Council of judges
of Ukraine

enEN uaUA
Documents

05.02.2021

Посібник Ініціатива "Модельні суди" Особиста безпека суддів та працівників апарату суду

Цей Посібник адресований суддям та працівникам апарату суду, які не відповідальні за безпекові питання, однак їм потрібно знати, як влаштована та функціонує система безпеки суду та як діяти у надзвичайних ситуаціях. Посібник має на меті підвищити обізнаність щодо питань безпеки в цілому, а також спонукати планувати щоденну діяльність з урахуванням міркувань особистої безпеки. Наявні процедури та заходи безпеки не мають сенсу, якщо про них не знають або не дотримуються, саме тому суддям та працівникам апарату суду важливо розуміти, що вони є учасниками системи безпеки, а не лише бенефіціарами.
Завантажити посібник можна тут .

Watch Download

29.01.2021

Рішення РСУ №31 від 05.06.2020 "Про Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справи"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року м. Київ

РІШЕННЯ № 31

Рада суддів України рішенням від 09 червня 2016 року № 46 схвалила результати дослідження – Звіт "Основні методологічні підходи та результати дослідження щодо визначення коефіцієнтів навантаження на суддів та складності справ спеціалізованих судів та судів апеляційної інстанції", затвердила Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями, а також рекомендувала Державній судовій адміністрації України (далі – ДСА України) в ухваленні управлінських рішень застосувати Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями.

Рішенням XV чергового з'їзду суддів України рекомендовано переглянути та затвердити методологічні підходи щодо визначення нормативів тривалості розгляду судових справ.

У зв’язку зі змінами у процесуальному законодавстві та на виконання вищевказаних рішень за підтримки Програми реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) ДСА України проведено нове дослідження щодо оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ та визначення коефіцієнтів їх складності, яке викладено у відповідному звіті.

Проведений аналіз Звіту за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ та визначенні коефіцієнтів складності справ (далі – Звіт) показав, що розрахунки базових показників навантаження на суддю в рік та оцінка необхідної кількості суддів здійснені на підставі сформованих і оброблених анкетних даних суддів.

При цьому отримані результати є прийнятними та можуть бути використані для визначення потреб у фінансуванні, розрахунку модельного навантаження та визначення граничної кількості суддів.

Разом з тим, здійснені розрахунки не позбавлені окремих недоліків, які пов’язані з таким – обмежена кількість учасників опитування, короткий (три тижні) та невдалий час для опитування (серпень – основний період відпусток), і як наслідок спричинили окремі розбіжності в обчисленні показників витрат часу на розгляд справ.

Крім того, розрахунок відповідних показників здійснено на підставі статистичних даних за 2019 рік. В свою чергу, саме протягом 2019 року відбувалися, як законодавчі зміни щодо порядку розгляду окремих категорій спорів, так і зміни в порядку ведення квартальних та річних звітів статистичної звітності за формами, визначеними ДСА України.

Зокрема 21.10.2019 набув чинності Кодекс з процедур банкрутства, яким визначено процедури банкрутства не лише юридичних, а і фізичних осіб. Це, безумовно, буде мати наслідком збільшення навантаження на суди господарської юрисдикції.

Таким чином, використані при дослідженні статистичні дані за 2019 рік можуть не в повній мірі відображатисередні витрати часу розгляду справ та коефіцієнти складності справ.

Також в методиці, застосованій у Звіті, не враховано фактичної кількості справ та матеріалів, які перебували на розгляді у суді (залишок нерозглянутих справ на кінець року, кількість надходжень справ та матеріалів на розгляд), фактичної кількості відпрацьованих робочих днів у суді.

Крім того, під час обрахунку кількості суддів та кількості розглянутих справ було використано кількість робочих днів, яка не є оптимальною та не відображає фактично відпрацьований час за рік.

Так, на сьогоднішній день чинна Методика визначення граничної чисельності суддів у судах затверджена наказом ДСА України від 14 вересня 2018 року № 471.

Відповідно до даної Методики середньостатистична тривалість роботи судді протягом року визначається ДСА України щорічно за підсумками звітного року шляхом аналізу табелів робочого часу суддів.

Для проведення розрахунку відбираються тільки судді, які здійснювали свої повноваження повний календарний рік (за виключенням суддів, які були призначені або в яких закінчились повноваження протягом звітного року). Щодо кожного судді вираховується кількість відпрацьованих ним людино-днів. Отримані результати підсумовуються і діляться на кількість суддів у цій вибірці.

Наразі середньостатистична тривалість роботи суддів відповідно до аналізу табелів робочого часу суддів становить 183 робочих дні, а не 215, як це взято за основу у Звіті, а це суттєво впливає на відповідні розрахунки.

Крім того, за результатами дослідження показник середнього часу розгляду справ та коефіцієнти складності справ у Звіті розраховані на підставі співвідношення між даними першої та другої хвиль дослідження.

При визначенні пропорції такого співвідношення суттєво більшу вагу надано даним другої хвилі дослідження (72%) у порівнянні з даними, отриманими в ході першої хвилі дослідження (28%).

Порівняння отриманих даних з результатами дослідження, проведеного у 2016 та попередніх роках, свідчить про те, що середній час розгляду справ усіх категорій суттєво зменшився. Аналогічним чином зменшились і коефіцієнти складності справ. Це ставить під сумнів об’єктивність отриманих даних.

Наприклад, за даними попереднього дослідження на розгляд справи про умисне вбивство витрачалось 1174 хв. і коефіцієнт складності такої справи становив 5,31. За даними представленого звіту на розгляд аналогічної справи має витрачатись 326 хв., а коефіцієнт її складності становить 1,58.

Загальне співвідношення часу, отриманого за результатами двох хвиль досліджень, в цілому різниться в 4,1 рази, в тому числі:

- по місцевим загальним судам – 4,1;

- апеляційним загальним судам – 5,9;

- окружним адміністративним судам – 3,5;

- апеляційним адміністративним судам – 3,6;

- господарським місцевим судам – 2,9;

- господарським апеляційним судам – 2,2.

В той же час дані, отримані виключно за результатами першої хвилі дослідження, є співмірними з результатами дослідження, проведеного у 2016 та попередніх роках, і суттєво не відрізняють від них.

З огляду на раніше зазначені окремі недоліки другої хвилі дослідження (короткий термін проведення, низка кількість отриманих анкет) й на те, що оцінювання середніх витрат часу розгляд справ та визначення коефіцієнтів їх складності проводилось у той час, коли всі без винятку суди є неукомплектованим і працюють в «стресових» умовах, слід вважати , що використаний під час визначення пропорції між першою та другою хвилями дослідження середньозважений підхід не є прийнятним.

Більш доцільним є використання для визначення середньої тривалості розгляду справи даних виключно першої хвилі дослідження.

Врахування другої хвилі дослідження слід вважати неприйнятним або можливим лише за умови, якщо їй буде надана суттєво менша вага у порівнянні з першою хвилею дослідження.

