Рада Суддів
України

uaUA enEN
Документи

17.07.2020

Рішення РСУ № 44 від 17.07.2020 "Про нагородження відзнаками РСУ"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 44

Заслухавши та обговоривши інформацію секретаря Ради суддів України - голови комісії Ради суддів України з розгляду подань про нагородження відзнаками Ради суддів України Журавської О.В. щодо заохочення, відповідно до частини дев’ятої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про нагородження відзнакою Ради суддів України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 30 листопада 2007 року № 118 (зі змінами), та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із наступними змінами), Рада суддів України

в и р і ш и л а:

за значний вклад у зміцнення авторитету судової влади, високий професіоналізм, особистий внесок у розвиток судової влади, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Дня незалежності України:

нагородити Почесною грамотою Ради суддів України:

БОВТ Надію Олександрівну суддю Миргородського районного суду Полтавської області у відставці;
БРАЖНИК Наталію Миколаївну помічника судді патронатної служби управління забезпечення роботи третьої судової палати секретаріату Касаційного цивільного суду апарату Верховного Суду;
БРЕСЛАВСЬКОГО Олександра Григоровича суддю Апеляційного суду Чернівецької області у відставці;
ГЕЛІЧ Тетяну Володимирівну керівника апарату Київського окружного адміністративного суду;
ГОЛУБ Ольгу Владиславівну помічника судді патронатної служби управління забезпечення роботи третьої судової палати секретаріату Касаційного цивільного суду апарату Верховного Суду;
ГОЛУБКУ Івана Івановича головного спеціаліста відділу документального забезпечення (канцелярії) Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області;
ГРИГОРЕНКО Олену Сергіївну помічника судді патронатної служби управління забезпечення роботи третьої судової палати секретаріату Касаційного цивільного суду апарату Верховного Суду;
ДОЦЕНКО Мар’яну Ігорівну головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вінницького апеляційного суду;
КАЗИЛУ Тетяну Миколаївну заступника керівника апарату Суворовського районного суду міста Одеси;
КЛЮБУ Василя Васильовича суддю Львівського апеляційного адміністративного суду у відставці;
КОСОЛАП Ірину Василівну помічника судді Сумського окружного адміністративного суду;
ЛЕВИЦЬКУ Наталію Георгіївну суддю Львівського апеляційного адміністративного суду у відставці;
МАЦЕДОНСЬКУ Ніну Едуардівну помічника судді Вінницького апеляційного суду;
НАДЬ Наталію Юріївну завідувача сектору ведення цивільних та адміністративних справ відділу документального забезпечення (канцелярії) Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області;
ПОПАЗ Володимира Михайловича керівника апарату Арцизького районного суду Одеської області;
РОЖКОВАН Катерину Миколаївну керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області;
САЛЬНИКОВУ Анастасію Григорівну помічника секретаря судової палати Миколаївського апеляційного суду;
СОЧКУ Еріку Стефанівну керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області;
СУЛЯТИЦЬКУ Марію Миронівну суддю Апеляційного суду Чернівецької області у відставці;
ФЕДАК Світлану Іванівну керівника апарату Київського районного суду міста Одеси;
ЧУКОВА Леоніда Володимировича заступника керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси;
ЯВОРОВЕНКА Віталія Степановича суддю Миргородського міського суду Полтавської області у відставці;
нагородити Грамотою Ради суддів України:

АГЕЄВУ

Галину Вікторівну

секретаря судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вінницького апеляційного суду;
БАЧОК Олену Вячеславівну секретаря судового засідання відділу забезпечення розгляду адміністративних справ Хмельницького окружного адміністративного суду;
БОНДАР Наталію Сергіївну секретаря приймальні відділу організаційного забезпечення, статистичної роботи та узагальнення судової практики Хмельницького окружного адміністративного суду;
ВІШКУ Наталію Степанівну помічника судді Монастириського районного суду Тернопільської області;
ГОЛОД Карину Дмитрівну помічника голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
ГОЛУБА Олександра Олександровича помічника судді Хмельницького окружного адміністративного суду;
ГОРБУНОВУ Катерину Сергіївну помічника судді Київського окружного адміністративного суду;
ЖЕБУ Наталію Петрівну заступника начальника відділу бухгалтерського обліку, матеріального та господарського забезпечення Сумського окружного адміністративного суду;
КРИКЛИВЕНКА Богдана Володимировича керівника апарату Вищого антикорупційного суду;
МЕЛЬНИЧУК Людмилу Анатоліївну начальника відділу державної служби та управління персоналом Хмельницького окружного адміністративного суду;
МОСЕСОВА Артура Романовича начальника відділу забезпечення виконання рішень суду та архівної роботи управління з організаційного забезпечення Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
ПШИКА Юрія Анатолійовича помічника судді Київського окружного адміністративного суду;
СТАДНІКА Дмитра Миколайовича помічника судді Хмельницького окружного адміністративного суду;
ТЯГАЙ Олесю Сергіївну помічника судді Хмельницького окружного адміністративного суду;
ЧОВГАНА Дмитра Васильовича помічника судді Хмельницького окружного адміністративного суду;
ЧУБАТЮК Інну Сергіївну помічника судді Вінницького апеляційного суду;
ШКУРКО Олену Юріївну начальника управління з організаційного забезпечення Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
ЯНІВСЬКОГО Володимира Миколайовича помічника судді Вінницького апеляційного суду;
оголосити Подяку Ради суддів України:
БОЙКО

Ірині Олександрівні

помічнику судді Північного апеляційного господарського суду;
ГЛУШКО Тамілі Павлівні головному спеціалісту відділу контролю за використанням державного майна Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
ГУСЬКОВІЙ Катерині Василівні помічнику судді Північного апеляційного господарського суду;
ДОБРОДЗІЙ Євгенії Володимирівні секретарю судового засідання Північного апеляційного господарського суду;
ІЛЬЧЕНКО Анні Миколаївні заступнику начальника відділу планово-організаційної роботи та розгляду звернень громадян Південно-західного апеляційного господарського суду;
ІЛЬЧУК Юлії Федорівні начальнику відділу правового забезпечення, розгляду звернень громадян та доступу до публічної інформації управління з організаційного забезпечення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду;
ІСАЄВУ Максиму Анатолійовичу головному спеціалісту відділу адміністрування баз даних та захисту інформації Північного апеляційного господарського суду;
КАНІКОВСЬКОМУ Антону Олеговичу помічнику судді Північного апеляційного господарського суду;
КАРАУШ Тетяні Олегівні начальнику управління документообігу та організаційного забезпечення апарату Вищого антикорупційного суду;
КОЗІНІЙ Оксані Іванівні начальнику відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду;
КОРОЛЬ Ярині Петрівні секретарю судового засідання Північного апеляційного господарського суду;
ЛУК’ЯНЕНКО Ганні Валеріївні заступнику начальника відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду;
НАЙЧЕНКО Альоні Михайлівні секретарю судового засідання Північного апеляційного господарського суду;
ОГОРОДНИК Вікторії Олександрівні секретарю судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вінницького апеляційного суду;
ПИЛИПЕНКО Ользі Степанівні помічнику судді Київського окружного адміністративного суду;
РОЖНОВСЬКІЙ Анжелі Віталіївні начальнику відділу режимно-секретної роботи Північного апеляційного господарського суду;
СІДАШ Терезі Олександрівні головному спеціалісту відділу аналітики та судової статистики Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
СТАВИЦЬКІЙ Ользі Олександрівні помічнику судді управління з організаційного забезпечення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду;
УСЕНКО Ірині Михайлівні секретарю судового засідання відділу організаційного забезпечення розгляду справ Сумського окружного адміністративного суду;
ХМАРУК Юлії Вячеславівні начальнику відділу судової статистики, аналітичної роботи та узагальнення судової практики апарату Вищого антикорупційного суду;
ЧОРНІЙ Марині Володимирівні секретарю судового засідання Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
ШМИГОВСЬКІЙ Аліні Миколаївні помічнику секретаря судової палати Північного апеляційного господарського суду;
за значний вклад у зміцнення авторитету судової влади, високий професіоналізм, особистий внесок у розвиток судової влади, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 75-річного ювілею від дня народженнянагородити Почесною грамотою Ради суддів України:

КОТОВСЬКОГО

Івана Віталійовича

суддю Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у відставці;
ЛАПІНА Олександра Федоровича суддю, голову Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці.

