Рада Суддів
України

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 42

Рішенням від 26 березня 2020 року № 873/0/15-20 Вища рада правосуддя звернулась до Ради суддів України з питання забезпечення проведення перевірки обставин, викладених у зверненні голови Дніпровського апеляційного суду Деркач Наталії Миколаївни, стосовно ситуації зі здійсненням правосуддя в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області щодо розгляду кримінальних проваджень.

Зокрема, у вказаному зверненні зазначено, що з 2018 року по теперішній час до Дніпровського апеляційного суду з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надходять численні подання про направлення кримінальних проваджень на розгляд до інших судів області через неможливість утворити склад суду, причиною чого є особливості визначення у цьому суді спеціалізації суддів з розгляду цивільних і кримінальних справ, встановлені зборами суддів. Голова суду вважає, що визначення зборами суддів у судах першої інстанції спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ, крім слідчих суддів та суддів зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, не передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів». У даному випадку, саме визначення зборами суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області спеціалізації суддів щодо розгляду цивільних і кримінальних справ призвело до неможливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ між усіма суддями цього суду, що нерідко має наслідком закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, порушення розумних строків розгляду кримінальних проваджень, порушення прав осіб на розгляд їх справи судом, до підсудності якого її віднесено процесуальним законом, та є штучно створеною перешкодою для забезпечення здійснення правосуддя належним судом.

При цьому, рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні подань Нікопольського міськрайонного суду про направлення кримінальних проваджень на розгляд до інших судів області через неможливість утворити склад суду у випадках, коли вони є безпідставними, нерідко ігноруються, аналогічні подання направляються повторно у тих самих провадженнях, незважаючи на вже висловлену позицію Дніпровського апеляційного суду. Зокрема, у деяких кримінальних провадженнях подання про вирішення питання про їх направлення з Нікопольського міськрайонного суду до іншого суду надходили до Дніпровського апеляційного суду від шести до дванадцяти разів, що є неприпустимим та свідчить про штучне створення спорів про підсудність.

У зверненні також наводяться факти штучного усунення суддів Нікопольського міськрайонного суду від розгляду окремих кримінальних проваджень шляхом заявлення самовідводу без законних на те підстав, що призводить до необхідності передачі кримінальних проваджень на розгляд до іншого суду, а також безпідставно затягує їх розгляд.

Посилаючись на негативний приклад в організації роботи Нікопольського міськрайонного суду для інших судів Дніпропетровської області, а також відсутність у голови апеляційного суду законодавчо регламентованих механізмів для вирішення проблеми, що виникла і продовжує існувати вже більше двох років, голова Дніпровського апеляційного суду звернулася до Вищої ради правосуддя, яка в свою чергу звернулася до Ради суддів України щодо проведення перевірки обставин, викладених у зверненні, в межах її компетенції.

Рішенням Ради суддів України від 24 квітня 2020 року № 24 призначено перевірку організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області в межах звернення голови Дніпровського апеляційного суду Деркач Н.М. та рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2020 року № 873/0/15-20, проведення якої доручено членам Ради суддів України Мовчану Д.В. та Чорній В.В.

Перевіркою, проведеною 22 травня 2020 року з виїздом до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, встановлено наступне.

Штатним розкладом Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області передбачено 16 посад суддів, в тому числі, посаду голови та заступника голови суду, з яких наразі працює лише 7 суддів, які мають повноваження з розгляду судових справ.

Наказом голови суду від 29 березня 2005 року було встановлено спеціалізацію суддівз розгляду окремих категорій справ, та із загальної кількості суддів визначено 7 суддів для розгляду кримінальних справ, 6 – цивільних та 2 – справ адміністративного судочинства. Тобто, спеціалізація визначалася, виходячи з наявності 15 штатних посад суддів.

Рішенням зборів суддів від 30 грудня 2010 року залишено чинною раніше визначену наказом голови суду спеціалізацію.

В подальшому зборами суддів вносились окремі зміни стосовно спеціалізації суддів, пов’язані з необхідністю визначення основного складу колегії суддів і резервних суддів, слідчих суддів, а також суддів з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, без зміни їх основної спеціалізації.

У період 2014-2019 р.р. звільнено із займаних посад у відставку 8 суддів цього суду.