За таких обставин середня тривалість розгляду справ за їх категоріями та коефіцієнт їх складності мають бути перераховані з урахуванням цих застережень.

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів, відповідно до статті 126, частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (зі змінами), Рада суддів України вирішила:

1. Схвалити результати дослідження – Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів із застереженнями в частині уточнення показника середнього часу розгляду судових справ за їх категоріями та коефіцієнтів їх складності.

2. Запропонувати Програмі реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» провести перерахунки показників середньої тривалості судових справ за їх категоріями та коефіцієнтів складності справ, надавши перевагу при таких перерахунках першій хвилі проведеного дослідження.

3. Запропонувати Державній судовій адміністрації України, Вищій раді правосуддя при визначенні потреб у фінансуванні, ухваленні управлінських рішень та затвердженні штатної чисельності суддів застосовувати зазначений Звіт з урахуванням такого:

- отримані результати розрахунків слід використовувати для оцінки необхідної кількості суддів та коригування їх чисельності на рівні кожного окремого суду з урахуванням фактичної ситуації в суді;

- результати розрахунків повинні братися до уваги під час прийняття рішень щодо загальної штатної чисельності суддів, але носити скоріше індикативний характер, враховуючи потенційні зміни у навантаженні на судову систему в майбутньому;

- при використанні результатів розрахунків слід враховувати середньостатистичну тривалість роботи суддів відповідно до аналізу табелів робочого часу суддів, яка становить 183 робочих дні, а не 215, як це взято за основу наданому Звіті;

- з огляду на окремі недоліки дослідження, які в тому числі свідчать про серйозний брак суддівських кадрів, слід утриматися від скорочення штатної чисельності суддів у тих судах, де дослідження показало необхідність його проведення (господарські суди, апеляційні господарські суди, окружні адміністративні суди), до повторного дослідження, яке слід провести не пізніше травня 2021 року.

4. Державній судовій адміністрації України провести повторне дослідження оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів у господарських судах, апеляційних господарських судах, окружних адміністративних судах не пізніше, ніж до травня 2021 року.

5. Державній судовій адміністрації України до проведення повторного дослідження, але не пізніше кінця 2020 року, розглянути пропозиції судів щодо зміни методики обліку статистичних даних, передбаченої чинною звітністю, з метою врахування у повному обсязі розгляду скарг, заяв та клопотань, які можна обліковувати як окремі матеріали судових справ.

6. З метою зміни методики обліку статистичних даних, передбаченої чинною звітністю, доопрацювання Методики визначення граничної чисельності суддів у судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 14 вересня 2018 року № 471 (у тому числі з урахуванням Звіту за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів), створити робочу групу, до складу якої включити:

6 членів Ради суддів України (по 2 від кожної юрисдикції);

6 представників Державної судової адміністрації України, які спеціалізуються на розгляді зазначених питань (за згодою);

6 представників апарату Верховного Суду, які спеціалізуються на розгляді зазначених питань (за згодою);

2 представники Вищої ради правосуддя (за згодою).


Голова Ради суддів України                      Б.С. Моніч

Watch Download

29.01.2021

Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів

Визначення оптимальної кількості суддів для забезпечення справедливого розподілу та ефективної обробки справ, що надходять до судів, є спільною проблемою багатьох країн з розвинутою судовою системою. Кожна країна визначає найбільш прийнятний спосіб обрахунку необхідної кількості суддів, враховуючи національну специфіку. При цьому, не зважаючи на відмінності у конкретних параметрах подібних досліджень, всі вони базуються на концепції, в основу якої покладено підходи з визначення коефіцієнтів навантаження з урахуванням тривалості розгляду справи.

Коефіцієнт навантаження є математичною оцінкою середнього обсягу часу, який витрачають судді з моменту надходження справи до суду до завершення її розгляду, по різних типах справ. Коефіцієнт навантаження надає більш точне та корисне вимірювання обсягу роботи судді, аніж простий обрахунок кількості справ, оскільки різні типи справ в середньому вимагатимуть різної кількості витрат часу судді. Час, який суддя витрачає на справу будь-якого типу може сильно відрізнятися – від незначної кількості часу до багатьох годин – залежно від особливих характеристик кожної конкретної справи. Але, можемо констатувати, що в середньому, деякі типи справ потребують більше часу суддів, ніж інші типи справ. Наприклад, очевидно, що судді повинні витрачати більше часу на справи про вбивство, ніж на справи про крадіжки.

В цьому сенсі саме коефіцієнти навантаження дозволяють врахувати специфіку різних типів справ при визначенні витрат часу судді, шляхом множення певних усереднених показників на визначені коефіцієнти складності справ. Наприклад, якби нам було необхідно передбачити часові затрати судді на те, щоб розглянути 100 справ певного типу, поданих станом на сьогодні, найкраще буде помножити середній час, який займав розгляд справи цього типу в минулому, на 100.

Слід зазначити, що для кожного типу справ визначається свій індивідуальний коефіцієнт навантаження. А загальне навантаження на суд за сукупністю типів справ може бути обчислене шляхом множення кількості справ кожного типу, які надходять упродовж року, на індивідуальний коефіцієнт навантаження для кожного типу справ. В результаті отримуємо так зване зважене навантаження на суд.

В цьому звіті подаються основні результати оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ різних категорій для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів. Розрахунки базуються на результатах опитування суддів, проведеного в 2019 році Державною судовою адміністрацією України за підтримки Проекту USAID «Нове правосуддя» та узгоджуються з даними досліджень, проведених у 2014 та 2016 роках.

Згадані коефіцієнти навантаження враховують: процедуру розгляду справ (повна/спрощена), формат засідання (одноособово/колегіально), а також час, що витрачають судді на іншу роботу. Отримані результати розрахунків можуть бути використані для:

  •  Визначення розрахункової кількості суддів, необхідної для опрацювання справ, що надійшли до конкретного суду відповідної інстанції та юрисдикції; 
  • Визначення того, яким чином судді повинні бути розподілені по регіонам; 
  • Збалансування навантаження на суддів в окремих судах та судовій системі взагалі; 
  • Визначення того, скільки суддів і скільки часу необхідно для скорочення залишку справ у суді; 
  • Підготовки та надання об’єктивного обґрунтування бюджетних запитів судової системи.

В основу дослідження покладено методологію, запропоновану Державній судовій адміністрації Проектом USAID «Справедливе правосуддя» для проведення оцінки навантаження на суддів, за якою були проведені відповідні дослідження у 2014 та 2016 роках1,2. Методологія дослідження базується на підході, що застосовується для визначення навантаження на суддів в США та інших державах світу, й передбачає, зокрема, проведення оновлення його результатів не рідше аніж один раз на п’ять років, або у випадку істотних змін у законодавстві. Враховуючи зміни, що їх зазнала судова система України внаслідок реформ, зокрема, запровадження змін до процесуальних кодексів, а також застарілість результатів попередніх досліджень навантаження на суддів, Державна судова адміністрація України звернулася до Програми USAID «Нове правосуддя» з проханням надати допомогу у проведенні нового кола дослідження.