Голова Ради суддів України         Б.С. Моніч

Дивитися Завантажити

17.07.2020

Рішення РСУ № 43 від 17.07.2020 "Щодо проєкту Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 43

Розглянувши та обговоривши проєкт Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки, надісланий листом Національного агентства з питань запобігання корупції від 06 липня 2020 року № 14-06/29664/20, Рада суддів України висловлює наступну позицію щодо вказаного проєкту стратегії.

Застосування норм сучасного антикорупційного законодавства у професійній діяльності суддів, питання врегулювання конфлікту інтересів, повноваження Ради суддів України у визначеній сфері є актуальними питаннями сьогодення.

01 жовтня 2018 року Рада суддів України та Національне агентство з питань запобігання корупції підписали Меморандум про співробітництво та обмін інформацією. Метою цього Меморандуму є консолідація зусиль сторін, які спрямовані на співпрацю у сфері запобігання корупції та врегулювання конфлікту інтересів. Співробітництво реалізовується у напрямках: формування та організації реалізації антикорупційної політики щодо запобігання, виявлення та припинення правопорушень, пов’язаних з корупцією; запобігання правопорушенням, що пов’язані з нею. Сторони домовились про розробку спільних пропозицій щодо удосконалення порядку здійснення моніторингу та контролю за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників.

Разом з тим, протягом останнього року співпраця в межах раніше підписаного Меморандуму є такою, що потребує суттєвого покращення, оскільки представники Ради суддів України практично не залучаються до обговорення проблемних питань антикорупційного законодавства у професійній діяльності суддів.

Це, зокрема, і стосуються питань розробки та реалізації Антикорупційної стратегії, правовою основою для якої має бути Конституція України, Закон України «Про запобігання корупції», інші закони України та міжнародні конвенції, ратифіковані Україною, що визначають засади антикорупційної політики держави.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що Антикорупційна стратегія реалізується шляхом виконання державної програми, яка розробляється Національним агентством з питань запобігання корупції та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Під Антикорупційною стратегією України слід розуміти нормативно-правовий акт, що містить чітку програму дій, спрямованих на зниження рівня корупції в Україні, шляхом усунення причин та умов корупції, комплексного застосування адекватних заходів правоохоронними органами, а також шляхом широкого розгортання освітніх програм та пропаганди проти корупції. Антикорупційна стратегія – це документ, який визначає принципи, мету, завдання, пріоритети, механізми та очікувані результати реалізації державної антикорупційної політики в Україні та має забезпечити командну роботу всіх органів влади для подолання корупції, оскільки ефективне запобігання та протидія корупції неможливі без злагодженої роботи всіх державних органів. Про скоординованість, як необхідну умову ефективної боротьби з корупцією, говорить Конвенція ООН проти корупції, яку 31 жовтня 2003 року підписала Україна.

У Розділі І проєкту Антикорупційної стратегії на 2020 – 2024 роки (далі Стратегія) визначені загальні положення. При цьому пункт 1.1 «Корупція, її сприйняття та вплив на економічне зростання» не містить посилань ні на аналіз, ні на результати, ні на помилки проведеної роботи у вказаному напрямку.

Як зазначено в загальних положеннях проєкту стратегії згідно з даними міжнародної організації «Transparency International» в період з 2013 по 2019 роки Індекс сприйняття корупції в Україні зріс з 25 до 30 балів, але не зазначено та не проаналізовано той факт, що цією міжнародною організацією Україні було надано 12 рекомендацій, які б могли покращити зазначені показники України, та як повідомляє дана міжнародна організація, станом на кінець року було виконано або частково виконано лише 6 з них, і ті в останньому кварталі 2019 року.

Крім того, зазначивши про досвід таких країн, як Грузія та Польща про можливість істотного прориву у протидії корупції за період у 3 – 5 років, не проаналізовано та не розкрито досвід цих країн, не зазначено в яких напрямках він був отриманий, чи був застосований в Україні в період 2014 - 2020 роки, чи дав очікувані результати.

Разом з тим, протягом лютого–травня 2019 року Програма реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) провела три опитування фахівців сектору юстиції стосовно незалежності та підзвітності судової гілки влади, боротьби з корупцією, якості відправлення правосуддя, доступу до правосуддя, суспільної довіри та упевненості у судовій системі.

Ключові висновки цього дослідження такі:

- протягом останнього року ситуація у судах України дещо поліпшилася; зокрема, суди стають все більше «орієнтованими на користувачів», що призводить зрештою до кращого їх сприйняття користувачами;

- ситуація з викриттям проявів корупції залишається незмінною: відсутній прогрес у реалізації політики подолання корупції в частині належного захисту викривачів, що додатково свідчить про важливість функціонування нещодавно створеного Вищого антикорупційного суду.

Крім того, соціологічна служба Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва з 13 по 20 червня 2019 року в усіх регіонах України, крім Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей, на замовлення Центру політико-правових реформ за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах проекту «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних реформ і якості державної влади» провела дослідження. Порівняно з опитуванням 2015 року всі проблеми та недоліки відмічалися респондентами помітно рідше. Зокрема, проблему корупції відзначили на 23% менше опитаних.

Крім того, всі дослідження, як правило, вказують на те, що рівень довіри до судів серед користувачів судових послуг є значно вищим у порівнянні з особами, які не були учасниками судових проваджень. Високий рівень недовіри в тому числі можна пояснити суттєвим дефіцитом суддівських кадрів, внаслідок чого громадяни не мають можливості отримати судове рішення в розумні строки.

Як зазначено у Розділі II проєкту Стратегії, вінприсвячений підвищенню ефективності запобігання корупції.

Так, у пункті 2.3.1. зазначено: «Конфлікт інтересів є складовою більшості корупційних правопорушень, у тому числі кожного корупційного злочину. Вади законодавства про конфлікт інтересів обмежують можливості мінімізації корупції за рахунок запобігання та врегулювання конфлікту інтересів». Зокрема, в підпункті цього пункту вказано: «Очікувані стратегічні результати: 1) уточнено законодавчі визначення понять «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів», «приватний інтерес» у напрямі спрощення їх розуміння, а отже, і застосування…».

Рада суддів України звертає увагу, що в чинному антикорупційному законодавстві досить чітке визначення понять «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів», «приватний інтерес», а тому не потребують будь-яких уточнень.

За змістом пункту 6 частини восьмої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Рада суддів України здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом).

Рішенням Ради суддів України від 23 березня 2018 року № 3 утворено Комітет з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів.

Так, Комітетом з протягом 2019-2020 років за участю міжнародних партнерів проведено низку заходів, присвячених проблемі врегулювання конфлікту інтересів в діяльності суддів.

Радою суддів України вживаються заходи з врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів, здійснюються заходи з проведення регулярних навчальних заходів для суддів з метою підвищення їх обізнаності з питань етики, доброчесності, запобігання конфлікту інтересів та корупції.

Також серед очікуваних стратегічних результатів у Стратегії зазначено про розширення кола суб’єктів декларування. Існуючий на сьогодні перелік суб’єктів декларування вважаємо більш ніж достатнім.

Розділ ІІІ проєкту Стратегії присвячений запобіганню корупції у пріоритетних сферах, зокрема у сфері судочинства. Зокрема, у підпункті 3.1.3 пункту 3.1 під очікуваними стратегічними результатами передбачено наступне:

- Національне агентство, Рада суддів України та Громадська рада доброчесності мають ефективні механізми ініціювання дисциплінарного провадження стосовно суддів;

- дисциплінарна практика щодо суддів є відкритою: усі рішення дисциплінарного органу та його членів оприлюднюються; дисциплінарний розгляд справ щодо суддів, як правило, є відкритим і транслюється в режимі реального часу;

- запроваджено дисциплінарний механізм позбавлення статусу суддів у відставці за поведінку, яка є несумісною зі званням судді, допущену як до, так і після звільнення;

- запроваджено ефективний механізм перевірки законності походження майна судді та його близьких осіб; судді, які не виконали обов’язок довести законність походження такого майна, звільнені з посад;

- судді несуть реальну відповідальність за завідомо неправосудні рішення; механізми кримінального переслідування не використовуються для здійснення тиску на суддів.

Проаналізувавши зміст викладеного підпункту проекту Стратегії, Рада суддів України звертає увагу на наступне.

Конституція України за своєю правовою природою є Основним Законом держави, який має найвищу юридичну силу та перевагу серед інших нормативних актів, котрі повинні відповідати утвердженим нею принципам.

