Рада Суддів
України

uaUA enEN
Документи

18.10.2016

Рішення РСУ № 60 від 16.09.2016 "Щодо електронного декларування у 2016 році"

16 вересня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 60

10 червня 2016 року Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято рішення № 2 (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 18 серпня 2016 року № 1) «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яким визначено, що система подання та оприлюднення відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" (далі - Закон) декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, розпочинає свою роботу в два етапи:

1) перший етап - з 00 годин 00 хвилин 01 вересня 2016 року для таких типів декларацій (повідомлень) та суб'єктів декларування:

щорічні декларації за 2015 рік службових осіб, які станом на 01 вересня 2016 року займають згідно зі статтею 50 Закону відповідальне та особливо відповідальне становище. Зазначені у цьому абзаці декларації подаються протягом 60 календарних днів з дати, визначеної у цьому абзаці;

декларації, передбачені абзацом першим частини другої статті 45 Закону (декларації осіб, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування), службових осіб, які 01 вересня 2016 року чи пізніше цієї дати припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, та станом на день такого припинення займають згідно зі статтею 50 Закону відповідальне та особливо відповідальне становище;

повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб'єкта декларування, передбачені частиною другою статті 52 Закону, службових осіб, які станом на 01 вересня 2016 року чи пізніше цієї дати займають згідно зі статтею 50 Закону відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) другий етап - з 00 годин 00 хвилин 01 січня 2017 року для всіх інших суб'єктів декларування та декларацій (повідомлень), передбачених Законом.

Зазначені у пункті 1 цього рішення декларації (повідомлення) подаються згідно із Законом шляхом заповнення відповідних форм на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Декларації суб'єктів декларування, не зазначені в підпункті 1 пункту 1 цього рішення, подаються за формою та в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", до 01 січня 2017 року.

Також рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 червня 2016 року № 3 затверджено:

1) Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Порядок);

2) Форму декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) Форму повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб'єкта декларування.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку суб'єкт декларування повинен зареєструватися у названому Реєстрі з використанням особистого ключа та посиленого сертифіката відкритого ключа електронного цифрового підпису (далі – ЕЦП).

Під час реєстрації в Реєстрі суб'єкт декларування повинен вказати адресу його електронної пошти, що буде використовуватися для направлення йому повідомлень.

Використання у якості ідентифікації суб'єкта декларування електронних систем дистанційної ідентифікації, що використовують бази клієнтських даних банків (BankID), здійснюється в порядку, визначеному Національним агентством відповідно до законодавства.

За інформацією, отриманою в ході використання системи окремими суддями, ЕЦП, які використовуються ними для підписання та відправки судових рішень в більшості випадків не придатні для ідентифікації у системі через відсутність у них відомостей про Реєстраційний номер облікової картки платника податків або для осіб, які за своїми переконаннями відмовились від призначення коду – відомостей про серію та номер паспорта громадянина України.

Доступ до системи через BankID– відсутній.

Відповідно до примітки статті 50 Закону визначено, що під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема:

особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій,

судді,

керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів,

керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя,

керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення.

Крім того, суб’єкти, на яких поширюються дія Закону, визначені у статті 3.

Водночас, у пункту 4 розділу ІІ Порядку встановлено, що зареєстровані в Реєстрі суб'єкти декларування мають право:

доступу до власного персонального електронного кабінету після автентифікації суб'єкта декларування із використанням його особистого ЕЦП фізичної особи;

створювати, змінювати та видаляти чернетки документів у персональному електронному кабінеті;

подавати документи у разі їх відповідності технічним вимогам до форми і проходження логічних перевірок, переглядати подані ними документи;

подавати виправлені документи у строки та в порядку, визначені в пункті 7 цього розділу;

отримувати в персональному електронному кабінеті та на адресу електронної пошти електронні повідомлення про підтвердження подання документів, попередження про необхідність подання документів до Реєстру;

направляти в персональному електронному кабінеті електронні звернення до Національного агентства про надання роз'яснень, допомоги в користуванні Реєстром.

За інформацією, отриманою в ході використання системи окремими суддями, оновлений інтерфейс системи декларування станом на 07.09.2016 року не має доступу до власного персонального електронного кабінету користувача.

Інтерфейс системи передбачає лише можливість чату з представником служби технічної підтримки.

Водночас на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції у розділі "Контакти" зазначено електронну адресу для технічної підтримки – support@nazk.gov.ua.

Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України В. Сухового та заступника голови Ради суддів України Б. Моніча, відповідно до статті 131 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України

в и р і ш и л а:

1.Звернути увагу Національного агентства з питань запобігання корупції на проблеми, які виникають під час заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування Реєстру реєстрації, зокрема:

-під час реєстрації у Реєстрі з використанням особистого ключа та посиленого сертифіката відкритого ключа електронного цифрового підпису;

-під час доступу до власного персонального електронного кабінету;

- тривалий розгляд електронних звернень про надання роз’яснень допомоги в користуванні Реєстром, тощо.