Документ підготовлено Мариною Огай3, фахівцем з питань судової статистики та навантаження на суддів, залученою в якості експерта Програмою USAID «Нове правосуддя», у співпраці з Антоніною Поліщук, начальником Відділу судової статистики, діловодства та архіву судів ДСА України, та за участі Сергія Сученка, юридичного радника Програми USAID «Нове правосуддя». Під час підготовки та проведення цього дослідження методологічну підтримку в розробці інструментарію дослідження, зборі й первинної обробки даних було надано експертом з визначення навантаження на суддів доктором Елізабет Віггінс з Центру федерального судочинства, Вашингтон, США, авторкою дослідження навантаження на суддів 2014 року. Автори дослідження висловлюють подяку Центру федерального судочинства за можливість скористатися програмним забезпеченням Центру для проведення відповідних опитувань. 
Звіт за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів 

Watch Download

29.01.2021

Рішення Вищої ради правосуддя щодо визначення нормативів часу

ВИЩА РАДА ПРАВОСУДДЯ
РІШЕННЯ

Київ

            24.11.2020                                                                                                                           № 3237/0/15-20
Про результати дослідження щодо визначення нормативів часу на розгляд судових справ різних категорій

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затверджує за поданням Державної судової адміністрації України нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів.

Одним із завдань суддівського самоврядування є вирішення питань щодо участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення (частина четверта статті 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Наказом Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України) від 14 вересня 2018 року № 471 затверджена Методика визначення граничної чисельності суддів у судах.

Протягом 2019 року ДСА України спільно з Радою суддів України (далі – РСУ) за підтримки Програми реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) проводились дослідження щодо визначення нових нормативів часу на розгляд судових справ різних категорій з урахуванням змін, внесених до процесуального законодавства (далі – дослідження).

29 квітня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшов лист ДСА України № 15-8611/20 про затвердження нормативів середнього часу, необхідного для розгляду судових справ, і коефіцієнти складності судових справ у місцевих та апеляційних судах, а також нормативи фінансового планування, аналізу ефективності діяльності суду. До листа долучено Звіт міжнародних експертів Програми USAID «Нове правосуддя» за результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження суддів (далі – Звіт), складений у рамках дослідження. Також з листа вбачається, що результати дослідження будуть використані ДСА України при визначенні нормативної чисельності суддів та слугуватимуть базовими даними в бюджетному процесі.

15 травня 2020 року Вища рада правосуддя звернулася до Національної школи суддів України (далі – НШСУ) щодо визначення поняття «нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів», матеріалів, що можуть слугувати основою/вихідними даними/первинними документами для розроблення таких нормативів, а також чи можна вважати отримані Вищою радою правосуддя матеріали нормативами, які має затверджувати Вища рада правосуддя відповідно до вимог закону. У відповідь НШСУ зазначила, що запропоновані ДСА України показники частково розкривають нормативи кадрового та фінансового забезпечення судів, водночас підлягають подальшому обговоренню з урахуванням позицій органів суддівського самоврядування.

Протягом квітня – травня 2020 року робочою групою Вищої ради правосуддя для опрацювання питань щодо кількості суддів у судах (далі – робоча група) із залученням представників ДСА України, РСУ, НШСУ та експертів Програми USAID «Нове правосуддя» опрацьовувались надані ДСА України матеріали, зокрема щодо визначення індикативного показника нормативного суддівського навантаження та коефіцієнтів складності судових справ, а також середньостатистичної тривалості роботи судді протягом року.

Рішенням РСУ від 5 червня 2020 року № 31 запропоновано Програмі USAID «Нове правосуддя» провести перерахунок показників середньої тривалості судових справ за їх категоріями та коефіцієнтів складності справ з наданням переваги даним, отриманим за результатами 1-ї хвилі дослідження – опитування суддів (самооцінка часу), а не даним, отриманим за результатами 2-ї хвилі дослідження – фіксування фактичних витрат робочого часу судді у щоденнику.

9 червня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшов лист ДСА України про відкликання листа від 29 квітня 2020 року № 15-8611/20 про затвердження нормативів.

Цього самого дня на засіданні робочої групи за участю представників РСУ, ДСА України, НШСУ, експертів Програми USAID «Нове правосуддя» досягнуто згоди щодо необхідності здійснення Програмою USAID «Нове правосуддя» перерахунку показників середньої тривалості судових справ за їх категоріями та коефіцієнтів складності справ з наданням переваги 1-й хвилі дослідження.

За підсумками обговорення робочою групою подальших шляхів визначення суддівського навантаження на засіданні 9 липня 2020 року вирішено ДСА України визначити кількість хвилин для розгляду судової справи, яка становить коефіцієнт складності судової справи «1» у розрізі спеціалізації та інстанційності судів, та подати відповідні матеріали на розгляд робочої групи.

20 липня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшов лист ДСА України № 15-14193/20 з доопрацьованими матеріалами дослідження щодо показників середньої тривалості розгляду судових справ у частині визначення коефіцієнтів складності судової справи в розрізі спеціалізації та інстанційності судів.

28 липня 2020 року на черговому засіданні робочої групи представники ДСА України поінформували про здійснення узагальнення середнього часу, необхідного для розгляду судових справ місцевими (окружними) та апеляційними судами.

31 липня 2020 року Вища рада правосуддя звернулася до голів місцевих та апеляційних судів із проханням надати пропозиції та зауваження щодо можливості застосування як індикативних визначених ДСА України показників середньої тривалості розгляду судових справ, коефіцієнтів складності судової справи в розрізі спеціалізації та інстанційності судів. Відповідні матеріали ДСА України та Звіт було розміщено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Пропозиції та зауваження судів було узагальнено Вищою радою правосуддя. Відповідні узагальнення надіслано РСУ, НШСУ та ДСА України.

НШСУ листом від 1 жовтня 2020 року № 16-05/1751 повідомила, що було проведено індивідуальне вибіркове контрольне опитування серед 80 суддів-тренерів/суддів, які співпрацюють з НШСУ. Опитування стосувалось мінімальної кількісті справ, які може об’єктивно розглянути суддя місцевого загального суду за рік, середнього фактичного строку розгляду справи/провадження суддею місцевого загального суду, який має бути закладений при розрахунках навантаження та коефіцієнтів, які необхідно застосовувати для визначення мінімальної кількості справ, яку може розглянути суддя місцевого загального суду, все це за умов нормального (ненадмірного) навантаження протягом робочого часу. За результатами опитування найбільші відсотки набрали позиції: мінімальна кількість справ – 430, середній строк розгляду справи – 60 днів, коефіцієнт – кількість підсудних.