Водночас у статті 6 Конституції України зазначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Статтею 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Судова система України є незалежною, а взаємодія з іншими гілками влади має зводитися лише до обов’язку законодавчої та виконавчої влади забезпечувати діяльність судів та створювати належні умови для здійснення правосуддя суддями. Регулювання судової влади в Україні відбувається насамперед на конституційному рівні, а вже на основі положень Основного Закону розробляється законодавство про судоустрій. Так, відповідно до статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, чинним законодавством України не встановлено жодних норм, які наділяють Національне агентство з питань запобігання корупції повноваженнями, які б організовували чи регулювали засади функціонування судової влади.

Так, Розділом VI Закону № 1402-VIII визначені підстави, суб’єкти та інші механізми ініціювання та розгляду дисциплінарного провадження стосовно суддів.

Розділом X Закону № 1402-VIII визначено порядок набуття та встановлено вичерпні підстави припинення статусу судді у відставці.

Крім того, на виконання статті 109 Закону № 1402-VIII уся інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя та на веб-сайті суду, в якому працює суддя. Ця інформація містить дані про суддю, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, про накладене дисциплінарне стягнення та копію рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, про накладення такого стягнення.

Відповідно до Закону 1402-VIII та Закону України «Про запобігання корупції» судді та члени органів системи правосуддя подають різні декларації: щорічна декларація, декларація про суттєві зміни в майновому стані, декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв’язків судді.

У зв’язку з цим, Рада суддів України вважає, що чинним законодавством вже запроваджено ефективний механізм дисциплінарної відповідальності судді, перевірки законності походження майна судді та його близьких осіб; судді, які не виконали обов’язок довести законність походження такого майна, звільняються з посади.

Слід зазначити, що відповідно до статті 127 Конституції України доброчесність судді є однією з конституційних вимог при призначенні на посаду, а тому діючі судді відповідають даній конституційній вимозі. Неприпустимим є закріплення у Антикорупційній стратегії презумпції недоброчесності суддів або осіб, які вже входять до складу державних органів.

Тобто, наявні законодавчі механізми вже сприяють подоланню корупції у судовій гілці влади і є достатнім, а ті, що пропонуються є такими, що суперечать нормам Конституції України, а тому є неприйнятними і посягають на незалежність судової гілки влади.

Крім того, у підпункті 3.1.1. пункту 3.1. розділу ІІІ очікуваними стратегічними результатами визначено такі, що свідчать про намагання утворити при Вищій раді правосуддя певну конкурсну комісію для перевірки доброчесності її членів.

Такі положення прямо суперечать частині другій статті131 Конституції України, яка визначає кількісний склад Вищої ради правосуддя та процедуру призначення/обрання її членів.

У рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 Конституційний Суд України надав оцінку можливості утворення будь-якого допоміжного органу при Вищій раді правосуддя. Суд дійшов висновку, що конституційні повноваження Вищої ради правосуддя не можуть бути передані жодному іншому органу. Також суд зазначив, що орган, установу, утворені при конституційному органі, закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу.

«Обґрунтований сумнів у доброчесності», який пропонується застосувати як стандарт для оцінки діяльності судді, суперечить презумпції невинуватості, а тому є неприйнятним, як і механізм перегляду рішень попереднього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як такий, що суперечить принципу правової визначеності.

Також, Рада суддів України звертає увагу, що на виконання Рекомендації ХІІІ GRECO «скасувати кримінальне правопорушення «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (ст. 375 Кримінального кодексу) та/або, як мінімум, іншим чином забезпечити, що це та будь-яке інше положення про кримінальне правопорушення криміналізують виключно умисні порушення у сфері судочинства, а правоохоронні органи не зловживають такими нормами для неправомірного впливу та тиску на суддів.» Рада суддів України своїм рішенням від 05 червня 2020 року № 32зверталась до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України щодо необхідності на законодавчому рівні вжити заходів, спрямованих на виконання рекомендації Групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO), та скасувати кримінальне правопорушення «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (стаття 375 Кримінального кодексу).

Крім того, звертаємо увагу, що у Рішенні Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 зазначено, що встановлення кримінальної відповідальності за постановлення «завідомо неправосудного» судового рішення створює ризик та можливості для впливу на суддів внаслідок нечіткості та неоднозначності диспозиції статті 375 КК України. Стаття 375 Кримінального кодексу України, визнана неконституційною, втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним судом України Рішення.

Не може бути підтримано запровадження дисциплінарного механізму позбавлення статусу суддів у відставці за поведінку, яка є несумісною зі званням судді, допущену як до, так і після звільнення, оскільки право на відставку є однією із сукупності гарантій держави, які повинні забезпечувати незалежність судді, а своєчасність здійснення дисциплінарних проваджень має забезпечуватися до виходу судді у відставку.

Щодо посилення інституційної спроможності ГРД та запровадження додаткових підстав для перегляду рішень попереднього складу ВККС України про відповідність судді займаній посаді за наявності негативного висновку ГРД, окремої думки члена комісії або проведення оцінювання без участі ГРД, то при визначенні такої мети не проаналізовано ефективність попередньої діяльності такої інституції у напрямку антикорупційної політики.

Не враховано, що у Фінальному Звіті Ради Європи про результати моніторингу діяльності ГРД (2017) експертами Проекту Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні», вказано, що усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар’єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п.92 Висновку КРЄС №10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані у Звіті недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими, внаслідок чого були скасовані у подальшому.

Таким чином, участь ГРД у попередній судовій реформі не призвела до очікуваних результатів, на що зверталася увага міжнародними експертами. Більше того, у згаданих раніше рекомендаціях GRECO була висловлена думка про необхідність усунення ГРД від процесу призначення суддів та їх оцінювання.

Надання новим суб’єктам права ініціювання дисциплінарного провадження стосовно суддів – НАЗК та ГРД та запровадження відкритого в режимі реального часу транслювання дисциплінарного розгляду справ щодо суддів ставить під загрозу незалежність судової влади та може використовуватися з метою спроб тиску на суддів.

Впровадження механізму, який передбачає, що адміністративні посади у судах кожен суддя суду обіймає протягом нетривалого строку по черзі, суперечить статті 20 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо порядку обрання суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад та загальним нормам суддівського самоуправління щодо вільного волевиявлення суддів стосовно обрання на адміністративну посаду. Наразі більш доцільним видається, щоб судді перебували на адміністративних посадах без обмеження певною кількістю строків поспіль, а ефективність роботи таких осіб оцінювалася шляхом голосування при обранні суддів на адміністративні посади. Крім того, вирішення питань внутрішньої діяльності судів здійснюється органами суддівського самоврядування. І дане питання ніяк не може бути предметом регулювання Антикорупційної стратегії та виходять за межі повноважень Національного агентства.

Встановлення касаційного перегляду судових рішень у справах про «високопосадову корупцію» лише суддями, які дібрані із залученням Громадської ради міжнародних експертів, суперечить єдиному статусу судді, визначеному чинним законодавством України. Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом тільки на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави. Таким чином, запропонований проєкт Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки підлягає суттєвому доопрацюванню, оскільки її положення, суперечать вимогам чинного законодавства, не відповідають завданням діяльності та виходять за межі повноважень НАЗК, а також ставлять під загрозу принцип незалежності судової влади.

Заслухавши та обговоривши інформацію секретаря Ради суддів України Журавської О.В. щодо проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки, відповідно до статті 133 «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України

вирішила:

1. Інформацію секретаря Ради суддів України Журавської О.В. щодо проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки узяти до відома.

2. Підтримати попередню позицію Вищої ради правосуддя щодо проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки, затверджену рішенням 10 липня 2020 року № 2098/0/15-20.

3. Проєкт Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки вважати таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, не відповідає завданням та повноваженням НАЗК, а також ставить під загрозу незалежність судової влади.

4. Копію рішення надіслати Вищій раді правосуддя, Національному агентству з питань запобігання корупції та Кабінету Міністрів України.

Голова Ради суддів України                  Б.С. Моніч

Дивитися Завантажити

17.07.2020

Рішення РСУ № 42 від 17.07.2020 "Щодо результатів перевірки організації дільності Нікопольського міськрайонного суду"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 42

Рішенням від 26 березня 2020 року № 873/0/15-20 Вища рада правосуддя звернулась до Ради суддів України з питання забезпечення проведення перевірки обставин, викладених у зверненні голови Дніпровського апеляційного суду Деркач Наталії Миколаївни, стосовно ситуації зі здійсненням правосуддя в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області щодо розгляду кримінальних проваджень.