2.Звернутись до Національного агентства з питань запобігання корупції з проханням провести виїзні тренінги у всіх областях України для суддів із заповнення електронних декларацій .

3.Доручити заступнику голови Ради суддів України Монічу Б.С. та Прес-центру судової влади на веб-порталі «Судова влада України» створити розділ «Електронне декларування», на якому розмістити закони та нормативно-правові акти щодо електронного декларування, а також відповіді Національного агентства з питань запобігання корупції на запити суддів з питань електронного декларування, які були б корисними при заповнення електронної декларації.

4.Суддям судів загальної юрисдикції, територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, Державній судовій адміністрації України вжити заходів щодо якнайшвидшого оформлення особистого ключа та посиленого сертифіката відкритого ключа електронного цифрового підпису, які відповідають вимогам роботи у системі подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування для:

- осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

- інших осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

5. Закликати всіх осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» у визначений законом строк виконати свій обов’язок щодо подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування згідно з вимогами Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції», в тому числі своєчасно оформити електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа електронного цифрового підпису.

6. З метою отримання письмової відповіді на питання щодо функціонування системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, питань щодо заповнення тих чи інших розділів декларацій, тощо, рекомендувати відповідним суб'єктам направляти звернення до Національного агентства з питань запобігання корупції про надання роз'яснень, допомоги в користуванні Реєстром:

- через персональний електронний кабінет системи;

- на офіційну електронну адресу Національного агентства з питань запобігання корупції через електронну пошту суб'єкта декларування, що була вказана при реєстрації в системі.

Голова Ради суддів України                                              В. Сімоненко

Дивитися Завантажити

18.10.2016

ЗАКОН УКРАЇНИ Про запобігання корупції (Витяг, стаття 50)

Стаття 50.Повна перевірка декларацій

1. Повна перевірка декларації полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб’єктом декларування діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

{Абзац перший частини першої статті 50 в редакції Закону№ 1022-VIII від 15.03.2016}

Обов’язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов’язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб’єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім’ї суб’єкта декларування у випадках, передбаченихчастиноюсьомоюстатті 46 цього Закону.

{Абзац четвертий частини першої статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 1022-VIII від 15.03.2016}

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

{Частину першу статті 50 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом№ 1022-VIII від 15.03.2016}

2. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.

Примітка. Під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.

{Примітка до статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 889-VIII від 10.12.2015}

Дивитися Завантажити

04.10.2016

Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 року № 3

 ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції 

11 серпня 2016 р. № 3

(із змінами, внесеними рішенням Національного агентства від 06.09.2016 року № 18)