Станом на час перевірки в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області мають повноваження на здійснення правосуддя 7 суддів, які розглядають справи відповідно до раніше визначеної зборами суддів спеціалізації. При цьому, наразі тільки троє суддів цього суду (голова суду Клименко І.В., судді Борисова Н.А. та Чуприна А.П.) розглядають кримінальні справи та одночасно є слідчими суддями. Інші ж судді залучаються до розгляду кримінальних справ лише у складі колегій.

Така організація діяльності суду призвела до неможливості здійснення автоматизованого розподілу значної кількості судових справ, в яких той чи інший суддя кримінальної спеціалізації брав участь на досудовому розслідуванні як слідчий суддя, або був відведений (заявив самовідвід).

Наслідком цього стали численні звернення Нікопольського міськрайонного суду, починаючи з 2018 року, до Дніпровського апеляційного суду з поданнями про направлення кримінальних проваджень, в яких неможливо утворити склад суду, до іншого суду.

Апеляційний суд неодноразово відмовляв у задоволенні таких подань як необґрунтованих, наголошуючи на тому, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено визначення спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ у судах першої інстанції, окрім слідчих суддів та суддів зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, та пропонуючи переглянути визначену в суді спеціалізацію з метою забезпечення територіальної підсудності.

Таку позицію підтримано і Верховним Судом (лист від 17 квітня 2020 року № 997/0/2-20, направлений у відповідь на звернення голови Дніпровського апеляційного суду).

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено можливість запровадження спеціалізації суддів у судах у разі необхідності оптимізації роботи суду щодо розгляду конкретних категорій справ. Натомість, обов’язкове запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах визначено лише для розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх. При цьому, судді з такою спеціалізацією не звільняються від виконання обов’язків судді відповідної інстанції, проте, здійснення ними таких повноважень ураховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.

При цьому, судді однієї спеціалізації не обмежені розглядати лише конкретні категорії справ.

Верховний Суд також наголосив, що відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Зокрема, статтями 32, 34 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Отже, додержання принципу територіальності є невід’ємною складовою забезпечення розумних строків розгляду справи судом як однієї з основних засад судочинства, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України.

Таким чином запровадження в місцевих загальних судах спеціалізації суддів не може перешкоджати здійсненню кримінального провадження судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, та бути підставою для передачі кримінальних проваджень до інших місцевих загальних судів.

Саме з такої позиції виходив Дніпровський апеляційний суд у випадках відмови у задоволенні подань Нікопольського міськрайонного суду про направлення кримінальних проваджень для розгляду по суті до інших судів області.

Натомість, незважаючи на обґрунтовану відмову, Нікопольський міськрайонний суд, не вирішуючи питання щодо належної організації своєї роботи, повторно звертався до Дніпровського апеляційного суду з аналогічними за змістом поданнями в цих самих кримінальних провадженнях. Зокрема, за даними автоматизованої системи документообігу суду «Д-3» Дніпровського апеляційного суду, за період з 2 жовтня 2018 року по 10 січня 2020 року з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області до апеляційного суду по 34 кримінальним провадженням надходило два і більше подань в одному провадженні про направлення до іншого суду.

Зокрема, у справі № 182/2289/19 Нікопольський міськрайонний суд звертався до Дніпровського апеляційного суду з поданнями про направлення кримінальних проваджень до іншого суду з одних і тих самих підстав 12 разів, у справі № 182/9124/18 – 9 разів, у справі № 182/1050/19 – 7 разів, у справі № 182/1814/17 – 6 разів.

Найбільш показовими прикладами ігнорування суддями Нікопольського міськрайонного суду вказівок апеляційного суду є кримінальне провадження відносно Пилипенка Олександра Анатолійовича за частиною другою статті 185, частиною другою статті 309, частиною першою статті 263 КК України, яке з 14 лютого 2019 року внаслідок неодноразового направлення подань про зміну підсудності з тих самих підстав залишалося не розглянутим; кримінальне провадження відносно Пишньова Дмитра Анатолійовича за частиною третьою статті 185 КК України, яке з тих самих підстав не було розглянуто з 12 червня 2019 року; заява Олюшина М.М. про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду від 15 липня 2014 р., не розглянута з квітня 2019 року.