Зокрема, у вказаному зверненні зазначено, що з 2018 року по теперішній час до Дніпровського апеляційного суду з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надходять численні подання про направлення кримінальних проваджень на розгляд до інших судів області через неможливість утворити склад суду, причиною чого є особливості визначення у цьому суді спеціалізації суддів з розгляду цивільних і кримінальних справ, встановлені зборами суддів. Голова суду вважає, що визначення зборами суддів у судах першої інстанції спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ, крім слідчих суддів та суддів зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, не передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів». У даному випадку, саме визначення зборами суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області спеціалізації суддів щодо розгляду цивільних і кримінальних справ призвело до неможливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ між усіма суддями цього суду, що нерідко має наслідком закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, порушення розумних строків розгляду кримінальних проваджень, порушення прав осіб на розгляд їх справи судом, до підсудності якого її віднесено процесуальним законом, та є штучно створеною перешкодою для забезпечення здійснення правосуддя належним судом.

При цьому, рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні подань Нікопольського міськрайонного суду про направлення кримінальних проваджень на розгляд до інших судів області через неможливість утворити склад суду у випадках, коли вони є безпідставними, нерідко ігноруються, аналогічні подання направляються повторно у тих самих провадженнях, незважаючи на вже висловлену позицію Дніпровського апеляційного суду. Зокрема, у деяких кримінальних провадженнях подання про вирішення питання про їх направлення з Нікопольського міськрайонного суду до іншого суду надходили до Дніпровського апеляційного суду від шести до дванадцяти разів, що є неприпустимим та свідчить про штучне створення спорів про підсудність.

У зверненні також наводяться факти штучного усунення суддів Нікопольського міськрайонного суду від розгляду окремих кримінальних проваджень шляхом заявлення самовідводу без законних на те підстав, що призводить до необхідності передачі кримінальних проваджень на розгляд до іншого суду, а також безпідставно затягує їх розгляд.

Посилаючись на негативний приклад в організації роботи Нікопольського міськрайонного суду для інших судів Дніпропетровської області, а також відсутність у голови апеляційного суду законодавчо регламентованих механізмів для вирішення проблеми, що виникла і продовжує існувати вже більше двох років, голова Дніпровського апеляційного суду звернулася до Вищої ради правосуддя, яка в свою чергу звернулася до Ради суддів України щодо проведення перевірки обставин, викладених у зверненні, в межах її компетенції.

Рішенням Ради суддів України від 24 квітня 2020 року № 24 призначено перевірку організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області в межах звернення голови Дніпровського апеляційного суду Деркач Н.М. та рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2020 року № 873/0/15-20, проведення якої доручено членам Ради суддів України Мовчану Д.В. та Чорній В.В.

Перевіркою, проведеною 22 травня 2020 року з виїздом до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, встановлено наступне.

Штатним розкладом Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області передбачено 16 посад суддів, в тому числі, посаду голови та заступника голови суду, з яких наразі працює лише 7 суддів, які мають повноваження з розгляду судових справ.

Наказом голови суду від 29 березня 2005 року було встановлено спеціалізацію суддівз розгляду окремих категорій справ, та із загальної кількості суддів визначено 7 суддів для розгляду кримінальних справ, 6 – цивільних та 2 – справ адміністративного судочинства. Тобто, спеціалізація визначалася, виходячи з наявності 15 штатних посад суддів.

Рішенням зборів суддів від 30 грудня 2010 року залишено чинною раніше визначену наказом голови суду спеціалізацію.

В подальшому зборами суддів вносились окремі зміни стосовно спеціалізації суддів, пов’язані з необхідністю визначення основного складу колегії суддів і резервних суддів, слідчих суддів, а також суддів з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, без зміни їх основної спеціалізації.

У період 2014-2019 р.р. звільнено із займаних посад у відставку 8 суддів цього суду.

Станом на час перевірки в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області мають повноваження на здійснення правосуддя 7 суддів, які розглядають справи відповідно до раніше визначеної зборами суддів спеціалізації. При цьому, наразі тільки троє суддів цього суду (голова суду Клименко І.В., судді Борисова Н.А. та Чуприна А.П.) розглядають кримінальні справи та одночасно є слідчими суддями. Інші ж судді залучаються до розгляду кримінальних справ лише у складі колегій.

Така організація діяльності суду призвела до неможливості здійснення автоматизованого розподілу значної кількості судових справ, в яких той чи інший суддя кримінальної спеціалізації брав участь на досудовому розслідуванні як слідчий суддя, або був відведений (заявив самовідвід).

Наслідком цього стали численні звернення Нікопольського міськрайонного суду, починаючи з 2018 року, до Дніпровського апеляційного суду з поданнями про направлення кримінальних проваджень, в яких неможливо утворити склад суду, до іншого суду.

Апеляційний суд неодноразово відмовляв у задоволенні таких подань як необґрунтованих, наголошуючи на тому, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено визначення спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ у судах першої інстанції, окрім слідчих суддів та суддів зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, та пропонуючи переглянути визначену в суді спеціалізацію з метою забезпечення територіальної підсудності.

Таку позицію підтримано і Верховним Судом (лист від 17 квітня 2020 року № 997/0/2-20, направлений у відповідь на звернення голови Дніпровського апеляційного суду).

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено можливість запровадження спеціалізації суддів у судах у разі необхідності оптимізації роботи суду щодо розгляду конкретних категорій справ. Натомість, обов’язкове запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах визначено лише для розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх. При цьому, судді з такою спеціалізацією не звільняються від виконання обов’язків судді відповідної інстанції, проте, здійснення ними таких повноважень ураховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.

При цьому, судді однієї спеціалізації не обмежені розглядати лише конкретні категорії справ.

Верховний Суд також наголосив, що відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Зокрема, статтями 32, 34 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Отже, додержання принципу територіальності є невід’ємною складовою забезпечення розумних строків розгляду справи судом як однієї з основних засад судочинства, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України.

Таким чином запровадження в місцевих загальних судах спеціалізації суддів не може перешкоджати здійсненню кримінального провадження судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, та бути підставою для передачі кримінальних проваджень до інших місцевих загальних судів.

Саме з такої позиції виходив Дніпровський апеляційний суд у випадках відмови у задоволенні подань Нікопольського міськрайонного суду про направлення кримінальних проваджень для розгляду по суті до інших судів області.

Натомість, незважаючи на обґрунтовану відмову, Нікопольський міськрайонний суд, не вирішуючи питання щодо належної організації своєї роботи, повторно звертався до Дніпровського апеляційного суду з аналогічними за змістом поданнями в цих самих кримінальних провадженнях. Зокрема, за даними автоматизованої системи документообігу суду «Д-3» Дніпровського апеляційного суду, за період з 2 жовтня 2018 року по 10 січня 2020 року з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області до апеляційного суду по 34 кримінальним провадженням надходило два і більше подань в одному провадженні про направлення до іншого суду.

Зокрема, у справі № 182/2289/19 Нікопольський міськрайонний суд звертався до Дніпровського апеляційного суду з поданнями про направлення кримінальних проваджень до іншого суду з одних і тих самих підстав 12 разів, у справі № 182/9124/18 – 9 разів, у справі № 182/1050/19 – 7 разів, у справі № 182/1814/17 – 6 разів.

Найбільш показовими прикладами ігнорування суддями Нікопольського міськрайонного суду вказівок апеляційного суду є кримінальне провадження відносно Пилипенка Олександра Анатолійовича за частиною другою статті 185, частиною другою статті 309, частиною першою статті 263 КК України, яке з 14 лютого 2019 року внаслідок неодноразового направлення подань про зміну підсудності з тих самих підстав залишалося не розглянутим; кримінальне провадження відносно Пишньова Дмитра Анатолійовича за частиною третьою статті 185 КК України, яке з тих самих підстав не було розглянуто з 12 червня 2019 року; заява Олюшина М.М. про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду від 15 липня 2014 р., не розглянута з квітня 2019 року.

З наданих під час проведення перевірки пояснень голови Нікопольського міськрайонного суду Клименко І.В. слідує, що питання про скасування або зміну спеціалізації, у зв’язку з відмовою Дніпровського апеляційного суду змінювати підсудність у справах, в яких неможливо утворити склад суду, неодноразово переглядалось зборами суддів, проте, більшість суддів були проти скасування або зміни раніше визначеної в суді спеціалізації, у зв’язку з чим відповідне рішення прийнято не було.