РОЗ’ЯСНЕННЯ щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю 

У цьому Роз’ясненні вживаються такі скорочення: декларація – декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачена Законом України «Про запобігання корупції»; Закон – Закон України «Про запобігання корупції»; МЗП – мінімальна заробітна плата; Національне агентство – Національне агентство з питань запобігання корупції; Реєстр – Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Загальні запитання 1. Які існують типи декларацій, коли їх слід подавати і який звітний період вони охоплюють? Законом передбачено чотири типи декларацій суб’єкта декларування: 1) щорічна декларація, яка подається у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року; 2) декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, що подається не пізніше дня такого припинення. Якщо припинення зазначених функцій відбулося з ініціативи роботодавця, декларація подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня, коли суб’єкт декларування дізнався чи повинен був дізнатися про таке припинення. Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації. Під раніше поданими деклараціями розуміються як 2 декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, так і декларації, що були подані відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 3) декларація суб’єкта декларування, який припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, що подається до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року; 4) декларація суб’єкта декларування, який є особою, що претендує на зайняття посад, зазначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, що подається до призначення або обрання особи на посаду. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади (участь у конкурсі), якщо інше не передбачено законодавством, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року. Законодавством можуть передбачатися особливості щодо процедури відбору кандидатів на зайняття вакантних посад суб’єктів декларування. Наприклад, Закон України «Про державну службу» передбачає подання двох декларацій в процесі такого відбору: перша декларація подається особою, яка бажає взяти участь у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби, разом з іншими документами для участі в конкурсі; друга декларація подається зазначеною особою, якщо вона перемогла в конкурсі, перед її призначенням на посаду (стаття 25 Закону України «Про державну службу»). В обох випадках декларація подається за минулий рік. Але період, який охоплюється відповідними деклараціями, залежить від часу їх подання: наприклад, якщо документи для участі в конкурсі були подані у грудні 2016 року, то перша декларація повинна охоплювати попередній 2015 рік; при цьому, якщо рішення про перемогу в конкурсі було ухвалено вже в 2017 році (наприклад, у січні), то друга декларація повинна охоплювати попередній 2016 рік. Окремо слід звернути увагу на етапність початку роботи системи декларування у 2016-2017 роках, яка визначена рішенням Національного агентства від 10.06.2016 № 2 «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за № 958/29088. Так, згідно із зазначеним рішенням Національного агентства, система подання та оприлюднення відповідно до Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, розпочинає свою роботу в два етапи: 1) перший етап — з 00 годин 00 хвилин 01 вересня 2016 року для таких типів декларацій (повідомлень) та суб’єктів декларування: 3 (абзац десятий із змінами, внесеними рішенням Національного агентства від 06.09.2016 року № 18) - щорічні декларації за 2015 рік службових осіб, які станом на 01 вересня 2016 року займають згідно зі статтею 50 Закону відповідальне та особливо відповідальне становище. Зазначені у цьому абзаці декларації подаються протягом 60 календарних днів з дати, визначеної у цьому абзаці; (абзац одинадцятий із змінами, внесеними рішенням Національного агентства від 06.09.2016 року № 18) - декларації, передбачені абзацом першим частини другої статті 45 Закону (декларації осіб, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування), службових осіб, які 01 вересня 2016 року чи пізніше цієї дати припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, та станом на день такого припинення займають згідно зі статтею 50 Закону відповідальне та особливо відповідальне становище; (абзац дванадцятий із змінами, внесеними рішенням Національного агентства від 06.09.2016 року № 18) 2) другий етап — з 00 годин 00 хвилин 01 січня 2017 року для всіх інших суб’єктів декларування та декларацій (повідомлень), передбачених Законом. Подання декларацій на першому та другому етапі здійснюється згідно із Законом шляхом заповнення відповідних форм на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Водночас до 01 січня 2017 року усі суб’єкти, які не подають декларації на першому етапі декларування, продовжують подавати декларації за формою та в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». 2. Чи слід подавати щорічну декларацію та декларацію перед припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, якщо суб’єкт декларування звільняється до 1 квітня? Якщо суб’єкт декларування звільняється або іншим чином припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, до подання ним щорічної декларації за попередній рік (наприклад, 15 січня 2017 року), то він повинен подати декларацію, яка охоплює період з 1 січня 2016 року до 14 січня 2017 року включно, тобто період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями. При цьому щорічна декларація за 2016 рік не подається. Якщо ж суб’єкт декларування припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, після подання щорічної декларації (наприклад, 15 квітня 2017 року), то подається 4 декларація, що охоплює період з 1 січня до дня перед днем подання декларації (тобто до 14 квітня включно). 3. Хто вважається «посадовими і службовими особами» відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 та «посадовими особами» відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої цієї статті Закону? У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту «и» пункту 1 та підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону), під «посадовими особами» слід розуміти працівників державних органів, інших юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі та/або консультативно-дорадчі функції. Під «службовими особами» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Визначальним при цьому є обсяг функцій (обов’язків) відповідного працівника. Наприклад, працівники патронатних служб та працівники державних органів, які виконують функції з обслуговування, можуть належати до посадових та службових осіб за умови відповідності зазначеним вище характеристикам. Так, радники чи помічники керівників державних органів можуть здійснювати консультативно-дорадчі функції (підготовка матеріалів та документів, аналіз кореспонденції, підготовка проектів доручень чи рішень, надання фахових консультацій чи роз’яснень тощо); керівник, заступник керівника патронатної служби, керівник структурного підрозділу в патронатній службі може здійснювати організаційно-розпорядчі функції (здійснення керівництва діяльністю служби чи підрозділу, розподіл обов’язків між працівниками, контроль їх роботи тощо). При цьому, у цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами – суб’єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі. Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки на час відсутності керівника структурного підрозділу не є достатнім для того, щоб вважати такого працівника посадовою чи службовою особою, яка є суб’єктом декларування відповідно до Закону. Цей висновок не змінюється навіть в разі фактичного виконання таких обов'язків упродовж звітного періоду. Тобто в разі тимчасового виконання працівником організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на час відсутності керівника підрозділу у звітному періоді не виникає обов'язок подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за цей період. Відповідно, така особа також не може бути притягнена до відповідальності за неподання (несвоєчасне) подання декларації. 5 4. Хто належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище? Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до статті 50 Закону, відповідно до якого під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються: Президент України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої-третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу. Інформація щодо того, чи належить суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначається станом на останній день звітного періоду (станом на 31 грудня для щорічних декларацій). Це правило не поширюється на осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище станом на день початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій в 2016 році, – такі суб’єкти декларування зазначають своє місце роботи, посаду, належність до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, 6 станом на день початку роботи системи в 2016 році. Це випливає з абзацу третього пункту другого Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону. 5. Які посади належать до посад з високим рівнем корупційних ризиків? Відповідно до частини першої статті 50 Закону, перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, затверджується Національним агентством. На сьогодні згідно з рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № 987/29117, до таких посад віднесено: - посада Глави Адміністрації Президента України та посади його заступників; - посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України; - посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України; - посади керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами; - посади державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів; - посади в органах місцевого самоврядування: o перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів; o заступників голів районних, районних в містах рад; o секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад; o керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад; o голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі). При цьому звертаємо увагу, що наведений перелік може змінюватися Національним агентством залежно від результатів моніторингу стану корупції. Відтак, для з’ясування актуального переліку слід звертатися до офіційного сайту Національного агентства. 7 6. Як заповнювати декларацію, якщо член сім’ї відмовляє у наданні необхідної для декларування інформації суб’єкту декларування? Якщо член сім’ї суб’єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому самому суб’єкту декларування ця інформація не відома, він обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку «Член сім’ї не надав інформації». Якщо член сім’ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб’єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб’єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію. Якщо члену сім’ї відповідна інформація не відома і вона не може бути ним отримана із офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то у відповідних полях електронної форми декларації слід обрати помітку «Не відомо» (якщо така помітка доступна у відповідному полі згідно з Технічними вимогами до полів форми декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджуються Національним агентством). 7. Як відображати в декларації інформацію щодо об’єктів, які перебувають у спільній власності? У випадку спільної сумісної власності, яка не передбачає виділення часток: у розділах декларації, де зазначається спільна власність на майно, при додаванні нового об’єкта в полі «Тип права» слід обрати варіант «Спільна власність», а в полі «Частка власності» слід обрати помітку «Не застосовується». Як і в інших полях, ця можливість обрання тієї чи іншої помітки (кнопки) з’являється після натискання на відповідному полі. У випадку ж спільної часткової власності, після вибору типу права «Спільна власність» необхідно вказати частку власності кожного із співвласників у відповідному полі. 8. Чи потрібно повторно зазначати дані про себе як співвласника майна при заповненні розділу декларації щодо членів своєї сім’ї, якщо вже навів свої та їхні дані як співвласників при заповненні розділу декларації щодо себе? Якщо об’єкт декларування (нерухоме майно, транспортний засіб тощо) перебуває у спільній власності суб’єкта декларування та членів його сім’ї, то такий об’єкт зазначається у відповідному розділі форми декларації лише один раз. Тобто, якщо новий об’єкт був доданий у формі декларації як такий, що стосується суб’єкта декларування, і при цьому було зазначено, що член сім’ї є співвласником цього об’єкта, то цей об’єкт не слід повторно відображати як об’єкт, що стосується члена сім’ї. Аналогічно слід заповнювати декларацію у випадку, коли йдеться про майно члена сім’ї, співвласником якого є інший (крім суб’єкта декларування) член сім’ї, тобто не дублюючи відомості про таке майно при заповненні інформації щодо інших членів сім’ї. 8 Це правило не застосовується, якщо член сім’ї має стосовно об’єкта декларування права інші, ніж власність (наприклад, право користування). Приклади: 1. Якщо квартира належить суб’єкту декларування та члену його сім’ї з часткою співвласності кожного у 50%, то об’єкт додається в декларацію один раз як об’єкт нерухомості, що стосується суб’єкта декларування, із зазначенням відповідних часток співвласності, і не додається як об’єкт, що стосується члена сім’ї – співвласника. 2. Суб’єкт декларування є власником 1/10 об’єкта комерційної нерухомості (наприклад, офісу), решта (9/10) належить третій особі (фізичній або юридичній), яка не є членом сім’ї цього суб’єкта декларування. При цьому одна із зазначених часток (1/10 або 9/10) була передана в користування члену сім’ї суб’єкта декларування. У цьому випадку інформація про такий об’єкт нерухомості повинна бути зазначена в декларації двічі: вперше, як об’єкт нерухомості, що стосується суб’єкта декларування (із зазначенням його частки та даних про співвласника і його частку власності); вдруге, як об’єкт нерухомості, що стосується члена сім’ї суб’єкта декларування (із зазначенням того, що об’єкт перебуває на праві користування у члена сім’ї, і вказанням даних про третю особу – власника майна, яке було передано в користування). 