З наданих під час проведення перевірки пояснень голови Нікопольського міськрайонного суду Клименко І.В. слідує, що питання про скасування або зміну спеціалізації, у зв’язку з відмовою Дніпровського апеляційного суду змінювати підсудність у справах, в яких неможливо утворити склад суду, неодноразово переглядалось зборами суддів, проте, більшість суддів були проти скасування або зміни раніше визначеної в суді спеціалізації, у зв’язку з чим відповідне рішення прийнято не було.

Водночас, вивченням протоколів зборів суддів від 27 вересня 2016 року, 02 жовтня 2017 року та 02 листопада 2018 року із зазначених питань встановлено, що голова суду Клименко І.В., головуючи на зборах суддів, під час своїх виступів не звертала увагу на те, що запроваджена в суді спеціалізація у зв’язку з обмеженою кількістю суддів, які розглядають кримінальні провадження, призводить до численних порушень принципу територіальності. Показовим є також те, що сама Клименко І.В. також голосувала проти скасування спеціалізації суддів (про що свідчить одноголосне прийняття зборами відповідних рішень), не бажаючи таким чином усунути недоліки в організації роботи суду, які призводять до порушення прав учасників кримінального провадження. При цьому, збори суддів обмежувалися констатацією того, що судді, які розглядають цивільні справи, не виявили бажання перейти у кримінальну колегію.

Крім того, перевіркою також встановлено, що у окремому кримінальному провадженні мало місце заявлення безпідставного самовідводу суддею Клименко І.В., що потягло за собою неможливість повторного розподілу справи та необхідність її передачі до іншого суду, та, як наслідок, штучне затягування судового розгляду.

Так, у кримінальному провадженні № 182/5371/16-к за обвинуваченням Латашенка С.О. за частиною першою статті 122 КК України, яке перебувало у провадженні судді Клименко І.В. з 02 жовтня 2016 року, 12 лютого 2019 року було заявлено та задоволено самовідвід з підстав, не передбачених законом, незважаючи на те, що на той час було проведено майже весь судовий розгляд. У зв’язку із задоволенням самовідводу та неможливістю утворити інший склад суду з підстав, проаналізованих вище, справу було направлено до іншого місцевого суду, що призвело до необхідності її розгляду з початку, а отже, порушено право особи на доступ до правосуддя та своєчасний розгляд справи належним судом.

Наведені факти свідчать про підтверджені перевіркою системні порушення в організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, пов’язані з визначенням спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ, обов’язковість встановлення якої не передбачена законом, а також про наявність факту зловживання правом на самовідвід у кримінальному провадженні.

Слід зазначити, що після проведення перевірки зборами суддів Нікопольського міськрайонного суду від 02 червня 2020 року тимчасово скасовано спеціалізацію суддів з метою забезпечення розподілу чотирьох кримінальних проваджень, у яких неможливо було визначити склад суду з числа суддів кримінальної спеціалізації, оскільки вони були слідчими суддями у цих провадженнях на досудовому розслідуванні.

Водночас, тимчасове скасування спеціалізації суддів не вирішує проблему по суті та свідчить про те, що виявлені перевіркою порушення у подальшому можуть мати своє продовження.

Заслухавши доповідь членів комітету з питань організаційно-кадрової роботи судів, органів суддівського самоврядування Ради суддів України Чорної В.В. та Мовчана Д.В. за результатами проведеної перевірки організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, Рада суддів України, відповідно до пункту третього частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (зі змінами), Рада суддів України вирішила:

Визнати, що обставини, викладені у зверненні голови Дніпровського апеляційного суду Деркач Наталії Миколаївни щодо неналежної організації діяльності Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з розгляду кримінальних проваджень, знайшли своє підтвердження під час перевірки.

Затвердити результати перевірки Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Повідомити про результати перевірки Вищу раду правосуддя.

Звернути увагу зборів суддів Нікопольського міськрайонного суду на необхідність приведення організації своєї діяльності в частині запровадження спеціалізації суддів у відповідність до вимог чинного законодавства.

Роз’яснити, що можливість запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах ґрунтується виключно на необхідності оптимізації роботи суду щодо розгляду конкретних категорій справ, і не може перешкоджати здійсненню кримінального провадження судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, та бути підставою для передачі кримінальних проваджень до інших судів.

Голова Ради суддів України        Б.С. Моніч

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 40

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про погодження проекту Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, відповідно до статті 133, 140 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України вирішила:

1.Інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про погодження проекту Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, узяти до відома.