Водночас, вивченням протоколів зборів суддів від 27 вересня 2016 року, 02 жовтня 2017 року та 02 листопада 2018 року із зазначених питань встановлено, що голова суду Клименко І.В., головуючи на зборах суддів, під час своїх виступів не звертала увагу на те, що запроваджена в суді спеціалізація у зв’язку з обмеженою кількістю суддів, які розглядають кримінальні провадження, призводить до численних порушень принципу територіальності. Показовим є також те, що сама Клименко І.В. також голосувала проти скасування спеціалізації суддів (про що свідчить одноголосне прийняття зборами відповідних рішень), не бажаючи таким чином усунути недоліки в організації роботи суду, які призводять до порушення прав учасників кримінального провадження. При цьому, збори суддів обмежувалися констатацією того, що судді, які розглядають цивільні справи, не виявили бажання перейти у кримінальну колегію.

Крім того, перевіркою також встановлено, що у окремому кримінальному провадженні мало місце заявлення безпідставного самовідводу суддею Клименко І.В., що потягло за собою неможливість повторного розподілу справи та необхідність її передачі до іншого суду, та, як наслідок, штучне затягування судового розгляду.

Так, у кримінальному провадженні № 182/5371/16-к за обвинуваченням Латашенка С.О. за частиною першою статті 122 КК України, яке перебувало у провадженні судді Клименко І.В. з 02 жовтня 2016 року, 12 лютого 2019 року було заявлено та задоволено самовідвід з підстав, не передбачених законом, незважаючи на те, що на той час було проведено майже весь судовий розгляд. У зв’язку із задоволенням самовідводу та неможливістю утворити інший склад суду з підстав, проаналізованих вище, справу було направлено до іншого місцевого суду, що призвело до необхідності її розгляду з початку, а отже, порушено право особи на доступ до правосуддя та своєчасний розгляд справи належним судом.

Наведені факти свідчать про підтверджені перевіркою системні порушення в організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, пов’язані з визначенням спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ, обов’язковість встановлення якої не передбачена законом, а також про наявність факту зловживання правом на самовідвід у кримінальному провадженні.

Слід зазначити, що після проведення перевірки зборами суддів Нікопольського міськрайонного суду від 02 червня 2020 року тимчасово скасовано спеціалізацію суддів з метою забезпечення розподілу чотирьох кримінальних проваджень, у яких неможливо було визначити склад суду з числа суддів кримінальної спеціалізації, оскільки вони були слідчими суддями у цих провадженнях на досудовому розслідуванні.

Водночас, тимчасове скасування спеціалізації суддів не вирішує проблему по суті та свідчить про те, що виявлені перевіркою порушення у подальшому можуть мати своє продовження.

Заслухавши доповідь членів комітету з питань організаційно-кадрової роботи судів, органів суддівського самоврядування Ради суддів України Чорної В.В. та Мовчана Д.В. за результатами проведеної перевірки організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, Рада суддів України, відповідно до пункту третього частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (зі змінами), Рада суддів України вирішила:

Визнати, що обставини, викладені у зверненні голови Дніпровського апеляційного суду Деркач Наталії Миколаївни щодо неналежної організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з розгляду кримінальних проваджень, знайшли своє підтвердження під час перевірки.

Затвердити результати перевірки Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Повідомити про результати перевірки Вищу раду правосуддя.

Звернути увагу зборів суддів Нікопольського міськрайонного суду на необхідність приведення організації своєї діяльності в частині запровадження спеціалізації суддів у відповідність до вимог чинного законодавства.

Роз’яснити, що можливість запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах ґрунтується виключно на необхідності оптимізації роботи суду щодо розгляду конкретних категорій справ, і не може перешкоджати здійсненню кримінального провадження судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, та бути підставою для передачі кримінальних проваджень до інших судів.


Голова Ради суддів України        Б.С. Моніч

Дивитися Завантажити

17.07.2020

Рішення РСУ № 41 від 17.07.2020 "Про особливості зарахування новопризначених суддів в штат відповідного суду"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 41

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною першою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 126 Конституції України передбачає, що Конституція й закони України повинні гарантувати незалежність суддів. До конституційних гарантій, з огляду на положення частини першої статті 130 Конституції України, серед іншого, віднесено й обов’язок Держави забезпечити фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів, є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Згідно із частиною першою статті 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну посаду судді в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Як відомо, у період з 17 вересня 2019 року по 17 липня 2020 року, указами Президента України постановлено призначити у місцевих загальних судах суддів на посади вперше.

Одночасно, у деяких судах гостро постало питання "кадрового голоду". Так, сьогодні в окремих судах правосуддя не здійснюється взагалі і у штаті цих судів немає жодного судді.

Крім того, в окремі суди, де в штаті не залишилось жодного судді, призначено одночасно декілька суддів.

У зв’язку з цим, виникають питання, пов’язані з порядком зарахування новопризначених суддів до штату, з визначенням судді, який буде виконувати адміністративні повноваження голови суду а також питання, пов’язані з обранням суддів на адміністративні посади.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв’язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 24 вказаного Закону встановлено, що у разі відсутності голови місцевого суду його адміністративні повноваження здійснює суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Аналіз вищезгаданих статей дає підстави стверджувати про відсутність у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" будь-якої нормативно-правової регламентації чи механізму вирішення згаданих вище питань у судах, де усі штатні посади суддів є вакантними, оскільки у цих судах може виникнути ситуація, коли декілька суддів можуть мати однаковий стаж роботи на посаді судді.

В той же час за змістом частини сьомої статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" слідчі судді (суддя) обираються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. До обрання слідчого судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду.

Відповідно до частини другої статті 132 цього ж закону з’їзд суддів України відкриває голова Ради суддів України, а в разі його відсутності - найстарший за віком член Ради суддів України.

Враховуючи згадані норми, які регулюють подібні правовідносини, та недостатню врегульованість питання виконання обов’язків судді при однаковому стажі роботи на посаді судді, слід вважати, що у таких випадках виконання обов’язків голови суду має здійснювати найстарший за віком суддя, який обіймає штатну посаду суду, виходячи із аналогії закону.

В той же час за змістом частини першої статті 128 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів" збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Пунктом 1 частини 5 статті 128 цього ж Закону визначено, що збори суддів обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов’язковими для суддів та працівників цього суду.

Частиною четвертою статті 128 Закону визначено, що збори суддів є повноважними, якщо на них присутні не менше двох третин кількості суддів цього суду. У голосуванні беруть участь лише судді цього суду.

Пунктом 3.8. Типового Положення про збори суддів визначено, що кількість суддів відповідного суду визначається згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а суддями відповідного суду вважаються всі судді, які перебувають у штаті суду, до видання головою суду на підставі акта про переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідного наказу.

За змістом частини третьої статті 20 Закону голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники обираються на посади зборами суддів шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів відповідного суду строком на три роки, але не більш як на строк повноважень судді, у порядку, визначеному законом.

З огляду на те, що згідно чинного законодавства судді призначаються на посади безстроково, то не існує законодавчих перепон для можливості бути обраним на адміністративну посаду судді, який не склав присягу, як і не існує перешкод для участі такого судді у зборах суддів відповідного суду після зарахування до штату.

Враховуючи викладене, Рада суддів України вважає за доцільне рекомендувати судам при вирішенні згаданих спірних питань виходити з такого:

- за загальним правилом зарахування новопризначеного судді до штату суду здійснюється головою суду або особою, яка виконує його обов’язки;

- у разі відсутності у штаті суду суддів, новопризначений суддя (один із новопризначених суддів) приступає до виконання обов’язків судді суду та виконання обов’язків голови суду, про що видає відповідний наказ, після чого видає накази про зарахування до суду інших новопризначених суддів;

- з моменту зарахування до штату суддів у кількості більше одного, вони мають право проводити збори суддів з метою обрання суддів на адміністративні посади;

- якщо в суді є декілька суддів, які мають однаковий стаж роботи на посаді судді, зборам суддів слід самостійно визначити порядок виконання обов’язків голови суду такими суддями, а саме: що у такому випадку обов’язки голови суду виконує старший за віком суддя цього суду.

Оскільки питання порушене вище залишається не врегульованим, Рада суддів України вважає необхідним ініціювати питання про внесення відповідних змін до частини третьої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про особливості зарахування новопризначених суддів в штат відповідного суду, відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами), Рада суддів України, в и р і ш и л а:

1.Інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про особливості зарахування новопризначених суддів в штат відповідного суду узяти до відома.

