Рада Суддів
України

03 березня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 23

16 вересня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1682-VII"Про очищення влади", яким передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, до професійних суддів.

Стаття 3 цього Закону перелічує критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом суддям забороняється обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), якщо:

– суддя сукупно не менше одного року обіймав посаду члена Вищої ради юстиції, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року;

– суддя сукупно не менше одного року обіймав посаду члена Вищої ради юстиції, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не був звільнений у цей період з посади за власним бажанням;

– суддя постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII;

– суддя був обраний і працював на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР; був штатним працівником чи негласним агентом у КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчив вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей);

– перевірка стосовно судді встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна, зазначених у поданих ним за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру, та/або невідповідність вартості майна, вказаного в їх деклараціях, набутого за час перебування на посаді судді, доходам, отриманим із законних джерел;

– не подав у строк, визначений цим Законом, заяви щодо застосування або незастосування до нього заборон займати певні посади та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо нього відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною четвертою статті 1 Закону № 1682-VII протягом п’яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація):

– судді, які постановлювали ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалювали обвинувальні вироки, залишали їх без змін щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в’язнів" від 27 лютого 2014 року№ 792-VII;

– судді, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю, що встановлено рішенням суду щодо них, яке набрало законної сили, здійснювали заходи, спрямовані на перешкоджання реалізації конституційного права громадян України збиратися мирно й проводити збори, мітинги, походи й демонстрації або спрямовані на завдання шкоди життю, здоров’ю, майну фізичних осіб у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року;

– судді, стосовно яких встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, що вони:

1) співпрацювали із спецслужбами інших держав як таємні інформатори в оперативному отриманні інформації;

2) своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України;

3) закликали публічно до порушення територіальної цілісності та суверенітету України;

4) розпалювали міжнаціональну ворожнечу;

5) своїми протиправними рішеннями, дією чи бездіяльністю призвели до порушення прав людини та основоположних свобод, визнаних рішенням Європейського суду з прав людини.

Законом передбачено, що перевірці згідно з цим Законом підлягають:

1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених Законом;

2) достовірність відомостей щодо наявності майна та відповідність вартості майна, вказаного в декларації про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого за час перебування на посаді судді, доходам, отриманим із законних джерел.

Судді України підтримують прагнення держави, суспільства щодо підвищення рівня довіри до органів судової влади, розуміють, що суспільна довіра й повага до судової влади є гарантією ефективності роботи судової системи. Проте зазначають, що окремі положення Закону України "Про очищення влади" не відповідають міжнародним стандартам незалежності суддів.

У проміжному висновку щодо Закону України "Про очищення влади" від 12–13 грудня 2014 року № 788/2014 Венеціанська комісія зазначила, що Закон "Про очищення влади" містить серйозні недоліки й потребує перегляду, принаймні, таких положень:

– люстрація повинна стосуватися тільки посад, які можуть дійсно становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, повинен бути переглянутий;

– провина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку й не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії державних установ; критерії для люстрації повинні бути переглянуті;

– відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції та покладена на спеціально створену незалежну комісію, за активної участі громадянського суспільства;

– процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на адвоката, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судові розгляди повинні призупинити адміністративне рішення про люстрацію до ухвалення остаточного рішення; Закон України"Про очищення влади" повинен конкретно передбачати ці гарантії;

– люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не тими, які перекриваються, і здійснюватися тільки при повній повазі конституційних положень, що гарантують їх незалежність, і тільки Вища рада юстиції повинна нести відповідальність за будь-яке звільнення судді (пункт 104).

Згідно з остаточним Висновком Венеціанської комісії від 19 червня 2015 року №788/2014 щодо Закону України "Про очищення влади" звичайні судді мають бути вилучені з частини четвертої статті 2 та підпадати виключно під дію Закону України "Про відновлення довіри до судової влади України".

Через невідповідність Конституції України окремих положень Закону України "Про очищення влади" Верховний Суд України звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України, розгляд цієї справи ще триває.

Проте, будучи законослухняними, станом на 01 лютого 2016 року 6 539 суддів, що становить 91,2 % загальної кількості суддів, подали заяви про згоду на проходження перевірки та вже отримали позитивні висновки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Інформація щодо виконання вимог Закону України "Про очищення влади" розміщується судами на їх офіційних сайтах.

Згідно з Планом проведення перевірок відповідно до Закону України "Про очищення влади", затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025, професійні судді проходять перевірку відповідно до Закону України "Про очищення влади" протягом грудня 2014 року – грудня 2015 року.