2.Погодити проект Інструкції про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників судів, що додається.

Голова Ради суддів України                       Б.С. Моніч

Додаток

до рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 40

ПОГОДЖЕНО

рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 40

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони

від ____________№____________

ІНСТРУКЦІЯ

про державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду

І. Загальні положення

1. Ця Інструкція визначає порядок державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду.

2. Державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду – система заходів державного захисту суддів та членів їх сімей, працівників суду, які здійснюються Службою судової охорони у визначених законодавством випадках від перешкоджання виконанню суддями та працівниками суду покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та членів їх сімей, працівників суду у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб.

3. Цю Інструкцію розроблено відповідно до Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про Вищий антикорупційний суд", інших законів та нормативно-правових актів України, Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року № 1051/0/15-19 (зі змінами).

4. Державне забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду (далі – особи, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки) здійснюється уповноваженими підрозділами територіальних управлінь Служби судової охорони (далі – уповноважені підрозділи Служби).

5. Уповноважені підрозділи Служби виконують покладені на них завдання та функції у взаємодії з підрозділами територіальних управлінь Служби судової охорони, структурними підрозділами територіальних органів Національної поліції, Службою безпеки України, Офісом Генерального прокурора, іншими правоохоронними органами та військовими формуваннями, а також судами, органами та установами системи правосуддя, заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами.

6. Організація забезпечення безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, заходи забезпечення безпеки, їх застосування і скасування, фінансування та матеріально-технічне забезпечення здійснюються на підставі Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про Вищий антикорупційний суд", інших законів та нормативно-правових актів України.

ІІ. Порядок прийняття рішення щодо вжиття заходів державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну (житлу).

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки може бути:

1) письмова заява особи, щодо якої може здійснюватися державне забезпечення особистої безпеки;

2) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки.

3. Особи, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі наявності реальної загрози, пов’язаної зі службовою діяльністю цих осіб, їх життю, здоров'ю та у визначених законодавством випадках – житлу та майну подають відповідну письмову заяву голові суду.

4. Голова суду, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, перевіряє цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а в невідкладних
випадках – негайно, приймає рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки.

5. Про прийняте рішення головою суду виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх застосування, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

6. Копія постанови негайно надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для початку вжиття заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

7. Підставою для скасування заходів безпеки може бути:

1) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки;

2) усунення небезпеки;

3) заява особи, щодо якої застосовано заходи забезпечення безпеки;

4) систематичне (два і більше разів) невиконання особою, взятою під захист, законних вимог співробітників уповноваженого підрозділу Служби, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було попереджено про можливість такого скасування;

5) встановлення органами досудового розслідування відсутності реальної загрози життю, здоров’ю або житлу осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки.

8. Особи, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі відсутності необхідності вжиття щодо них заходів безпеки, подають відповідну письмову заяву голові суду.

9. Начальник територіального управління Служби судової охорони, яким відповідно до постанови голови суду вживаються заходи із державного забезпечення особистої безпеки щодо визначеної особи, за наявності підстав, визначених підпунктами 1, 2, 4, 5 пункту 7 цього розділу, звертається з клопотанням про скасування заходів безпеки до голови суду, який приймав рішення про застосування цих заходів.

10. У разі наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки головою суду виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки. Копія постанова надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для скасування заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

ІІІ. Порядок надання додаткових гарантій безпеки суддям Вищого антикорупційного суду

1. Суддям Вищого антикорупційного суду у зв’язку із здійсненням правосуддя в кримінальних провадженнях щодо корупційних та пов’язаних з корупцією злочинів додатково до визначених статтею 5 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" заходів надаються додаткові види заходів забезпечення безпеки, а саме:

1) судді Вищого антикорупційного суду, а в разі потреби за його заявою також членам його сім’ї, надається цілодобова охорона;

2) за заявою судді Вищого антикорупційного суду здійснюється цілодобова охорона особистого або службового житла судді;

3) житло судді Вищого антикорупційного суду оснащується охоронною сигналізацією та кнопками тривожної сигналізації;

4) у разі загрози життю чи здоров’ю судді Вищого антикорупційного суду, членів його сім’ї за заявою судді Служба судової охорони забезпечує тимчасове розміщення таких осіб у місцях, що гарантують їхню безпеку.