2.Рекомендувати судам при вирішенні питань, пов’язаних із зарахування новопризначених суддів до штату, з визначенням судді, який буде виконувати адміністративні повноваження голови суду, а також питань, пов’язаних з обранням суддів на адміністративні посади, виходити з такого:

  • - за загальним правилом зарахування новопризначеного судді до штату суду здійснюється головою суду або особою, яка виконує його обов’язки;
  • - у разі відсутності у штаті суду суддів, новопризначений суддя (один із новопризначених суддів) приступає до виконання обов’язків судді суду та виконання обов’язків голови суду, про що видає відповідний наказ, після чого видає накази про зарахування до суду інших новопризначених суддів;
  • - з моменту зарахування до штату суддів у кількості більше одного, вони мають право проводити збори суддів з метою обрання суддів на адміністративні посади;
  • - якщо в суді є декілька суддів, які мають однаковий стаж роботи на посаді судді, зборам суддів слід самостійно визначити порядок виконання обов’язків голови суду такими суддями, а саме: що у такому випадку обов’язки голови суду виконує старший за віком суддя цього суду.

3.Звернутись до народних депутатів Комітету з питань правової політики Верховної ради України з пропозицією ініціювати питання про внесення змін до частини другої статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", доповнивши її реченням такого змісту: "У разі, якщо в суді є декілька суддів, які мають однаковий стаж роботи на посаді судді, адміністративні повноваження голови суду здійснює старший за віком суддя з числа таких суддів".

Голова Ради суддів України        Б.С. Моніч


Дивитися Завантажити

17.07.2020

Рішення РСУ № 40 від 17.07.2020 "Про погодження проекту Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 40

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про погодження проекту Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, відповідно до статті 133, 140 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України вирішила:

1.Інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про погодження проекту Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, узяти до відома.

2.Погодити проект Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників судів, що додається.


Голова Ради суддів України                       Б.С. Моніч

Додаток

до рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 40

ПОГОДЖЕНО

рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 40


ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони

від ____________№____________

ІНСТРУКЦІЯ

про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду

І. Загальні положення

1. Ця Інструкція визначає порядок державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду.

2. Державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду – система заходів державного захисту суддів та членів їх сімей, працівників суду, які здійснюються Службою судової охорони у визначених законодавством випадках від перешкоджання виконанню суддями та працівниками суду покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та членів їх сімей, працівників суду у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб.

3. Цю Інструкцію розроблено відповідно до Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про Вищий антикорупційний суд", інших законів та нормативно-правових актів України, Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року № 1051/0/15-19 (зі змінами).

4. Державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду (далі – особи, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки) здійснюється уповноваженими підрозділами територіальних управлінь Служби судової охорони (далі – уповноважені підрозділи Служби).

5. Уповноважені підрозділи Служби виконують покладені на них завдання та функції у взаємодії з підрозділами територіальних управлінь Служби судової охорони, структурними підрозділами територіальних органів Національної поліції, Службою безпеки України, Офісом Генерального прокурора, іншими правоохоронними органами та військовими формуваннями, а також судами, органами та установами системи правосуддя, заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами.

6. Організація забезпечення безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, заходи забезпечення безпеки, їх застосування і скасування, фінансування та матеріально-технічне забезпечення здійснюються на підставі Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про Вищий антикорупційний суд", інших законів та нормативно-правових актів України.

ІІ. Порядок прийняття рішення щодо вжиття заходів державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну (житлу).

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки може бути:

1) письмова заява особи, щодо якої може здійснюватися державне забезпечення особистої безпеки;

2) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки.

3. Особи, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі наявності реальної загрози, пов’язаної зі службовою діяльністю цих осіб, їх життю, здоров'ю та у визначених законодавством випадках – житлу та майну подають відповідну письмову заяву голові суду.

4. Голова суду, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, перевіряє цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а в невідкладних
випадках – негайно, приймає рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки.

5. Про прийняте рішення головою суду виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх застосування, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

6. Копія постанови негайно надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для початку вжиття заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

7. Підставою для скасування заходів безпеки може бути:

1) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки;

2) усунення небезпеки;

3) заява особи, щодо якої застосовано заходи забезпечення безпеки;

4) систематичне (два і більше разів) невиконання особою, взятою під захист, законних вимог співробітників уповноваженого підрозділу Служби, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було попереджено про можливість такого скасування;

5) встановлення органами досудового розслідування відсутності реальної загрози життю, здоров’ю або житлу осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки.

8. Особи, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі відсутності необхідності вжиття щодо них заходів безпеки, подають відповідну письмову заяву голові суду.

9. Начальник територіального управління Служби судової охорони, яким відповідно до постанови голови суду вживаються заходи із державного забезпечення особистої безпеки щодо визначеної особи, за наявності підстав, визначених підпунктами 1, 2, 4, 5 пункту 7 цього розділу, звертається з клопотанням про скасування заходів безпеки до голови суду, який приймав рішення про застосування цих заходів.

10. У разі наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки головою суду виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки. Копія постанова надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для скасування заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

ІІІ. Порядок надання додаткових гарантій безпеки суддям Вищого антикорупційного суду

1. Суддям Вищого антикорупційного суду у зв’язку із здійсненням правосуддя в кримінальних провадженнях щодо корупційних та пов’язаних з корупцією злочинів додатково до визначених статтею 5 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" заходів надаються додаткові види заходів забезпечення безпеки, а саме:

1) судді Вищого антикорупційного суду, а в разі потреби за його заявою також членам його сім’ї, надається цілодобова охорона;

2) за заявою судді Вищого антикорупційного суду здійснюється цілодобова охорона особистого або службового житла судді;

3) житло судді Вищого антикорупційного суду оснащується охоронною сигналізацією та кнопками тривожної сигналізації;

4) у разі загрози життю чи здоров’ю судді Вищого антикорупційного суду, членів його сім’ї за заявою судді Служба судової охорони забезпечує тимчасове розміщення таких осіб у місцях, що гарантують їхню безпеку.

2. Підставою та приводом для надання цілодобової охорони судді Вищого антикорупційного суду, членам його сім’ї, його особистого або службового житла є подана Голові Вищого антикорупційного суду відповідна заява судді Вищого антикорупційного суду.

3. Підставою для тимчасового розміщення судді Вищого антикорупційного суду, членів його сім’ї в місцях, що гарантують їхню безпеку, є дані, які свідчать про наявність загрози життю чи здоров’ю таких осіб.

4. Приводом для тимчасового розміщення судді Вищого антикорупційного суду, членів його сім’ї у місцях, що гарантують їхню безпеку є подана Голові Вищого антикорупційного суду заява судді Вищого антикорупційного суду.

5. Голова Вищого антикорупційного суду, одержавши заяву судді, приймає рішення про застосування додаткових видів заходів безпеки.

6. Про прийняте рішення Головою Вищого антикорупційного суду виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється суддя.

7. Копія постанови негайно надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для початку вжиття додаткових видів заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

8. Підставою для скасування додаткових видів заходів забезпечення безпеки є заява судді Вищого антикорупційного суду.

9. У разі наявності підстав для скасування додаткових видів заходів забезпечення безпеки Головою Вищого антикорупційного суду виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється суддя.

10. Копія постанови надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для скасування додаткових видів заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

ІV. Порядок забезпечення особистої охорони, охорони житла та майна осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки

1. Начальник територіального управління Служби судової охорони:

1) у день отримання копії постанови голови суду про вжиття заходів безпеки видає наказ про здійснення державного забезпечення особистої безпеки уповноваженим підрозділом Служби.

У наказі визначається уповноважений підрозділ Служби, на який покладається виконання заходів безпеки, вид або види заходів забезпечення безпеки, визначені постановою голови суду, дата початку, строки та порядок виконання заходів безпеки, кількість співробітників уповноваженого підрозділу, які залучатимуться до виконання завдань, їх спорядження, озброєння та матеріально-технічне забезпечення;

2) письмово повідомляє голову суду, який ухвалив рішення про вжиття заходів безпеки, та особу, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, про початок цих заходів;

3) у разі виникнення необхідності ужиття додаткових заходів безпеки подає клопотання до голови суду, який ухвалив рішення про застосування заходів забезпечення безпеки, про необхідність застосування таких заходів;

4) інформує територіальний підрозділ Національної поліції про початок здійснення заходів державного забезпечення особистої безпеки та надсилає копію постанови голови суду про вжиття заходів безпеки для реагування відповідно до чинного законодавства.

Якщо є достатньо даних, що вказують на ознаки кримінального правопорушення, за заявою особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, здійснюється початок досудового розслідування;

5) при отриманні достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров’ю, житлу та майну особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, закінчення строку конкретного заходу щодо забезпечення безпеки, а також систематичного невиконання цією особою законних вимог співробітників уповноваженого підрозділу Служби, який здійснює заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування, начальник територіального управління Служби судової охорони звертається з клопотанням про скасування заходів безпеки до голови суду, який приймав рішення про застосування цих заходів;

6) у день отримання копії постанови голови суду про скасування заходів безпеки видає наказ про скасування державного забезпечення особистої безпеки уповноваженим підрозділом Служби.