Незважаючи на те, що термін проведення перевірок закінчився, така перевірка триває щодо 1 192 суддів.

Натомість суспільству активно нав’язують думку, що судова влада протидіє змінам і реформам, що через невиконання суддями положень Закону України "Про очищення влади" жодного суддю не звільнено й не притягнуто до відповідальності.

Слід зазначити, що відповідно до статті 13 Закону України "Про очищення влади" для цілей цього Закону суб’єктом звернення до Вищої ради юстиції та/або Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо подання про звільнення суддів є Міністерство юстиції України, а не голови судів, на яких покладена організація проведення перевірки професійних суддів, а тому незрозумілими є звинувачення з боку Міністерства юстиції України щодо невиконання суддями положень Закону України"Про очищення влади".

На теперішній час Міністерство юстиції України повідомлено про 42 судді, які не подали заяви про проходження перевірки.

Також Міністерство юстиції України інформовано, що за результатами перевірки визнані такими, що до них застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України "Про очищення влади", – 41 суддя.

Щодо значної кількості суддів перевірка не завершується через ненадходження на запити судів висновків з органів державної влади.

За наданою судами інформацією органами Державної фіскальної служби не надіслано висновки щодо 343 осіб, органами Служби безпеки України – 225 осіб, Міністерства внутрішніх справ – 828 осіб, Міністерства юстиції України – 597 осіб.

Крім того, 25 березня 2015 року внесені зміни до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, якими, зокрема, визначено, що запити до органів державної влади надсилаються не у всіх випадках, а лише тоді, коли для цього є прямо передбачені підстави.

У зв’язку з цим також виникає питання, чи потрібно при підготовці довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 до вказаного Порядку чекати відповіді (висновки) на всі запити, які були направленні до органів, що проводять перевірку згідно з вказаним Порядком, до прийняття відповідних змін до нього.

На сайті Міністерства юстиції України розміщено інформацію про те, що для підготовки довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 обов’язкова наявність висновків Державної фіскальної служби і Служби безпеки України, а також інформації про наявність або відсутність у Реєстрі відомостей щодо особи, яка підлягає перевірці, навіть за умови, якщо запити було направлено до всіх органів, які були передбачені в попередній редакції Порядку.

Водночас це роз'яснення не місить прямої вказівки про те, що відповідні структурні підрозділи судів мають право складати такі довідки одразу після надходження висновків з Державної фіскальної служби і Служби безпеки України та отримання інформації про наявність або відсутність у Реєстрі відомостей щодо особи, яка підлягає перевірці.

Заслухавши та обговоривши інформацію голови Ради суддів України В. Сімоненко, заступника голови Ради суддів України Б. Моніча щодо виконання суддями та судами України Закону України "Про очищення влади" відповідно до статті 124, частини п’ятої статті 131 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року з подальшими змінами, Рада суддів України

в и р і ш и л а:

Роз’яснити судам загальної юрисдикції, що в зв’язку з внесенням змін до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", уповноважена особа вправі скласти довідку, передбачену про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 за наявності висновків Державної фіскальної служби та Служби безпеки України, а також інформації про наявність або відсутність у Реєстрі відомостей щодо особи, якщо стосовно особи немає необхідності направляти інші запити.

03 березня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 21

Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України від 07 жовтня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) визначення колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу під час реєстрації відповідних документів, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії процесу, за принципом випадковості.

За змістом зазначеної норми права законодавець передбачив можливість заміни судді, який в силу поважності причин не може брати участь у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні чи закінчення терміну повноважень), на інших суддів цього суду шляхом проведення такої заміни автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності.

Винятком з цього правила є лише настання обставин, які об'єктивно унеможливили функціонування автоматизованої системи документообігу та тривають понад п'ять робочих днів (частина десята статті 15 Закону № 2453-VІ).

На виконання положень цього Закону Рада суддів України прийняла Положення про автоматизовану систему документообігу суду, яке затвердила рішенням від 26 листопада 2010 року №30 (з подальшими змінами).

Відповідно до підпункту 2.3.12 пункту 2.3 цього Положення збори суддів відповідного суду мають право визначати засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматичного розподілу судових справ у випадках непрацездатності судді (крім головуючого, судді-доповідача), (суддів), його (їх) відпустки, відрядження та в інших випадках, у яких суддя (крім головуючого, судді доповідача) не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

Підпункт 2.3.12 пункту 2.3 Положення не узгоджується з вимогами статті 15 Закону № 2453-VІ.