2. Підставою та приводом для надання цілодобової охорони судді Вищого антикорупційного суду, членам його сім’ї, його особистого або службового житла є подана Голові Вищого антикорупційного суду відповідна заява судді Вищого антикорупційного суду.

3. Підставою для тимчасового розміщення судді Вищого антикорупційного суду, членів його сім’ї в місцях, що гарантують їхню безпеку, є дані, які свідчать про наявність загрози життю чи здоров’ю таких осіб.

4. Приводом для тимчасового розміщення судді Вищого антикорупційного суду, членів його сім’ї у місцях, що гарантують їхню безпеку є подана Голові Вищого антикорупційного суду заява судді Вищого антикорупційного суду.

5. Голова Вищого антикорупційного суду, одержавши заяву судді, приймає рішення про застосування додаткових видів заходів безпеки.

6. Про прийняте рішення Головою Вищого антикорупційного суду виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється суддя.

7. Копія постанови негайно надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для початку вжиття додаткових видів заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

8. Підставою для скасування додаткових видів заходів забезпечення безпеки є заява судді Вищого антикорупційного суду.

9. У разі наявності підстав для скасування додаткових видів заходів забезпечення безпеки Головою Вищого антикорупційного суду виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється суддя.

10. Копія постанови надсилається до відповідного територіального управління Служби судової охорони для скасування додаткових видів заходів із державного забезпечення особистої безпеки.

ІV. Порядок забезпечення особистої охорони, охорони житла та майна осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки

1. Начальник територіального управління Служби судової охорони:

1) у день отримання копії постанови голови суду про вжиття заходів безпеки видає наказ про здійснення державного забезпечення особистої безпеки уповноваженим підрозділом Служби.

У наказі визначається уповноважений підрозділ Служби, на який покладається виконання заходів безпеки, вид або види заходів забезпечення безпеки, визначені постановою голови суду, дата початку, строки та порядок виконання заходів безпеки, кількість співробітників уповноваженого підрозділу, які залучатимуться до виконання завдань, їх спорядження, озброєння та матеріально-технічне забезпечення;

2) письмово повідомляє голову суду, який ухвалив рішення про вжиття заходів безпеки, та особу, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, про початок цих заходів;

3) у разі виникнення необхідності ужиття додаткових заходів безпеки подає клопотання до голови суду, який ухвалив рішення про застосування заходів забезпечення безпеки, про необхідність застосування таких заходів;

4) інформує територіальний підрозділ Національної поліції про початок здійснення заходів державного забезпечення особистої безпеки та надсилає копію постанови голови суду про вжиття заходів безпеки для реагування відповідно до чинного законодавства.

Якщо є достатньо даних, що вказують на ознаки кримінального правопорушення, за заявою особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, здійснюється початок досудового розслідування;

5) при отриманні достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров’ю, житлу та майну особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, закінчення строку конкретного заходу щодо забезпечення безпеки, а також систематичного невиконання цією особою законних вимог співробітників уповноваженого підрозділу Служби, який здійснює заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування, начальник територіального управління Служби судової охорони звертається з клопотанням про скасування заходів безпеки до голови суду, який приймав рішення про застосування цих заходів;

6) у день отримання копії постанови голови суду про скасування заходів безпеки видає наказ про скасування державного забезпечення особистої безпеки уповноваженим підрозділом Служби.

2. Керівник уповноваженого підрозділу Служби:

1) на підставі наказу начальника територіального управління Служби судової охорони про здійснення державного забезпечення особистої безпеки, невідкладно готує план-завдання вжиття заходів безпеки, який затверджується начальникомтериторіального управління Служби судової охорони.

Під час підготовки плану-завдання вжиття заходів безпеки враховуються:

кількість осіб, щодо яких необхідно застосовувати заходи особистої охорони;

характеристика житла, де мешкає особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки;

коло осіб, які мають наміри щодо посягання на цю особу;

технічна характеристика транспортних засобів, задіяних для забезпечення охорони;

умови застосування заходів особистої охорони стосовно осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, під час їх тимчасового перебування у публічних місцях;

кількість можливих маршрутів руху, їх довжина та інші особливості;

чисельність особового складу та рівень його професійної підготовки;

стан публічного порядку в місцях перебування особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки;

пора року, час доби тощо;