2. Керівник уповноваженого підрозділу Служби:

1) на підставі наказу начальника територіального управління Служби судової охорони про здійснення державного забезпечення особистої безпеки, невідкладно готує план-завдання вжиття заходів безпеки, який затверджується начальникомтериторіального управління Служби судової охорони.

Під час підготовки плану-завдання вжиття заходів безпеки враховуються:

кількість осіб, щодо яких необхідно застосовувати заходи особистої охорони;

характеристика житла, де мешкає особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки;

коло осіб, які мають наміри щодо посягання на цю особу;

технічна характеристика транспортних засобів, задіяних для забезпечення охорони;

умови застосування заходів особистої охорони стосовно осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, під час їх тимчасового перебування у публічних місцях;

кількість можливих маршрутів руху, їх довжина та інші особливості;

чисельність особового складу та рівень його професійної підготовки;

стан публічного порядку в місцях перебування особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки;

пора року, час доби тощо;

2) перед початком застосування такого заходу забезпечення безпеки, як особиста охорона, представляє особі, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, співробітників, що безпосередньо забезпечуватимуть її особисту охорону;

3) доводить під підпис умови здійснення особистої охорони особі, щодо якої вона вживається, її права та обов’язки, попереджає про можливість скасування щодо неї цих заходів у разі систематичного невиконання особою законних вимог органів, що забезпечують безпеку (додаток 1 до цієї Інструкції);

4) у разі невиконання особою, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, законних вимог співробітників уповноваженого підрозділу Служби стосовно порядку вжиття заходів безпеки письмово попереджає цю особу про можливість скасування щодо неї таких заходів;

5) після отримання наказу про скасування заходів безпеки письмово повідомляє особу, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, про скасування щодо неї заходів безпеки.

3. Забезпечення особистої безпеки особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, співробітниками уповноваженого підрозділу Служби припиняється після видання відповідного наказу начальника територіального управління Служби судової охорони.

4. Для вжиття заходів щодо особистої охорони осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, співробітники уповноважених підрозділів Служби, які залучені до особистої охорони цих осіб (далі – наряди особистої охорони), озброюються вогнепальною зброєю, забезпечуються засобами індивідуального захисту та спеціальними засобами, засобами радіозв’язку, іншим майном та спорядженням, які використовуються (застосовуються) відповідно до законодавства України. Вид зброї та форма одягу (однострій або цивільна) визначаються керівником уповноваженого підрозділу Служби залежно від специфіки поставлених завдань.

5. Кількість особового складу, задіяного до наряду особистої охорони, визначається конкретно в кожному випадку, але повинна бути не менше, ніж два співробітники уповноваженого підрозділу Служби на одну особу, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки.

6. Перевезення осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, відбувається на автотранспорті цих осіб.

7. Службовий автотранспорт Служби судової охорони використовується в разі наявності реальної загрози життю осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі залучення до заходів забезпечення безпеки додаткової кількості співробітників уповноважених підрозділів Служби у зв'язку з ускладненням оперативної обстановки, для підвищення маневрених можливостей нарядів особистої охорони та їх оперативного реагування на повідомлення про скоєння правопорушення, доставки наряду особистої охорони до місця несення служби, забезпечення особистої безпеки під час відбиття збройних нападів.

Службовий автотранспорт Служби судової охорони використовуються виключно в службових цілях, в межах установлених лімітів та передбачених у їх кошторисах асигнувань.

V. Права та обов'язки начальника територіального управління Служби судової охорони, як керівника органу, що здійснює заходи безпеки

1. Начальник територіального управління Служби судової охорони, як керівник органу, що здійснює заходи безпеки, має право:

1) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, у разі потреби – змінювати й доповнювати ці заходи;

2) вимагати від осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, додержання умов вжиття заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

3) звертатися до голови суду, який приймав рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про їх зміну або про скасування заходів, що вживаються.

2. Начальник територіального управління Служби судової охорони як керівник органу, що здійснює заходи безпеки, зобов’язаний:

1) негайно реагувати на кожний випадок протиправних дій, який став йому відомий стосовно особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки;

2) забезпечувати захист життя, здоров'я, гідності, житла та майна осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, відповідно до характеру загрози;

3) своєчасно повідомляти осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

VІ. Права та обов’язки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки

1. Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування заходів безпеки, має право:

1) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;

2) вимагати від територіального управління Служби судової охорони, яке забезпечує безпеку, застосування додаткових заходів безпеки або скасування яких-небудь із заходів, що застосовуються;

3) оскаржити до суду або відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують її безпеку.

2. Особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, зобов’язана:

1) виконувати умови вжиття заходів безпеки та законні вимоги старшого наряду особистої охорони або інших працівників наряду особистої охорони стосовно її особистої безпеки;

2) негайно інформувати старшого наряду особистої охорони, а в разі його відсутності – інших співробітників наряду особистої охорони про кожен випадок погрози або протиправних дій щодо неї;

3) своєчасно повідомляти наряди особистої охорони про місця відвідування та час перебування в них;

4) постійно сприяти нарядам особистої охорони у виконанні ними своїх обов’язків;

5) дбайливо ставитися до майна, виданого їй у тимчасове користування для забезпечення особистої охорони;

6) у разі відмови від заходів щодо забезпечення особистої охорони на будь-який строк викласти її в письмовій формі, із зазначенням причин, адресувавши органу, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки.

7) використовувати видану зброю, засоби індивідуального захисту тільки в інтересах забезпечення свого захисту та виконання покладених на неї законом обов'язків.

3. Самовільні дії особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі виникнення екстремальних ситуацій, пов’язаних із загрозою для її життя та здоров’я, знімають відповідальність з співробітників наряду особистої охорони за їх наслідки.

Особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, повинна дотримуватися законів України і не допускати втягнення співробітників наряду особистої охорони в протиправну діяльність.

VІІ. Порядок ведення службової та іншої документації щодо осіб, узятих під захист

1. Відомості про заходи безпеки та осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, є інформацією з обмеженим доступом.

2. Документам, що містять службову інформацію про вжиття заходів безпеки, присвоюється гриф "Для службового користування".

3. За кожним фактом застосування заходів безпеки стосовно осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у територіальному управлінні Служби судової охорони заводиться справа про застосування заходів безпеки, яка реєструється за правилами діловодства.

4. Розголошення відомостей про заходи безпеки тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства.

VІІІ. Контроль за забезпеченням безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки

1. Контроль за забезпеченням безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, здійснює голова суду та Голова Служби судової охорони в порядку встановленому законом.

Дивитися Завантажити

17.07.2020

Рішення РСУ № 39 від 17.07.2020 "Про погодження змін до додатку 4 Меморандуму "Положення про Прес-центр судової влади"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 39

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про погодження змін до додатку 4 Меморандуму «Положення про Прес-центр судової влади України», відповідно до статті 133 «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України вирішила:

1.Інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про погодження змін до додатку 4 Меморандуму «Положення про Прес-центр судової влади України» узяти до відома.

2.Погодити зміни до додатку 4 Меморандуму «Положення про Прес-центр судової влади України», затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 08 серпня 2017 року № 2384/0/15-17, що додаються.


Голова Ради суддів України              Б.С. Моніч


Додаток

до рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 39

ПОГОДЖЕНО

рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 39

ЗМІНИ,

до додатку 4 Меморандуму про взаємодію і співпрацю представників системи правосуддя України «Положення про Прес-центр судової влади України

1.Пункт 1.2 розділу І викласти в такій редакції:

«1.2. Прес-центр утворюється при Вищій раді правосуддя. Реалізація завдань та функцій Прес-центру покладається на відділ комунікаційної діяльності (прес-офіс Вищої ради правосуддя) секретаріату Вищої ради правосуддя (далі відділ)».

2.Пункт 4.1 розділу VI викласти в такій редакції:

«4.1. Прес-центр очолює начальник відділу комунікаційної діяльності (прес-офісу Вищої ради правосуддя) секретаріату Вищої ради правосуддя (особа, яка виконує його обов’язки), який призначається на посаду та звільняється з посади керівником секретаріату Ради та діє відповідно до Положення про відділ та цього Положення».