9. Якщо співвласник майна (крім члена сім’ї) відмовляється надати інформацію, необхідну для заповнення декларації, яким чином відобразити це в декларації? Якщо третя особа (наприклад, співвласник об’єкта декларування, який не є членом сім’ї суб’єкта декларування) відмовила суб’єкту декларування або члену його сім’ї у наданні інформації, що повинна бути відображена в декларації, то суб’єкт декларування відображає у декларації ту інформацію, яка йому відома, а щодо решти обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку «Не відомо». 10. Якщо майно перебуває у співвласності, що мається на увазі під вартістю майна – вартість всього об’єкта чи частки суб’єкта декларування (члена сім’ї) у спільній власності на майно? Якщо об’єкт перебуває у спільній сумісній (тобто без поділу на частки) власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, то зазначається вартість всього об’єкта декларування. Якщо об’єкт перебуває у спільній частковій власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, то зазначається сумарна вартість відповідних часток у власності на об’єкт, які належать суб’єкту декларування та/або члену його сім’ї, якщо останній надав таку інформацію або якщо вона відома суб’єкту декларування. Наприклад, якщо частка 1/4 об’єкта нерухомості належить суб’єкту декларування, 1/2 об’єкта належить члену сім’ї суб’єкта декларування, а решта (1/4) належить третій особі (яка не є суб’єктом декларування або членом його сім’ї), то в декларації зазначається вартість частки 3/4 в об’єкті декларування, що належить суб’єкту декларування та члену його сім’ї. 9 11. Чи слід декларувати майно, якщо суб’єкт декларування користувався ним упродовж року, але станом на 31 грудня вже не користується? Більшість об’єктів декларування (а саме: нерухомість, об’єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї, нематеріальні активи, грошові активи, фінансові зобов’язання, членство в громадських об’єднаннях або входження до їхніх органів) декларується відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду. Наприклад, при поданні щорічної декларації, якщо зазначені об’єкти станом на 31 грудня попереднього року не перебувають у володінні, користуванні або власності (для різних об’єктів передбачено різні права – див. відповідні розділи декларації) суб’єкта декларування або членів його сім’ї, то вони не повинні відображатися в декларації, навіть якщо вони перебували на такому праві упродовж певного часу у звітному періоді. Водночас щодо деяких об’єктів Закон передбачає їх декларування незалежно від наявності станом на останній день звітного періоду. Це стосується доходів, у тому числі подарунків, які були отримані (нараховані) у звітному періоді, видатків та правочинів, вчинених у звітному періоді, посади чи роботи, що виконувалися за сумісництвом. Наприклад, Закон зобов’язує декларувати видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання. Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку (вартість предмета правочину) перевищував 50 МЗП, встановлених на 1 січня звітного року. Зазначені видатки та правочини відображаються незалежно від того, чи залишається предмет, який був придбаний (набутий) внаслідок відповідного видатку чи правочину, у суб’єкта декларування станом на кінець звітного періоду. 12. Що розуміється під іншими правами користування? Закон передбачає обов’язок зазначати в декларації окремі об’єкти, які належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві користування. Такими правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, у тому числі генеральної довіреності, інші права, передбачені законом. Визначення зазначених категорій наведено у Цивільному кодексі України. 13. Якими є правила зазначення вартості об’єктів декларування в декларації? За загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій 10 одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. При цьому вартість об’єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб’єкта декларування або члена його сім’ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб’єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину. Правила відображення в декларації вартості майна мають особливості залежно від типу майна: - для об’єктів нерухомості зазначається як вартість на дату набуття об’єкта у власність, володіння або користування, так і вартість відповідно до останньої проведеної оцінки. Якщо вартість на дату набуття об’єкта на певному праві не відома суб’єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо». Те саме стосується поля декларації про вартість майна за останньою грошовою оцінкою – якщо така оцінка не проводилась чи її результати невідомі суб’єкту декларування, при заповненні відповідного поля слід обрати помітку «Не відомо»; - вартість цінного рухомого майна відображається станом на дату його набуття у власність, володіння або користування; - вартість транспортних засобів відображається станом на дату його набуття у власність, володіння або користування; - вартість цінних паперів відображається відповідно до їх номінальної вартості; - вартість корпоративних прав відображається у грошовому вираженні станом на дату їх набуття або – якщо проводилася грошова оцінка таких прав і результати оцінки відомі суб’єкту декларування – відповідно до результатів такої оцінки; - вартість подарунків у формі, іншій ніж грошова, відображається станом на дату їх отримання суб’єктом декларування або членом його сім’ї; - вартість нематеріальних активів відображається станом на дату виникнення права власності на такий актив. 14. Що означає в декларації тип права «Власником є третя особа, але суб’єкт декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним»? Згідно з частиною третьою статті 46 Закону, у декларації необхідно зазначати об’єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, «бенефіціарним власником» яких є суб’єкт декларування або член його сім’ї. Таким чином, законодавець намагався охопити майно, яке формально не належить суб’єкту декларування (члену його сім’ї), але фактично ним контролюється. При цьому вимога декларувати такі об’єкти поширюється лише на декларації службових осіб, які займають відповідальне 11 та особливо відповідальне становище, а також суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 Закону. Відповідно до частини третьої статті 46 Закону, йдеться про об’єкти права власності третьої особи, яким властива принаймні одна з таких характеристик: 1) суб’єкт декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта; 2) суб’єкт декларування або член його сім’ї може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. 