2) перед початком застосування такого заходу забезпечення безпеки, як особиста охорона, представляє особі, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, співробітників, що безпосередньо забезпечуватимуть її особисту охорону;

3) доводить під підпис умови здійснення особистої охорони особі, щодо якої вона вживається, її права та обов’язки, попереджає про можливість скасування щодо неї цих заходів у разі систематичного невиконання особою законних вимог органів, що забезпечують безпеку (додаток 1 до цієї Інструкції);

4) у разі невиконання особою, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, законних вимог співробітників уповноваженого підрозділу Служби стосовно порядку вжиття заходів безпеки письмово попереджає цю особу про можливість скасування щодо неї таких заходів;

5) після отримання наказу про скасування заходів безпеки письмово повідомляє особу, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, про скасування щодо неї заходів безпеки.

3. Забезпечення особистої безпеки особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, співробітниками уповноваженого підрозділу Служби припиняється після видання відповідного наказу начальника територіального управління Служби судової охорони.

4. Для вжиття заходів щодо особистої охорони осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, співробітники уповноважених підрозділів Служби, які залучені до особистої охорони цих осіб (далі – наряди особистої охорони), озброюються вогнепальною зброєю, забезпечуються засобами індивідуального захисту та спеціальними засобами, засобами радіозв’язку, іншим майном та спорядженням, які використовуються (застосовуються) відповідно до законодавства України. Вид зброї та форма одягу (однострій або цивільна) визначаються керівником уповноваженого підрозділу Служби залежно від специфіки поставлених завдань.

5. Кількість особового складу, задіяного до наряду особистої охорони, визначається конкретно в кожному випадку, але повинна бути не менше, ніж два співробітники уповноваженого підрозділу Служби на одну особу, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки.

6. Перевезення осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, відбувається на автотранспорті цих осіб.

7. Службовий автотранспорт Служби судової охорони використовується в разі наявності реальної загрози життю осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі залучення до заходів забезпечення безпеки додаткової кількості співробітників уповноважених підрозділів Служби у зв'язку з ускладненням оперативної обстановки, для підвищення маневрених можливостей нарядів особистої охорони та їх оперативного реагування на повідомлення про скоєння правопорушення, доставки наряду особистої охорони до місця несення служби, забезпечення особистої безпеки під час відбиття збройних нападів.

Службовий автотранспорт Служби судової охорони використовуються виключно в службових цілях, в межах установлених лімітів та передбачених у їх кошторисах асигнувань.

V. Права та обов'язки начальника територіального управління Служби судової охорони, як керівника органу, що здійснює заходи безпеки

1. Начальник територіального управління Служби судової охорони, як керівник органу, що здійснює заходи безпеки, має право:

1) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, у разі потреби – змінювати й доповнювати ці заходи;

2) вимагати від осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, додержання умов вжиття заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

3) звертатися до голови суду, який приймав рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про їх зміну або про скасування заходів, що вживаються.

2. Начальник територіального управління Служби судової охорони як керівник органу, що здійснює заходи безпеки, зобов’язаний:

1) негайно реагувати на кожний випадок протиправних дій, який став йому відомий стосовно особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки;

2) забезпечувати захист життя, здоров'я, гідності, житла та майна осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, відповідно до характеру загрози;

3) своєчасно повідомляти осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

VІ. Права та обов’язки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки

1. Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування заходів безпеки, має право:

1) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;

2) вимагати від територіального управління Служби судової охорони, яке забезпечує безпеку, застосування додаткових заходів безпеки або скасування яких-небудь із заходів, що застосовуються;

3) оскаржити до суду або відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують її безпеку.

2. Особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, зобов’язана:

1) виконувати умови вжиття заходів безпеки та законні вимоги старшого наряду особистої охорони або інших працівників наряду особистої охорони стосовно її особистої безпеки;

2) негайно інформувати старшого наряду особистої охорони, а в разі його відсутності – інших співробітників наряду особистої охорони про кожен випадок погрози або протиправних дій щодо неї;

3) своєчасно повідомляти наряди особистої охорони про місця відвідування та час перебування в них;

4) постійно сприяти нарядам особистої охорони у виконанні ними своїх обов’язків;

5) дбайливо ставитися до майна, виданого їй у тимчасове користування для забезпечення особистої охорони;

6) у разі відмови від заходів щодо забезпечення особистої охорони на будь-який строк викласти її в письмовій формі, із зазначенням причин, адресувавши органу, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки.