Дивитися Завантажити

17.07.2020

Рішення РСУ № 38 від 17.07.2020 "Про внесення змін до Положення про АСДС"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 38

У зв’язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства (з 21.10.2019) виникли проблемні питання, пов’язані з формуванням господарськими судами номерів справ позовного провадження, що розглядаються в межах справи про банкрутство, їх реєстрацією в автоматизованій системі документообігу суду та визначенням судді або колегії суддів для розгляду цих справ.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 рішення Ради суддів України від 12.04.2018 № 16 до підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов’язковим для його роботи, в судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакції рішення від 15.09.2016 (далі – Положення від 15.09.2016).

Зважаючи на викладене, для дотримання вимог нового законодавства, уніфікації формування господарськими судами номерів справ позовного провадження, що розглядаються в межах справи про банкрутство, а також визначення судді або колегії суддів для розгляду цих справ і матеріалів у справах про банкрутство Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду пропонує внести такі зміни та доповнення до Положення від 15.09.2016:

підпункт 2.2.4 пункту 2.2 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацом третім такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

підпункт 2.3.44 пункту 2.3 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацами вісімнадцятим та дев’ятнадцятим такого змісту:

«у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

З метою належної організації роботи господарських судів після підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов’язковим для його роботи, і набрання чинності в цих частинах Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакції рішення від 02.03.2018 (зі змінами та доповненнями, далі – Положення від 02.03.2018), пропонуємо внести такі зміни та доповнення до Положення від 02.03.2018:

пункт 4 розділу VI «Реєстрація вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху» доповнити абзацом другим такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

підпункти 2, 14 та 15 пункту 21 розділу VІІІ «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» викласти у такій редакції:

«2) судових справ, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження, відкриття провадження у справі про банкрутство, відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, перехід до наступної судової процедури, затвердження плану санації, визнання недійсними правочинів, укладених боржником, результати розгляду грошових вимог кредиторів, звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, результати розгляду скарг на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого, закриття провадження у справі про банкрутство; постанов про визнання боржника банкрутом) та ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи;

14) у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

15) у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

Водночас інформуємо, що запропоновані зміни та доповнення до Положення у редакціях від 15.09.2016 та від 02.03.2018 погоджені з місцевими та апеляційними господарськими судами.

Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України Кравчука В.М. про внесення змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакціях рішення від 15.09.2016 року та 02.03.2018 року Рада суддів України, вирішила:

Внести зміни до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакціях рішення від 15.09.2016 року та 02.03.2018 року, що додаються.


Голова Ради суддів України                 Б.С. Моніч



Додаток

до рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 38



ПОГОДЖЕНО

Наказ Державної судової

адміністрації України

від «__»________ 2020 року № ___    

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 38


ЗМІНИ,

що вносяться до Положення про автоматизовану систему документообігу суду,

затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30,

у редакції рішення від 15.09.2016


1.Підпункт 2.2.4 пункту 2.2 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацом третім такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

2.Підпункт 2.3.44 пункту 2.3 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацами вісімнадцятим та дев’ятнадцятим такого змісту:

«у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

ЗМІНИ,

що вносяться до Положення про автоматизовану систему документообігу суду,

затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30,

у редакції рішення від 02.03.2018


3.Пункт 4 розділу VI «Реєстрація вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху» доповнити абзацом другим такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

4.Підпункти 2, 14 та 15 пункту 21 розділу VІІІ «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» викласти у такій редакції:

«2) судових справ, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження, відкриття провадження у справі про банкрутство, відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, перехід до наступної судової процедури, затвердження плану санації, визнання недійсними правочинів, укладених боржником, результати розгляду грошових вимог кредиторів, звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, результати розгляду скарг на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого, закриття провадження у справі про банкрутство; постанов про визнання боржника банкрутом) та ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи;

14) у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

15) у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

Дивитися Завантажити

05.06.2020

Рішення РСУ №37 від 05.06.2020 "Щодо схвалення Рекомендацій робочої групи з доступності маломобільних груп населення до суду"

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 37

Рішенням Ради суддів України від 5 червня 2015 року № 54 схвалено Програму Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Правозахисна спілка інвалідів" "Право на справедливий суд для осіб з обмеженими можливостями", яка була започаткована на виконання Указу Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015 "Про стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки".

Представник Ради суддів України входить до складу робочої групи із забезпечення доступності суду та судової процедури для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, метою якої є реалізація принципів верховенства права і забезпечення особам з інвалідністю та інших маломобільних груп населення права на справедливий судовий захист через забезпечення доступності та безбар’єрності судової установи (архітектурна, інформаційна, транспортна доступність) та судової процедури (процесуальні гарантії).

01 квітня 2019 року введено в дію нові державні будівельні норми щодо обов’язкового створення безбар’єрного простору в Україні для маломобільних груп населення - ДБН В.2.2-40:2018 "Інклюзивність будівель і споруд", які є обов’язковими для застосування усіма юридичними та фізичними особами на території України, окрім будівництва індивідуальних житлових будинків.

У нових ДБН В.2.2-40:2018 "Інклюзивність будівель і споруд" міститься близько 100 якісних змін для безпеки та комфорту кожного, в першу чергу людей з порушенням опорно-рухового апарату, зору, слуху, розумової діяльності та інших маломобільних груп населення.

В нових нормах не тільки посилено обов’язковість влаштування елементів безбар’єрності, а й наведені всі технічні характеристики та конкретні наочні приклади такого впровадження, враховуючи зарубіжний досвід. Зокрема, щодо проектування:

-пандусів, спеціальних підйомників та інших засобів доступності для людей з порушенням опорно-рухового апарату;

-тактильних та візуальних елементів доступності;

-іншого візуального інформування, дублювання важливої звукової інформації текстами, організації сурдоперекладу, використання систем звукопідсилення для людей з порушенням слуху та інші важливі зміни.

Розуміючи необхідність широкого застосування сучасних будівельних норм під час проектування та будівництва нових, а також капітального ремонту та реконструкції існуючих приміщень судів, робочою групою напрацьовано та надано Раді суддів України на схвалення Рекомендації щодо застосування ДБН В.2.2-40:2018 "Інклюзивність будівель і споруд" у судових установах України.

Рекомендації спрямовані на правильне та чітке застосування саме тих норм ДБН В.2.2-40:2018, що стосуються організації безбар’єрності публічного простору адміністративної будівлі, якою є кожна судова установа.

Вони дають змогу керівникам та посадовим особам органів судової влади, відповідальним за створення безбар’єрного середовища, зорієнтуватися у великому масиві нормативів, стандартів та розрахунків, а також правильно поставити технічне завдання для виконання відповідних робіт по ремонту приміщень та облаштуванню їх елементами доступності, що відповідають вимогам ДБН В.2.2-40:2018.

Рекомендації включають також ілюстрації, схеми, коментарі експертів та приклади успішного застосування нормативів на практиці у конкретних будівлях судів, а відтак мають високу практичну цінність для широкого кола працівників судової системи України (керівництва Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, голів судів та керівників апаратів судів тощо).

Зважаючи на те, що Рекомендації робочої групи із забезпечення доступності суду і судової процедури для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення по застосуванню сучасних ДБН В.2.2-40:2018 "Будинки і споруди. Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення" виконують важливу соціальну та просвітницьку функцію, спрямовану на чітке та неухильне розуміння та дотримання суб’єктами прийняття управлінських рішень в судовій системі державних будівельних норм щодо інклюзивності, створення безбар’єрного простору у приміщеннях судів, а відтак забезпечення принципу рівного доступу до правосуддя усіх категорій громадян, їх поширення та практичне застосування матиме позитивні наслідки для усієї судової системи України.

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С.про схвалення Рекомендацій робочої групи щодо застосування ДБН-2018 "Інклюзивність" у судових установах, відповідно до частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами),Рада суддів України, в и р і ш и л а:

  • 1.Схвалити Рекомендації робочої групи із забезпечення доступності суду і судової процедури для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення щодо застосування ДБН-2018 В.2.2-40:2018 "Інклюзивність" у судових установах, що додаються.
  • 2.Рекомендувати Державній судовій адміністрації України та її територіальним управлінням, головам та керівникам апаратів судів застосовувати зазначені Рекомендації під час проектування та будівництва нових, а також капітального ремонту та реконструкції існуючих приміщень судів.

Голова Ради суддів України    Б.С. Моніч


Рекомендації робочої групи із забезпечення доступності суду і судової процедури для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення щодо застосування ДБН-2018 В.2.2-40:2018 "Інклюзивність" у судових установах



Дивитися Завантажити