1. Для цілей декларування під отриманням (або правом на отримання) доходу від майна, власником якого є третя особа, слід розуміти ситуації, коли наявна сукупність таких ознак: - суб’єкт декларування або член його сім’ї є безпосереднім отримувачем доходу (можливого доходу) від майна, власником якого є третя особа; - суб’єкт декларування або член його сім’ї мають право розпоряджатись у повному обсязі, на власний розсуд доходом (можливим доходом) від майна, власником якого є третя особа. За наявності права отримання можливого доходу суб’єктом декларування чи членом його сім’ї від об’єкта права власності третьої особи, суб’єкт декларування повинен вказати такий об’єкт та його власника у відповідному розділі декларації залежно від типу майна (об’єкти нерухомості, цінні рухомі речі, транспортні засоби тощо). Приклад: Третя особа купує акції підприємства – емітента із зазначенням у відповідному правочині суб’єкта декларування (члена його сім’ї) як отримувача права на можливий дохід (залежно від результатів господарської діяльності підприємства) у вигляді дивідендів від цього об’єкта власності. У разі фактичного отримання доходу протягом звітного періоду від такого майна, суб’єкт декларування додатково зобов’язаний зазначити це у розділі «Доходи, у тому числі подарунки», відобразивши отримання такого доходу на праві власності (тобто обравши у формі декларації у полі «Тип права» варіант «Власність»). Приклад: Третя особа здає в оренду об’єкт нерухомості із зазначенням суб’єкта декларування (члена його сім’ї) як отримувача орендної плати (доходу) від користування цим об’єктом. Водночас слід звернути увагу на те, що коли суб’єкт декларування або член його сім’ї є «бенефіціарним власником» як майна третьої особи, так і доходу (можливого доходу) від такого майна, відомості про це подаються суб’єктом декларування як у розділі про відповідне майно, так і в розділі «Доходи, у тому числі подарунки» із зазначенням, що таке майно (дохід) належить на праві власності іншій особі, але суб’єкт декларування або член його сім’ї є його бенефіціаром. Для цього у відповідному розділі декларації у полі «Тип права» слід обрати варіант «Власником є третя особа, але суб’єкт 12 декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним». 2. Незалежно від отримання (права на отримання) доходу від майна, власником якого є третя особа, суб’єкт декларування повинен відобразити у декларацій майно, щодо якого він чи член його сім’ї може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Такі дії можуть вчинятися як безпосередньо, так і через інших фізичних чи юридичних осіб. Йдеться про ситуації, коли суб’єкт декларування (член його сім’ї) контролює певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна. Приклади: - третя особа придбала транспортний засіб за кошти суб’єкта декларування. При цьому, хоча транспортний засіб і перебуває у власності третьої особи, але суб’єкт декларування має можливість користуватися ним на власний розсуд або вказати третій особі продати його у будь-який момент. - третя особа є номінальним (довірчим) власником майна і володіє майном в інтересах (на користь) суб’єкта декларування або члена його сім’ї, а також виконує юридично значимі дії щодо такого майна лише на підставі вказівок бенефіціарного власника такого майна, тобто суб’єкта декларування або члена його сім’ї. Важливо зазначити, що можливість контролю над майном третьої особи має бути обґрунтованою, тобто виключати випадки, коли третя особа є реальним власником майна і діє за власною волею (з власної ініціативи) в інтересах суб’єкта декларування. При визначенні того, чи є третя особа реальним власником слід враховувати, зокрема, майновий стан такої особи, а саме чи могла вона придбати відповідне майно, зважаючи на доходи та наявні грошові активи. Приклад: Якщо батько суб’єкта декларування, який не проживає спільно із ним (тобто не є членом його сім’ї в цілях декларування), є реальним власником гаража і на прохання суб’єкта декларування або з власної ініціативи передає гараж у користування третій особі або продає гараж, суб’єкт декларування не зазначає про це як про свою «бенефіціарну власність» відповідно до частини третьої статті 46 Закону. 3. Відомості щодо об’єктів права власності третьої особи, від яких отримується дохід (є право на отримання доходу) або щодо яких суб’єкт декларування або член його сім’ї може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, не зазначаються в декларації суб’єктом декларування у таких випадках: 1) об’єкт права власності третьої особи (в тому числі члена сім’ї суб’єкта декларування) перебуває у спільній (частковій або сумісній) власності із суб’єктом декларування або членом його сім’ї і вже задекларований як такий. Наприклад, якщо майно перебуває у спільній власності суб’єкта декларування та його члена сім’ї і при цьому суб’єкт 13 декларування може вчиняти щодо такого майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним, то таке майно зазначається як об’єкт суб’єкта декларування, що належить йому на праві спільної власності із зазначенням співвласника – члена сім’ї, і не зазначається як об’єкт, власником якого є третя особа, але суб’єкт декларування може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним; 2) вартість об’єкта менша порогу декларування, встановленого у пунктах 3, 7 та 8 частини першої статті 46 Закону для відповідних типів майна; 3) об’єкт належить на праві власності юридичній особі, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є суб’єкт декларування або член його сім’ї, та головним призначенням такого об’єкта є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо) і ця юридична особа вже задекларована як така у відповідному розділі декларації згідно з пунктом 5-1 частини першої статті 46 Закону; 4) суб’єкт декларування не є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, та не займає посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 Закону. 15. Як розрахувати поріг декларування для окремих об’єктів декларування? Відповідно до статті 46 Закону, окремі об’єкти декларування зазначаються в декларації, лише якщо їхня вартість (розмір) перевищує суму, що становить еквівалент певної кількості мінімальних заробітних плат у місячному розмірі. Наприклад, цінне рухоме майно (крім транспортних засобів) зазначається, якщо його вартість перевищує 100 МЗП; грошові активи зазначаються, якщо їхня сукупна вартість перевищує 50 МЗП; видатки зазначаються, якщо розмір видатку перевищує 50 МЗП. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається станом на 1 січня звітного року. У цілях вирахування розміру МЗП, під звітним роком розуміється рік, який охоплений декларацією. Наприклад, для щорічної декларації, що подається в 2016 році, застосовується розмір МЗП станом на 1 січня 2015 року (1218 грн.); для щорічної декларації, що подається в 2017 році, – станом на 1 січня 2016 року (1378 грн.). Якщо декларація охоплює попередній рік, а також частину року, у якому подається декларація (наприклад, декларація особи, яка припиняє діяльність, пов’язану з виконанням фу