ДСА України зазначила, що середні показники розгляду справ є результатом дослідження, а питання визначення кількості робочих днів, введення показника навантаження потребують обговорення робочою групою (лист від 2 жовтня 2020 року № 15-18135/20).

РСУ звернула увагу на те, що більшість зауважень носять суб’єктивний характер, а тому можуть бути враховані під час обговорення відповідних нормативів (лист від 7 жовтня 2020 року № 9рс-618/20-вих).

На засіданні 20 жовтня 2020 року робоча група дійшла висновку про відсутність підстав для перерахунку показників середніх витрат часу на розгляд судових справ з огляду на надані судами зауваження, оскільки суттєвих пропозицій надано не було, а надані – мають суб’єктивний характер; вирішила питання показників середнього часу для розгляду судових справ винести на обговорення Вищої ради правосуддя.

Згідно із частиною шостою статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кількість суддів у суді визначає ДСА України за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів.

З огляду на зазначене та враховуючи, що показники середнього часу, необхідного для розгляду судових справ, можуть бути використані для визначення нормативної чисельності суддів та слугувати підставою для визначення пріоритетів фінансового забезпечення судової влади та її незалежності, Вища рада правосуддя, керуючись статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 19, 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,

вирішила:

рекомендувати Державній судовій адміністрації України та Раді суддів України застосовувати показники середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів (додаються).

Голова Вищої ради правосуддя       А.А. Овсієнко

Додаток до рішення Вищої ради правосуддя 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20. Середній час необхідний для розгляду судових справ

Watch Download

02.03.2018

Посібник "Особливості конфлікту інтересів у діяльності судді та рекомендації щодо запобігання у типових ситуаціях"

Посібник на допомогу судді: "Особливості конфлікту інтересів у діяльності судді та рекомендації щодо його запобігання і врегулювання у типових ситуаціях"


Авторитет суду та судових рішень у суспільній свідомості пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності. Професійна діяльність суддів, пов’язана з відправленням правосуддя, зобов’язує суддів демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, що означає добровільні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і поза залою судового засідання. Відповідні положення визначено міжнародними стандартами, що регламентують діяльність суддів та Кодексом суддівської етики, затвердженим з’їздом суддів України.

Посібник «Особливості конфлікту інтересів у діяльності судді та рекомендації щодо його запобігання і врегулювання у типових ситуаціях» підготовлено Радою суддів України з метою роз’яснення актуальних питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на основі міжнародних стандартів та положень національного законодавства, надання методичної допомоги суддям, а також з метою формування єдиного підходу до розуміння і дотримання правил врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів.

Розроблений документ носить рекомендаційний характер і відтворює позицію Ради суддів України – єдиного органу, уповноваженого на здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів.

В основу посібника покладено норми чинних редакцій Законів України «Про запобігання корупції», «Про судоустрій і статус суддів», процесуального законодавства, рішень Ради суддів України, якими надано роз’яснення окремих аспектів врегулювання конфлікту інтересів, а також практику Ради суддів із аналізу звернень суддів за роз’ясненнями щодо дій у випадку конфлікту інтересів 2015-2017 років.

Посібник розрахований на суддів судів загальної юрисдикції і містить положення, якими роз’яснено:

основні поняття Закону України «Про запобігання корупції» у сфері запобігання і врегулювання конфлікту інтересів щодо суддів;

повноваження Ради суддів України у сфері запобігання і врегулювання конфлікту інтересів суддів; особливості врегулювання конфлікту інтересів суддів у процесуальний спосіб та конфлікту інтересів, який не можна врегулювати у спосіб, передбачений процесуальним законом; відповідальність суддів за порушення правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

У другому розділі посібника наведено опис типових прикладів конфлікту інтересів у діяльності суддів, що містить практичні рекомендації щодо заходів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у певних типах ситуацій – як у випадку виникнення конфлікту інтересів, що може бути врегульований у процесуальний спосіб, так і у випадку, коли конфлікт інтересів не може бути врегульований у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

З урахуванням міжнародного досвіду, досвіду органів державної влади та напрацювань наукових інституцій та установ запропоновані базові практичні інструменти покликані допомогти суддям самостійно приймати рішення щодо наявності конфлікту інтересів, визначення його виду та способу врегулювання.

Посібник спрямований на формування культури судді, яка забезпечуватиме належне виявлення і врегулювання конфліктів інтересів у діяльності судді прозорим і своєчасним чином без втручання уповноваженого органу суддівського самоврядування.

Основні терміни у сфері врегулювання конфлікту інтересів вживаються у розумінні Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII та відповідних процесуальних законів.
Завантажити посібник можна тут .

Watch Download

17.11.2016

Коментар до Кодексу суддівської етики

Коментар до Кодексу суддівської етики

ЗАТВЕРДЖЕНО

рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1



Коментар до Преамбули

Забезпечення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна винятково на підставі Конституції, законів України й міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

Усвідомлюючи важливість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати й пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе суттєві обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав люди-ни та основоположних свобод, за якою кожен має право на незалежний і справедливий суд, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Основні принципи щодо незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1989 року, Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, Європейську хартію про закон щодо статусу суддів, Рекомендацію СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, з’їзд суддів України затверджує цей Кодекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді.

Відповідно до статті 1 Конституції України (далі – Конституції, Ос-новного закону) Україна є правовою державою. Правова держава – це форма організації державної влади, за якої в усіх сферах життя панує верховенство права. У правовій державі державні органи і громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом, у ній реалізуються права людини, здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.. Завдяки такому розподілу виникає можливість організувати ефективне управління державою та забезпечити створення системи стримувань і противаг, яка не дозволяє тій чи іншій гілці влади переви­ щувати свої повноваження.

Реалізація принципів правової держави багато в чому залежить від діяльності судів та забезпечення права кожного на доступ до правосуддя. У правовій державі судова влада виконує роль арбітра, який слід-кує за дотриманням законів. Саме правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та їх захист у випадку порушень, виступає гарантом законності й порядку у суспільстві.

Судовий захист є юрисдикційною формою захисту порушених абооспорюваних суб’єктивних прав та інтересів. Сутність такої форми захисту полягає в тому, що особа, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені неправомірними діями інших осіб чи органів, звертається за захистом до суду як державного органу, уповноваженого вирішувати спори з метою відновлення порушеного права й припинення такого порушення. Визначальною складовою принципу захисту прав та інтересів є забезпечення гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Право на судовий захист законних прав та інтересів кожного грома-дянина гарантується статтею 55 Конституції. Цією нормою передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.. За змістом статті 64 Основного закону, право на судовий захист не може бути обмежене..