7) використовувати видану зброю, засоби індивідуального захисту тільки в інтересах забезпечення свого захисту та виконання покладених на неї законом обов'язків.

3. Самовільні дії особи, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у разі виникнення екстремальних ситуацій, пов’язаних із загрозою для її життя та здоров’я, знімають відповідальність з співробітників наряду особистої охорони за їх наслідки.

Особа, щодо якої здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, повинна дотримуватися законів України і не допускати втягнення співробітників наряду особистої охорони в протиправну діяльність.

VІІ. Порядок ведення службової та іншої документації щодо осіб, узятих під захист

1. Відомості про заходи безпеки та осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, є інформацією з обмеженим доступом.

2. Документам, що містять службову інформацію про вжиття заходів безпеки, присвоюється гриф "Для службового користування".

3. За кожним фактом застосування заходів безпеки стосовно осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, у територіальному управлінні Служби судової охорони заводиться справа про застосування заходів безпеки, яка реєструється за правилами діловодства.

4. Розголошення відомостей про заходи безпеки тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства.

VІІІ. Контроль за забезпеченням безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки

1. Контроль за забезпеченням безпеки осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки, здійснює голова суду та Голова Служби судової охорони в порядку встановленому законом.

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 38

У зв’язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства (з 21.10.2019) виникли проблемні питання, пов’язані з формуванням господарськими судами номерів справ позовного провадження, що розглядаються в межах справи про банкрутство, їх реєстрацією в автоматизованій системі документообігу суду та визначенням судді або колегії суддів для розгляду цих справ.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 рішення Ради суддів України від 12.04.2018 № 16 до підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов’язковим для його роботи, в судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакції рішення від 15.09.2016 (далі – Положення від 15.09.2016).

Зважаючи на викладене, для дотримання вимог нового законодавства, уніфікації формування господарськими судами номерів справ позовного провадження, що розглядаються в межах справи про банкрутство, а також визначення судді або колегії суддів для розгляду цих справ і матеріалів у справах про банкрутство Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду пропонує внести такі зміни та доповнення до Положення від 15.09.2016:

підпункт 2.2.4 пункту 2.2 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацом третім такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

підпункт 2.3.44 пункту 2.3 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацами вісімнадцятим та дев’ятнадцятим такого змісту:

«у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

З метою належної організації роботи господарських судів після підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов’язковим для його роботи, і набрання чинності в цих частинах Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакції рішення від 02.03.2018 (зі змінами та доповненнями, далі – Положення від 02.03.2018), пропонуємо внести такі зміни та доповнення до Положення від 02.03.2018:

пункт 4 розділу VI «Реєстрація вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху» доповнити абзацом другим такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

підпункти 2, 14 та 15 пункту 21 розділу VІІІ «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» викласти у такій редакції:

«2) судових справ, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження, відкриття провадження у справі про банкрутство, відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, перехід до наступної судової процедури, затвердження плану санації, визнання недійсними правочинів, укладених боржником, результати розгляду грошових вимог кредиторів, звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, результати розгляду скарг на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого, закриття провадження у справі про банкрутство; постанов про визнання боржника банкрутом) та ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи;

14) у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

15) у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

Водночас інформуємо, що запропоновані зміни та доповнення до Положення у редакціях від 15.09.2016 та від 02.03.2018 погоджені з місцевими та апеляційними господарськими судами.

Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України Кравчука В.М. про внесення змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакціях рішення від 15.09.2016 року та 02.03.2018 року Рада суддів України, вирішила:

Внести зміни до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, у редакціях рішення від 15.09.2016 року та 02.03.2018 року, що додаються.