Дивитися Завантажити

03.10.2016

ЗАКОН УКРАЇНИ щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 році

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 13, ст.146)

Верховна Рада Українипостановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

статті 172-6Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

абзац першийчастини першої після слів "Несвоєчасне подання" доповнити словами "без поважних причин";

доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, -

тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

приміткудоповнити абзацом другим такого змісту:

"Відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 мінімальних заробітних плат".

статті 366-1Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131):

абзац другий викласти в такій редакції:

"караються штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років";

приміткудоповнити абзацом другим такого змісту:

"Відповідальність за цією статтею за подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 мінімальних заробітних плат".

Законі України "Про запобігання корупції"(Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 49, ст. 2056 із наступними змінами):

частину четвертустатті 45 викласти в такій редакції:

"4. Упродовж семи днів після подання декларації суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

У разі притягнення суб’єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб’єкт декларування зобов’язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями";

частині першійстатті 46:

у пункті 1 слова "місце реєстрації та фактичного проживання" замінити словами "зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію";

у пункті 3:

в абзаці першому слова "цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 50 мінімальних заробітних плат" замінити словами "цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат";

доповнити абзацом п’ятим такого змісту:

"Примітка. Декларування цінного рухомого майна, зазначеного у цьому пункті (крім транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів), права на яке набуті до подання суб’єктом декларування першої декларації відповідно до вимог цього Закону, здійснюється з обов’язковим зазначенням інформації про набуття такого майна до початку періоду здійснення діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування або у такий період. При цьому зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов’язковим";

абзац другий пункту 10 викласти в такій редакції:

"Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року; до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет. На письмовий запит Національного агентства суб’єкт декларування надає інформацію щодо найменування контрагента";

статті 49:

частину першувиключити;

частину другувикласти в такій редакції:

"2. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку";

частині першійстатті 50:

абзац перший викласти в такій редакції:

"1. Повна перевірка декларації полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб’єктом декларування діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності";

в абзаці четвертому слово "шостою" замінити словом "сьомою";

доповнити абзацом п’ятим такого змісту:

"Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей";

пункті 2 розділу XIII "Прикінцеві положення":

в абзаці другому слова і цифри "але не раніше 1 січня 2017 року" виключити;

доповнити абзацом третім такого змісту:

"У 2016 році службові особи, які на день початку роботи зазначеної системи займають згідно зі статтею 50 цього Закону відповідальне та особливо відповідальне становище, зобов’язані подати щорічні декларації за минулий рік у порядку, встановленому цим Законом, протягом 60 календарних днів після початку роботи системи".

II. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Президент України                                                                                                                              П.ПОРОШЕНКО
м. Київ
15 березня 2016 року
№ 1022-VIII
Дивитися Завантажити

14.06.2016

Методичний посібник "Застосування Системи оцінювання роботи суду"

Методичний посібник "Застосування Системи оцінювання роботи суду"

Дивитися Завантажити

13.05.2016

Система оцінювання роботи суду

Дивитися Завантажити

02.02.2016

План дій Комітету міністрів Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади

ПЛАН ДІЙ РАДИ ЄВРОПИ ЩОДО ПОСИЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ

CM(2016)36 final

ЗАГАЛЬНІ ЦІЛІ

Лише незалежна та неупереджена судова влада може забезпечити основу справедливого й обґрунтованого вирішення правових спорів, зокрема між особами і державою. У цьому контексті слід згадати, що всі держави-члени зобов'язалися гарантувати доступ до незалежного і неупередженого суду в справах, які стосуються цивільних прав та обов'язків, або під час кримінального обвинувачення – відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо якої Європейський суд з прав людини сформував значну судову практику. Ці принципи незалежності та неупередженості були згадані у Рекомендації (2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки».

Першочергове значення мають фактична наявність судових незалежності та неупередженості, їхня захищеність законом, а також відновлення та підтримання громадської довіри до судової влади, якщо така довіра була втрачена. Тому важливо підтримувати культуру поваги до незалежності та неупередженості судової влади в суспільстві загалом та органами виконавчої і законодавчої гілок влади зокрема.

У Плані дій враховано різноманітність правових систем, конституційних положень і підходів до розподілу гілок влади в державах-членах Ради Європи. Таку різноманітність необхідно обов’язково брати до уваги під час вжиття заходів, викладених у Додатку. Терміновість цих заходів обґрунтована потребою в зміцненні незалежності та неупередженості судової влади у випадках виявлення неспроможності існуючих структур гарантувати верховенство права й безпеку демократії.