Під час реалізації права на судовий захист особливу увагу треба приділяти захисту прав громадян від свавілля з боку органів держави та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції надається у рішенні Конституційного суду України № 6-зп від 25.11.97 у справі за консти-туційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. Відповідно до цього рі-шення, частину другу статті 55 Конституції необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрис-дикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і сво-боди таких осіб чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяль-ність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду. Отже, офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції дає підстави для висновку, що звернення за захистом своїх прав та законних інтересів може відбуватися незалежно від можливості захистити свої права в інших органах.

Право на судовий захист тісно пов’язано з таким основоположним принципом правової держави, як верховенство права..

Статтею 8 Конституції задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.. Відповідно до цього принципу Консти-туція має найвищу юридичну силу.. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.. Нор-ми Конституції є нормами прямої дії.. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується..

Тлумачення поняття «верховенство права» надається у рішенні Кон-ституційного Суду України (далі – КСУ) № 15-рп/2004 від 02..11..2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо від-повідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання)3.. У цьому рішенні зазначається: «Верховенство пра-ва – це панування права в суспільстві.. Верховенство права вимагає віддержави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті переду-сім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише за-конодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регу-лятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем су-спільства.. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відо-браження в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправед-ливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.. Справедли-вість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»..

Здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права та забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є завданням суду, про яке зазначено у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Спеціальні норми, присвячені дії принципу верховенства права у сфері судочинства, є і у деяких процесуальних кодексах.. Так, у статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України5 (далі – КАС) роз-кривається сутність принципу верховенства права, відповідно до яко-го людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.. В цій норм за-значається й про те, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)..

Подібна норма є і у статті 8 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), в якій також зазначено про застосування прин-ципу верховенства права у кримінальному провадженні з урахуванням практики ЄСПЛ6..

Виконати завдання суду щодо здійснення правосуддя на засадах верховенства права із забезпеченням при цьому кожній особі права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод неможливо без ро-зуміння суддями змістовного наповнення поняття «права людини».. Тлу-мачення змісту прав людини було надано у абзаці четвертому підпунк-ту 5..2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22..09..2005 № 5-рп/20057, де зазначено: «у традиційному розумінні діяльності визна-чальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, що становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, вираже-на кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».. У іншому рішенні від 11..10..2005 №8-рп/20058 КСУ зазначив таку правову пози-цію: зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, що визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.. Обсяг прав людини – це кількісні показ-ники відповідних можливостей, що характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, зміс-товних характеристик можливостей людини, які відображаються від-повідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількіс-ної характеристики (абзаци п’ятий, шостий пункту 4 мотивувальної ча-стини рішення).

У преамбулі до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за-значається, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховен-ства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд..

Що означає термін «правосуддя»? Це особлива функція судової гіл-ки влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення на основі закону цивільних, адміністративних і господарських справ з ме-тою захисту прав та законних інтересів як окремих громадян, так і під-приємств, установ, організацій, громадських об’єднань; розгляду кримі-нальних справ із застосуванням встановлених законом карних заходів щодо осіб, які визнані винними у вчиненні злочину, або виправданням невинних, а також у формі конституційного судочинства..

Статтею 124 Конституції передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси-ни, що виникають у державі..

Судова влада в Україні реалізує свої повноваження шляхом здійс-нення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністратив-ного, кримінального, а також конституційного судочинства.. Судочин-ство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції..

Як влучно зазначають науковці, авторитет суду та його рішень бага-то в чому пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності .

Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм.. Стандарти суддівської діяльності в цілому і поведінки суддів, зокрема, випливають із конституційних принципів, міжнарод-них договорів, до яких приєдналась держава Україна, а також із зако-нів України.. Зазначені цінності і є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя..

Судові рішення з огляду на верховенство права за своїм змістом по-винні утверджувати справедливість і права людини, укріплювати дові-ру суспільства до судової влади..

В основі довіри до судової влади лежить віра кожного громадяни-на, суспільства в цілому в те, що об’єкт довіри (суд) добровільно бере на себе і виконує зобов’язання захистити інтереси громадянина та су-спільства..

Згідно з пунктом 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради євро-пейських судів для Комітету Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» незалежність судової влади озна-чає повну неупередженість із боку суддів.. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторон-німи, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.. Судова влада повинна користуватися до-вірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але і з боку суспільства в цілому.. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очі-кування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється у ефективному відправленні судочинства та виступає мі-рою реалізації завдань справедливого суду.. Моральна складова суддів-ської етики (стосунки судді з учасниками судового процесу, з колегами,з відвідувачами суду та з будь-ким поза межами службової діяльності) вимагає від суддів дотримання правил поведінки, які включають в себе як загальновизнані норми моралі, що існують в суспільстві, так і стан-дарти, що регулюють службову діяльність, тобто вимоги, встановлені законодавством до професії, та стандарти, що стосуються позаслуж-бової поведінки й іншої дозволеної діяльності.. Лише високопрофесій-на, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу і відвідувачів суду в неупереджених результатах розгляду справи.. При цьому суд-дя повинен проявляти такі моральні якості, як чесність, об’єктивність, безсторонність, неупередженість, толерантність, добросовісність, спра-ведливість, збалансованість, розумність, розсудливість, стриманість, уважність, ввічливість, повагу до оточуючих..

Аналізуючи походження поняття суддівської етики, варто зазначи-ти, що вона є різновидом професійної етики, однієї із галузей етичної науки, науки про мораль.. Етичні норми являють собою систему ідей і уявлень про правильну і неправильну поведінку, які вимагають вико-нання одних дій і забороняють інші.. Етичні вимоги до поведінки судді закріплені саме в Кодексі професійної етики судді і являють собою су-купність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з погляду таких цінностей, як справедливість, сумлін-ність, гідність, людяність тощо..

Законодавець приділяє значну увагу питанням професійної ети-ки суддів.. Із 28..03..2015 набув чинності Закон України від 12..02..2015 № 192–VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким було затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів»11.. Статтею 55 цього Закону, у якій визначені права та обов’язки судді, передбачається, що суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики.. Крім того, суддівській етиці присвячена спеціальна норма – стаття 57, яка має саме таку назву – «Етика судді».. Пунктом 3 частини 1 статті 92 Закону визначено, що однією з підстав притяг-нення судді до дисциплінарної відповідальності є систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснен-ня судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.. Але ні в цих нормах, ні в самому Кодексі суддівської етики не наводиться визначення поняття етики судді (суд-дівської етики)..

Базуючись на положеннях, які містяться у преамбулі до Бангалор-ських принципів поведінки суддів від 19..05..2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27..07..2006 № 2006/23 (далі– Бангалорські принципи), та аналізуючи зміст положень Кодексу суд-дівської етики, можна сформулювати таке поняття суддівської етики..

Під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об’єктивно і незалежно з метою збільшення значу-щості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів..

З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді ма-ють усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод.. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової вла-ди, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для от-римання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Кон-ституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки.

