    C.Захист і посилення судової влади в її взаємовідносинах з виконавчою та законодавчою гілками влади шляхом вжиття заходів з метою:

    i.забезпечення незалежної та ефективної роботи судових рад, якщо вони існують, зокрема шляхом вжиття заходів, спрямованих на деполітизацію процесу обрання чи призначення суддів;

    ii.забезпечення належної участі судової гілки влади в обранні, призначенні та підвищенні суддів на посаді з обмеженням надмірного втручання в цей процес з боку виконавчої влади або парламенту;

    ііі. обмеження надмірного втручання виконавчої влади або парламенту щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності або звільнення з посади, зокрема через дисциплінарні комітети судових рад або інші відповідні органи суддівського самоврядування, які повинні бути повністю вільними від політичного або іншого впливу і видаватися такими;

    iii.забезпечення того, що представники виконавчої та законодавчої гілок влади поважають авторитет судової влади і утримуються від неналежної, необ’єктивної або такої, що має виключно політичну мотивацію, публічної критики окремих суддів та їхніх рішень, а також судової влади загалом;

    iv.забезпечення того, що повсякденне управління судами здійснюється в ефективний і обґрунтований спосіб на основі правових норм і без неналежного втручання з боку виконавчої та законодавчої гілок влади.

    D.Захист незалежності окремих суддів і забезпечення їхньої неупередженості шляхом вжиття заходів щодо:

    i.обмеження втручання судів вищих інстанцій у прийняття рішень окремими суддями під час судового розгляду, а також визначення повноважень прокуратури з метою гарантування суддям захисту від неналежного тиску й можливості вільно задовольняти або відмовляти в задоволенні клопотань прокурорів;

    ii.забезпечення повної відповідності правил судової підзвітності і перегляду судових рішень принципам незалежності та неупередженості судової влади;

    iii.забезпечення суддям, які відчувають, що їхні незалежність і неупередженість опинились під загрозою, ефективних засобів захисту у випадках необхідності;

    iv.запобігання й боротьби з корупцією в межах судової системи та захист суддів від схиляння до корупції. У цьому контексті держави-члени повинні гарантувати, що оплата й умови праці суддів є відповідними і що стандарти професійної поведінки та норми судової етики у зв’язку з цим належним чином посилено;

    v.подолання негативного впливу стереотипів на процес прийняття судових рішень;

    vi.забезпечення повної та ефективної навчальної підготовки суддів щодо ефективного здійснення своїх повноважень та етики;

    vii.забезпечення, шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів, захисту суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканість, особисту свободу й безпеку.

    E.Посилення незалежності прокуратури шляхом вжиття заходів щодо:

    i.забезпечення належних правових гарантій стосовно прийому на роботу, кар'єрного зростання і гарантії працевлаштування та строку повноважень прокурорів;

    ii.гарантування того, що окремі прокурори не піддаватимуться неналежному чи неправомірному зовнішньому та внутрішньому тиску, і що загалом у своїй діяльності прокуратура керуватиметься принципом верховенства права;

    iii.вжиття активних заходів для попередження й подолання корупції в прокуратурі та посилення громадської довіри до її діяльності.

    F.Посилення громадської довіри до судової влади і більш широке визнання вагомості її незалежності та неупередженості, зокрема шляхом гарантування прозорості в роботі судової влади та її відносинах із виконавчою і законодавчою гілками влади, а також шляхом активної політики представників судової системи та судів щодо ЗМІ і розповсюдження загальної інформації із врахуванням прав сторони захисту та гідності потерпілих.

    G.Відповідне врахування інтересів усього суспільства під час формування суддівського корпусу та судоустрою з метою підвищення громадської довіри до судової влади. З цією метою держави-члени повинні розглянути можливість розробки стратегії гарантування ґендерної рівності й представництва суспільства в цілому.

    Дивитися Завантажити