План дій і Додаток до нього містять заходи, яких необхідно вжити, щоб, по-перше, вдосконалити, або створити в разі їхньої відсутності, формальні правові гарантії незалежності та неупередженості судової влади і, по-друге, створити чи запровадити необхідні механізми, принципи й практики для забезпечення дотримання цих гарантій і їхнього позитивного впливу на функціонування судової системи в демократичному суспільстві на основі дотримання прав людини і верховенства права.

ПЛАН ДІЙ

Рада Європи підтримає всі зусилля своїх держав-членів у досягненні наступних результатів:

A.Запровадження ефективних механізмів та вжиття інших заходів для повного виконання державами-членами своїх зобов'язань відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з метою гарантування доступу до незалежного та неупередженого суду в справах, які стосуються прав та обов'язків цивільного характеру або щодо кримінального обвинувачення; ці механізми та заходи включають усі необхідні дії для виконання рішень Європейського суду з прав людини, які впливають на незалежність і неупередженість судової влади, зокрема з огляду на гарантії, закріплені в статті 6 щодо права на справедливий суд.

B.Удосконалення, або створення в разі їхньої відсутності, формальних правових гарантій незалежності та неупередженості судової влади, створення чи запровадження необхідних механізмів, принципів і практик для забезпечення дотримання цих гарантій і їхнього позитивного впливу на функціонування судової гілки влади в демократичному суспільстві на основі дотримання прав людини і верховенства права.

C.Захист і посилення судової влади в її взаємовідносинах з виконавчою та законодавчою гілками влади шляхом вжиття заходів з метою:

i.забезпечення незалежної та ефективної роботи судових рад, якщо вони існують, зокрема шляхом вжиття заходів, спрямованих на деполітизацію процесу обрання чи призначення суддів;

ii.забезпечення належної участі судової гілки влади в обранні, призначенні та підвищенні суддів на посаді з обмеженням надмірного втручання в цей процес з боку виконавчої влади або парламенту;

ііі. обмеження надмірного втручання виконавчої влади або парламенту щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності або звільнення з посади, зокрема через дисциплінарні комітети судових рад або інші відповідні органи суддівського самоврядування, які повинні бути повністю вільними від політичного або іншого впливу і видаватися такими;

iii.забезпечення того, що представники виконавчої та законодавчої гілок влади поважають авторитет судової влади і утримуються від неналежної, необ’єктивної або такої, що має виключно політичну мотивацію, публічної критики окремих суддів та їхніх рішень, а також судової влади загалом;

iv.забезпечення того, що повсякденне управління судами здійснюється в ефективний і обґрунтований спосіб на основі правових норм і без неналежного втручання з боку виконавчої та законодавчої гілок влади.

D.Захист незалежності окремих суддів і забезпечення їхньої неупередженості шляхом вжиття заходів щодо:

i.обмеження втручання судів вищих інстанцій у прийняття рішень окремими суддями під час судового розгляду, а також визначення повноважень прокуратури з метою гарантування суддям захисту від неналежного тиску й можливості вільно задовольняти або відмовляти в задоволенні клопотань прокурорів;

ii.забезпечення повної відповідності правил судової підзвітності і перегляду судових рішень принципам незалежності та неупередженості судової влади;

iii.забезпечення суддям, які відчувають, що їхні незалежність і неупередженість опинились під загрозою, ефективних засобів захисту у випадках необхідності;

iv.запобігання й боротьби з корупцією в межах судової системи та захист суддів від схиляння до корупції. У цьому контексті держави-члени повинні гарантувати, що оплата й умови праці суддів є відповідними і що стандарти професійної поведінки та норми судової етики у зв’язку з цим належним чином посилено;

v.подолання негативного впливу стереотипів на процес прийняття судових рішень;

vi.забезпечення повної та ефективної навчальної підготовки суддів щодо ефективного здійснення своїх повноважень та етики;

vii.забезпечення, шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів, захисту суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканість, особисту свободу й безпеку.

E.Посилення незалежності прокуратури шляхом вжиття заходів щодо:

i.забезпечення належних правових гарантій стосовно прийому на роботу, кар'єрного зростання і гарантії працевлаштування та строку повноважень прокурорів;

ii.гарантування того, що окремі прокурори не піддаватимуться неналежному чи неправомірному зовнішньому та внутрішньому тиску, і що загалом у своїй діяльності прокуратура керуватиметься принципом верховенства права;

iii.вжиття активних заходів для попередження й подолання корупції в прокуратурі та посилення громадської довіри до її діяльності.

F.Посилення громадської довіри до судової влади і більш широке визнання вагомості її незалежності та неупередженості, зокрема шляхом гарантування прозорості в роботі судової влади та її відносинах із виконавчою і законодавчою гілками влади, а також шляхом активної політики представників судової системи та судів щодо ЗМІ і розповсюдження загальної інформації із врахуванням прав сторони захисту та гідності потерпілих.

G.Відповідне врахування інтересів усього суспільства під час формування суддівського корпусу та судоустрою з метою підвищення громадської довіри до судової влади. З цією метою держави-члени повинні розглянути можливість розробки стратегії гарантування ґендерної рівності й представництва суспільства в цілому.

Дивитися Завантажити