Голова Ради суддів України                 Б.С. Моніч

Додаток

до рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 38

ПОГОДЖЕНО

Наказ Державної судової

адміністрації України

від «__»________ 2020 року № ___    

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Ради суддів України

від 17 липня 2020 року № 38

ЗМІНИ,

що вносяться до Положення про автоматизовану систему документообігу суду,

затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30,

у редакції рішення від 15.09.2016

1.Підпункт 2.2.4 пункту 2.2 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацом третім такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

2.Підпункт 2.3.44 пункту 2.3 розділу ІІ «Порядок функціонування автоматизованої системи» доповнити абзацами вісімнадцятим та дев’ятнадцятим такого змісту:

«у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

ЗМІНИ,

що вносяться до Положення про автоматизовану систему документообігу суду,

затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30,

у редакції рішення від 02.03.2018

3.Пункт 4 розділу VI «Реєстрація вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху» доповнити абзацом другим такого змісту:

«У разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках – єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше»;

4.Підпункти 2, 14 та 15 пункту 21 розділу VІІІ «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» викласти у такій редакції:

«2) судових справ, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження, відкриття провадження у справі про банкрутство, відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, перехід до наступної судової процедури, затвердження плану санації, визнання недійсними правочинів, укладених боржником, результати розгляду грошових вимог кредиторів, звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, результати розгляду скарг на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого, закриття провадження у справі про банкрутство; постанов про визнання боржника банкрутом) та ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи;

14) у процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; заяви про покладання субсидіарної (солідарної) відповідальності;

15) у процедурі банкрутства: позовні заяви у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник; інші заяви з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство; матеріали справи, в якій стороною є боржник, що передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство».

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 36

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»,з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України установлено карантин.

Постановами «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» № 215 від 16.03.2020 р., № 239 від 25.03.2020 р., № 241 від 29.03.2020 р., № 255 від 02.04.2020 р. було встановлено заборону на проведення всіх масових заходів, відвідування закладів освіти, роботи більшості суб’єктів господарювання, регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, перевезення пасажирів метрополітенами, залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення та запроваджено інші жорсткі обмеження, спрямовані на протидію поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX від 14.11.2019 р. в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX від 13.04.2020 р. установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на всій території України продовжено дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211.

Водночас, цією постановою, починаючи з 22 травня та до 15 червня, запроваджується поетапнепослаблення протиепідемічних заходів, аж до поновлення діяльності готелів, закладів культури, закладів харчування, прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення авіаційним транспортом.

Станом на 01 червня 2020 року фактично знято більшість обмежень, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р., зокрема відновлено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, а також залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення, перевезення пасажирів метрополітенами, відвідування закладів дошкільної освіти, роботу спортивних залів, фітнес-центрів.

Отже, на даний час режим карантину в тому вигляді, в якому його було запроваджено, фактично відсутній. Натомість, має місце лише продовження дії певних протиепідемічних заходів, що мають профілактичну мету.

Водночас, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 р. дію карантину визначено до 22 червня 2020 року, заробітна плата (грошове забезпечення) працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, в тому числі суддів, продовжує виплачуватись з урахуванням установлених Законом № 553-IX обмежень.

У період карантину всі суди України жодного дня не припиняли здійснення правосуддя та продовжують виконувати свій конституційний обов’язок і надалі.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

За відсутності реальної потреби у подальшому здійсненні карантинних заходів та, відповідно, відсутності потреби у їх фінансуванні, продовження дії обмежень у виплаті суддівської винагороди не відповідатиме легальній меті Закону № 553-IX та порушуватиме принцип юридичної визначеності.

З огляду на викладене, вбачається доцільним після 22 червня 2020 року не продовжувати карантин, введений постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р., № 392 від 20.05.2020 р., запровадивши замість нього заходи у сфері захисту населення з метою запобігання та профілактики поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, що дозволить з 01 липня 2020 року здійснювати у повному розмірі виплати зазначеній у статті 29 Закону України № 553-IX від 13.04.2020 р. категорії бюджетних працівників, в тому числі суддів.

Обговоривши доповідь та пропозиції з питання, що розглядається, Рада суддів України, в и р і ш и л а:

1. Вважати недоцільним продовження режиму карантину після настання граничної дати, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», – а саме, після 22 червня 2020 року.

2. Запропонувати Кабінету Міністрів України припинити дію режиму карантину на території України, а натомість запровадити заходи у сфері захисту населення з метою запобігання та профілактики поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, що дозволить з 01 липня 2020 року зняти обмеження заробітних плат бюджетних працівників, в тому числі суддів, запроваджені Законом України № 553-IX від 13.04.2020 р. на період карантину.

Копію даного рішення направити Прем’єр-міністру України для розгляду.

Голова Ради суддів України                   Б.С. Моніч