Термін «стандарт» означає єдину типову форму, мірило, зразок, яко-му повинно задовольняти що-небудь за своїми ознаками.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі,так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому ета-лон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особи-стий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників про-цесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших..

Оволодіння високими стандартами поведінки має бути невід’ємною складовою частиною підготовки кожного професійного судді та канди-дата на посаду судді.. Від моральних цінностей, якими керується суддя в своїй роботі під час здійснення правосуддя і в позасудовій поведінці, залежить оцінка судових рішень з точки зору їх справедливості як кож-ним окремим громадянином, та суспільством в цілому.

Неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у спра-ведливості судової системи.. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості.. У зв’язку з цим будь-який суддя повинен погодитися з обмеженнями, пов’язаними з дотриманням етичних норм,які на ньогопокладаються відповідно до його статусу.. Ці обмеження можуть здава-тися обтяжливими для пересічного громадянина, але суддя має дотри-муватись таких обмежень добровільно та свідомо..

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону України «Про судоустрій і ста-тус суддів» особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повно-важень судді після складення присяги судді, відповідно до змісту якої, поряд з іншими обов’язками професійного характеру, суддя присягає дотримуватись морально-етичних принципів поведінки, а також не вчи-няти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.. При цьому поняття «поведінка» включає в себе поведінку судді як під час здійснення правосуддя, так і його позасудову поведінку..

Однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов’язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов’язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов’язок, передбачений правовими нормами, так і обов’язок перед суспільством, пов’язаний зі здійсненням професійної діяльності..

Усвідомлення суддею професійного обов’язку передбачає турботу про професійну гідність, постійне вдосконалення професійної майстер-ності, прагнення виховувати своєю діяльністю, особистим прикладом, повагу до закону, правосуддя, суду..

Таке суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушу-ючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску..

За останні роки найбільшої уваги суспільства прикуто саме до поза-судової поведінки судді,його дозвілля,майнового стану..Непоодиноківипадки порушення окремими суддями морально-етичних принципів позасудової поведінки привертають увагу громадськості, знаходять своє постійне висвітлення та обговорення в засобах масової інформа-ції..

При цьому мають місце спірні питання належності чи недопусти-мості тієї чи іншої позасудової поведінки професійного судді.. Така си-туація виникає з огляду на суб’єктивний, оціночний характер деяких обставин, за настання яких розпочинають свою дію відповідні обме-ження..

Дотримання етичних норм передбачає утримання суддею від дій,щоможуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у його неупередженості, неза-лежності і справедливості винесених рішень.

Особливості поведінки судді мають прояв утому,що суддя зобов’яза-ний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому.. Недотримання суддею моральних засад суспільства, його неетична по-ведінка щодо учасників процесу тощо веде до зниження його авторите-ту, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого у учасників процесу виникають сумніви щодо незалежності і справед-ливості суду..

Під час здійснення правосуддя судді мають керуватися положення-ми Конституції України, законів України і міжнародних актів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.. Одним із таких законів, який визначає вимоги до поведінки суддів під час здійснення правосуддя, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів»..

Згідно зі статтею 1 цього Закону судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами,утвореними згідно із законом..Статтею6цьогоЗакону передбачено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу..

Законом забороняється втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збиран-ня, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду.. Такі дії тяг-нуть за собою відповідальність, установлену законом.. Зокрема, Кримі-нальним кодексом України (далі – КК) передбачена відповідальність за злочини проти правосуддя: за втручання в діяльність судових орга-нів (стаття 376), погрозу або насильство щодо судді, народного засіда-теля чи присяжного (стаття 377), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 378), посяган-ня на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379).

Відповідно до положень статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу,тиску або втручання..Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.. Втручання в ді-яльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді забезпечується такими чинниками:

1)особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2)недоторканністю та імунітетом судді;

3)незмінюваністю судді;

4)порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним за-коном, таємницею ухвалення судового рішення;

5)забороною втручання у здійснення правосуддя;

6)відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7)окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8)належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9)функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10)визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правово-го захисту;

11)правом судді на відставку..

Закон зобов’язує органи державної влади, органи місцевого само-врядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юри-дичних осіб та їх об’єднань поважати незалежність судді і не посягати на неї..

Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у провадженні, крім випадків, установлених законом.

У разі втручання в діяльність судді закон зобов’язує суддю зверну-тися з повідомленням про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів.

Статтею 1 Загальної хартії судді, ухваленої 17.11.1999 Центральною радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї, визначено, що незалеж-ність судді є неодмінною умовою неупередженого відправлення правосуддя згідно із законом. Це нероздільні поняття.. Всі інституції та органи влади, як національні, так і міжнародні, повинні поважати, захищати та оберігати цю незалежність.

Цією Хартією також встановлено, що в усій своїй професійній діяльності судді повинні гарантувати права кожного на справедливий суд. Вони повинні сприяти реалізації права осіб на справедливий і відкритий процес у незалежному й неупередженому суді, утвореному на за-конних підставах, що має винести рішення щодо їхніх громадянських прав та обов’язків або щодо будь-якого кримінального звинувачення, висунутого проти них..

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) також гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалеж-ним і безстороннім судом (стаття 6).. Невід’ємними складовими права на справедливий судовий розгляд є такі три елементи.. По-перше, це по-винен бути суд, який встановлений законом і відповідає вимогам неза-лежності та безсторонності.. По-друге, суд повинен мати широку юрис-дикцію, достатню для вирішення всіх аспектів спору або обвинувачень, до яких застосовується стаття 6.. І нарешті, по-третє, відповідна особа повинна мати доступ до суду..

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Ос-новними принципами незалежності судових органів, схвалені резолю-ціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13..12..1985, Рекомендаціями щодо ефективного впровадження Ос-новних принципів незалежності судових органів також передбачено право кожної особи на незалежний і справедливий суд..

Гарантії права на справедливий суд знайшли своє відображення і в нормах національного законодавства.. Вони закріплюються у положен-нях статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка перед-бачає, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утво-реним відповідно до закону.. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України..

Процесуальні кодекси також містять гарантії права на справедли-вий суд. Так, відповідно до статті 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

У статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупередже-ний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.. Згідно зі стат-тею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин шляхом справедливого, неупе-редженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Приймаючи Кодекс суддівської етики, судді України добровільно та охоче взяли на себе обов’язок прийняти ряд обмежень,незважаючина те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими.. Такі дії пов’язані з тим, що поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.. Результатом високої етичної поведінки судді має стати довіра кожного громадянина і суспільства в цілому до судової системи, окремого суду та певного судді.

Кодекс суддівської етики, який затверджується з’їздом суддів України, є обов’язковим для дотримання всіма суддями України з огляду на те, що відповідно до статті 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищим органом суддівського самоврядування є з’їзд суддів України, рішення якого є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.одекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встанов-лення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді, ґрунтується на Конституційних нормах, положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та міжнародних актів, зокрема, Бангалорських принци-пах поведінки суддів..

Бангалорські принципи поведінки суддів закріплюють один із ос-новоположних принципів щодо дотримання етичних норм, за яким де-монстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяль-ності суддів..

На Бангалорських принципах поведінки суддів ґрунтується Кодекс суддівської етики, затверджений ХІ черговим з’їздом суддів України..

Кодекс суддівської етики вимагає від суддів неухильно додержува-тись присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду..

Згідно з пунктом 4..3 Європейської хартії про закон щодо статусу суддів судді повинні стримуватись від вчинків, дій чи висловлювань, які можуть похитнути впевненість в їх неупередженості або незалежності.

Розділом VIII «Етика суддів» Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам – членам щодо суддів встановлено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися етичними принципами професійної поведінки. Ці принципи можуть містити не лише обов’яз-ки, щодо яких може бути ініційоване дисциплінарне провадження, а й пропонувати правила для суддів щодо їхньої поведінки. Ці принципи мають бути закладені в кодексах етики суддів, які підвищують довіру громадськості до суддів та судової влади. Судді повинні відігравати провідну роль у розробленні таких кодексів.Судді повинні мати можли-вість отримати пораду щодо дотримання етики суддів в органі судової влади.

  • Вимоги щодо додержання встановлених міжнародних етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді, також передбачені в низці міжнародних документів.. Серед них є такі:
  • Європейський статут судді, прийнятий асамблеєю Європейської асоціації суддів 20 березня 1993 року;
  • Загальна (універсальна) хартія судді, схвалена Міжнародною асоціацією суддів 17 листопада 1999 року;
  • Велика хартія суддів (Основні принципи), прийнята у м. Страсбурзі 17 – 19 листопада 2010 року;
  • Європейська хартія про закон «Про статус суддів» (прийнята на багатосторонній зустрічі щодо статусу суддів у Європі, організованій Радою Європи 8 – 10 липня 1998 року);
  • Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1 січня 2001 року;
  • Висновок № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності;
  • •Висновок № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя та поваги до незалежності судової влади.

    Необхідно констатувати, що ні Закон України «Про судоустрій і статус суддів», ні Кодекс суддівської етики, ні Бангалорські принципи по-ведінки суддів не можуть передбачити і визначити всі життєві ситуації, які виникатимуть як при здійснення суддею правосуддя, так і в його позасудовій поведінці. Тому запропонований коментар до цього Кодексу стане в нагоді суддям для визначення їх поведінки в конкретній ситуації.

    ПОВНИЙ ТЕКСТ КОМЕНТАРЯ МОЖНА ЗАВАНТАЖИТИ ТУТ .

    Watch

    17.11.2016

    First one

    Download

    18.10.2016

    Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції 10 червня 2016 року № 3

    ПОРЯДОК формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

    I. Загальні положення 

    1. Цей Порядок визначає процедуру формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Реєстр).

    2. У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях: автентифікація – електронна процедура, яка дає можливість підтвердити електронну ідентифікацію фізичної особи та/або походження і цілісність електронних даних; веб-сайт Реєстру – частина офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – Національне агентство), через який здійснюються формування, ведення та оприлюднення Реєстру; декларація – декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачена Законом України “Про запобігання корупції” (далі – Закон); електронна ідентифікація – процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну особу; електронна печатка – електронні дані, які додаються створювачем електронної печатки до інших електронних даних або логічно з ними пов’язуються і використовуються для визначення походження та перевірки цілісності пов’язаних електронних даних; конфіденційна інформація – інформація Реєстру, доступ до якої обмежено відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 47 Закону; логічний контроль – встановлення логічної відповідності, повноти та співвідношення відомостей, зазначених у декларації чи повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування; персональний електронний кабінет – індивідуальна персоніфікована веб- сторінка суб’єкта декларування на веб-сайті Реєстру, за допомогою якої здійснюється подання електронних документів, обмін повідомленнями тощо; 2 повні дані Реєстру – всі дані, внесені до Реєстру відповідно до законодавства його користувачами; публічна частина Реєстру – частина даних Реєстру, розміщена на веб-сайті Реєстру, яка складається з декларацій та повідомлень про суттєві зміни в майновому стані суб’єктів декларування з вилученою з них конфіденційною інформацією. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронний цифровий підпис”, “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, “Про запобігання корупції”, інших законах та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актах.

    3. Ведення Реєстру здійснює Національне агентство. Програмне забезпечення Реєстру, база даних Реєстру є власністю держави в особі Національного агентства, яке є держателем Реєстру. Адміністратор Реєстру, визначений Національним агентством відповідно до вимог чинного законодавства, забезпечує супроводження програмного забезпечення Реєстру, збереження та захист даних Реєстру, відповідає за його функціонування, надання доступу до нього та обмін даними з іншими інформаційними системами.

    4. Реєстр ведеться в електронній формі українською мовою. 

    5. Користувачами Реєстру є: суб’єкти декларування, які зареєструвалися в Реєстрі через мережу Інтернет відповідно до цього Порядку; працівники Національного агентства, які уповноважені мати доступ до повних даних Реєстру, проводити перевірку та інші визначені законодавством дії з даними Реєстру, надсилати повідомлення суб’єктам декларування; адміністратори системи Реєстру, що здійснюють керування обліковими записами працівників Національного агентства, налаштування параметрів роботи Реєстру; уповноважені службові особи інших державних органів, яким відповідно до закону надано доступ до Реєстру; фізичні та юридичні особи, які мають вільний доступ через мережу Інтернет до публічної частини Реєстру та можуть здійснювати пошук, перегляд та збереження електронних копій документів Реєстру, у тому числі у формі відкритих даних відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”. 

    6. Функціональні можливості Реєстру повинні забезпечувати: можливість пошуку за ключовими словами; моніторинг відвідувань та дій з даними Реєстру його користувачами; захист даних (у тому числі персональних даних) від несанкціонованого доступу, знищення, зміни та блокування доступу до них шляхом здійснення організаційних і технічних заходів, впровадження засобів та методів технічного захисту інформації; розмежування та контроль доступу до даних Реєстру згідно з повноваженнями користувачів; 3 реєстрацію подій, що відбуваються в Реєстрі і стосуються його безпеки; наявність зручних для користувачів інтерфейсів; електронну ідентифікацію користувачів, крім користувачів публічної частини Реєстру. 

    7. Захист інформації Реєстру забезпечується із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Підтвердження відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в установленому законодавством порядку.

    II. Формування та ведення Реєстру

    1. До Реєстру включаються такі електронні документи (далі – документи): декларації, що подаються відповідно до статті 45 Закону; повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, передбачені частиною другою статті 52 Закону; виправлені декларації, що подаються відповідно до частини четвертої статті 45 Закону.

    2. Суб’єкти декларування подають до Реєстру зазначені в пункті 1 цього розділу документи шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм. Порядок проведення видів контролю, а також повної перевірки декларації визначаються Національним агентством відповідно до статті 48 Закону. Суб’єкти декларування подають зазначені документи через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Реєстру у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації в Реєстрі.

    3. Суб’єкт декларування повинен зареєструватися у Реєстрі з використанням особистого ключа та посиленого сертифіката відкритого ключа електронного цифрового підпису (далі – ЕЦП). Використання у якості ідентифікації суб’єкта декларування електронних систем дистанційної ідентифікації, що використовують бази клієнтських даних банків (BankID) здійснюється в порядку, визначеному Національним агентством відповідно до законодавства. Під час реєстрації в Реєстрі суб’єкт декларування повинен вказати адресу його електронної пошти, що буде використовуватися для направлення йому повідомлень. 

    4. Зареєстровані в Реєстрі суб’єкти декларування мають право: доступу до власного персонального електронного кабінету після автентифікації суб’єкта декларування із використанням його особистого ЕЦП фізичної особи; створювати, змінювати та видаляти чернетки документів у персональному електронному кабінеті; подавати документи у разі їх відповідності технічним вимогам до форми і проходження логічних перевірок, переглядати подані ними документи; подавати виправлені документи у строки та в порядку, визначені в пункті 7 цього розділу; 4 отримувати в персональному електронному кабінеті та на адресу електронної пошти електронні повідомлення про підтвердження подання документів, попередження про необхідність подання документів до Реєстру; направляти в персональному електронному кабінеті електронні звернення до Національного агентства про надання роз’яснень, допомоги в користуванні Реєстром. 

    5. Суб’єкти декларування подають декларації відповідно до статті 45 Закону з додержанням таких вимог: 1) щорічна декларація суб’єкта декларування подається у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року; 2) декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається не пізніше дня такого припинення. Якщо припинення зазначених функцій відбулося з ініціативи роботодавця, декларація подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня, коли суб’єкт декларування дізнався чи повинен був дізнатися про таке припинення. Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації. Під раніше поданими деклараціями розуміються як декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, так і декларації, що були подані відповідно до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”; 3) декларація суб’єкта декларування, який припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року; 4) декларація суб’єкта декларування, який є особою, що претендує на зайняття посад, зазначених у пункті 1, підпункті “а” пункту 2 частини першої статті 3 Закону, подається до призначення або обрання особи на посаду. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади (участь у конкурсі), якщо інше не передбачено законодавством, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

    6. Суб’єкти декларування письмово повідомляють Національне агентство про суттєві зміни у своєму майновому стані відповідно до частини другої статті 52 Закону шляхом подання відповідного електронного повідомлення до Реєстру через власний персональний електронний кабінет у десятиденний строк з 5 моменту отримання доходу або придбання майна. Зазначене електронне повідомлення подається шляхом заповнення відповідної електронної форми. 

    7. Суб’єкт декларування має право за власною ініціативою подати виправлену декларацію упродовж семи днів після дня подання первинної декларації, до якої подається виправлена версія, шляхом створення та подання виправленого документа у Реєстрі. Якщо після спливання цього строку суб’єкт декларування виявить неповні чи неправильні відомості в поданій ним декларації (або у виправленій декларації), він повідомляє про це Національне агентство через персональний електронний кабінет та подає виправлену декларацію згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства. У разі притягнення суб’єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб’єкт декларування зобов’язаний подати відповідну декларацію або виправлену декларацію з достовірними відомостями у строк, визначений уповноваженою особою Національного агентства. Виправлені повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування до Реєстру не подаються. 

    8. Після заповнення усіх необхідних полів форми документа суб’єкт декларування підписує документ накладанням на нього власного ЕЦП. Перед підписанням документа суб’єкт декларування підтверджує ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей шляхом проставлення відповідної відмітки в документі. 

    9. Кожному поданому документу Реєстр автоматично надає унікальний ідентифікатор документа та накладає на нього електронну печатку Реєстру, що унеможливлює внесення несанкціонованих змін до поданого документа (забезпечує цілісність документа). Подання документа до Реєстру підтверджується шляхом надсилання повідомлення суб’єкту декларування на адресу його електронної пошти, вказану під час реєстрації в Реєстрі, та до персонального електронного кабінету суб’єкта декларування. Після отримання зазначеного повідомлення суб'єкт декларування повинен невідкладно, але не пізніше семи днів після дня отримання такого повідомлення, перевірити зміст поданого ним документа та у разі виявлення неповних або недостовірних відомостей в ньому подати виправлений документ відповідно до цього Порядку. Якщо суб'єкт декларування вважає, що поданий ним документ, копія якого знаходиться в персональному електронному кабінеті суб'єкта декларування або розміщена в публічній частині Реєстру, містить інформацію, що не вносилася ним до документа, він повинен невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня виявлення такого факту повідомити про це Національне агентство через персональний електронний кабінет. 

    10. Усі документи, які подав суб’єкт декларування, зберігаються в Реєстрі і автоматично оприлюднюються (за винятком конфіденційної інформації) у 6 публічній частині Реєстру відповідно до цього Порядку. У разі створення виправленого документа первинний документ, до якого вносяться виправлення, не видаляється і зберігається в Реєстрі.

    11. Документи, які суб’єкт декларування подав до Реєстру, зберігаються у Реєстрі упродовж всього часу виконання цією особою функцій держави або місцевого самоврядування, а також упродовж п’яти років після припинення виконання нею зазначених функцій, крім останньої поданої такою особою декларації, яка зберігається безстроково. Датою припинення виконання суб’єктом декларування функцій держави або місцевого самоврядування є дата подання ним декларації, передбаченої підпунктом 2 пункту 5 цього Розділу. 

    12. Дані документів, які були подані до Реєстру, зберігаються у структурованому вигляді (у форматах JSON, XML тощо), а також у зручній для візуального сприйняття формі (у форматах PDF, HTML тощо).

    III. Оприлюднення та надання інформації Реєстру 

    1. Національне агентство забезпечує відкритий цілодобовий доступ до публічної частини Реєстру. Такий доступ передбачає можливість пошуку, перегляду, копіювання та роздруковування інформації, отримання (завантаження) документів у різних найпоширеніших форматах даних, зокрема у форматах JSON, XML, PDF, HTML тощо. Доступ до даних Реєстру надається також у вигляді набору даних, організованого у форматі, що дозволяє його автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання (у формі відкритих даних). Такі дані надаються як у вигляді окремих електронних документів для завантаження, так і за допомогою інтерфейсу прикладного програмування (АРІ) відповідно до Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835.

    2. Інформація (документи), що містяться в Реєстрі, надаються на запит відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”. 

    В.о. заступника керівника Департаменту - керівника першого відділу (м. Київ) Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя В.С. Листушенко

    Watch Download