Так, в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в справі 21-3539а15, П/800/166/15, від 1 грудня 2015 року зазначено, що заміна судді на іншого без застосування автоматизованої системи документообігу суду неможлива

Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України - голови Комітету адміністрування та організаційного забезпечення діяльності судуАлейнікова Г.І. щодо внесення змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, в редакції, затвердженій Радою суддів України 02 квітня 2015 року № 25, відповідно до статей 15, 124, частини п’ятої статті 131 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року, Рада суддів України

в и р і ш и л а:

1.Інформацію голови Комітету адміністрування та організаційного забезпечення діяльності судуАлейнікова Г.І. щодо затвердження змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду взяти до відома.

2. Внести до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами, внесеними рішеннями Ради суддів України від 24 грудня 2010 року № 33, від 21 січня 2011 року № 4, від 24 червня 2011 року № 28, від 23 грудня 2011 року № 70, від 25 травня 2012 року № 26, від 26 жовтня 2012 року № 60, від 21 грудня 2012 року № 85, від 25 січня 2013 року № 2, від 06 листопада 2014 року № 51, від 04 грудня 2014 року № 67, від 12 березня 2015 року № 17, від 02 квітня 2015 року № 25, від 05 червня 2015 року № 55 та від 22 липня 2015 року № 79), зміни, що додаються.

Додаток

03 березня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 19

До Ради суддів України 24 лютого 2016 року надійшло подання Голови Державної судової адміністрації України Холоднюка З.В. щодо прийняття відставки заступника Голови Державної судової адміністрації України Кондика Павла Михайловича та мотивована останнім заява від 04 лютого 2016 року.

Відповідно до пункту 4 частини п’ятої статті 131 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" Рада суддів України обирає та звільняє Голову Державної судової адміністрації України та його заступників.

Частиною шостою статті 150 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Голова Державної судової адміністрації України має заступників, які обираються на посаду та звільняються з посади Радою суддів України за поданням Голови Державної судової адміністрації України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII"Про державну службу" крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону).

За приписом частини першої статті 31 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII"Про державну службу" відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою.

Відповідно до абзацу другого частини другої названої статті Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII"Про державну службу" підставою для відставки є принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі.

Згідно з частиною третьою статті 31 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII"Про державну службу" відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін.

Заслухавши інформацію голови Ради суддів України стосовно подання Голови Державної судової адміністрації України Холоднюка З.В. щодо прийняття відставки заступника Голови Державної судової адміністрації України Кондика П. М. і звільнення останнього, відповідно до статті 124, частини п’ятої статті 131 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та пункту 6 розділу ІІ Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року з подальшими змінами, Рада суддів України в и р і ш и л а:

Прийняти відставку заступника Голови Державної судової адміністрації України Кондика П. М. відповідно до абзацу другого частини другої статті 31 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII"Про державну службу" та звільнити його із займаної посади.

25 лютого 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 17

Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, закріпленої статтею 126 Конституції України.

За приписами статей 1, 2 Закону України від 30 червня 1999 року № 783-XIV ,,Про джерела фінансування органів державної влади” органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а кошти на їх фінансування, у тому числі на фінансове забезпечення діяльності судів України, передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

Забезпечення державного фінансування судів і діяльності суддів є однією з умов стабільності їхньої роботи, на що неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу Конституційний Суд України (далі – КСУ).

Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів, спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України (Рішення КСУ від 24 червня 1999 року N 6-рп/99).

Закріплені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів, як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом, мають бути реально забезпечені (Рішення КСУ від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).

Належне функціонування судів залежить, зокрема, від обсягів фінансування та вчасного виділення коштів, на чому неодноразово наголошувалося у міжнародних актах, а саме:

- Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, якими передбачено, що кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції (принцип 7);

- Резолюції 1989/60 15-го пленарного засідання Економічної і Соціальної Ради Організації Об’єднаних Націй ,,Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів” від 24 травня 1989 року, згідно з якою при реалізації принципів 8 і 12 Основних принципів незалежності судових органів держави приділяють особливу увагу необхідності виділення відповідних ресурсів для функціонування судової системи (процедура 5);

- Віденській декларації та Програмі дій, прийнятій на Всесвітній конференції з прав людини 25 червня 1993 року, за якою кожній державі необхідно належним чином фінансувати установи, зайняті відправленням правосуддя (пункт 27);

- Рекомендації № (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи ,,Незалежність, дієвість та роль суддів” від 13 жовтня 1994 року, згідно з якою для створення відповідних умов праці, які дозволять суддям ефективно працювати, необхідно укомплектувати штати достатньою кількістю суддів, а також надати в розпорядження суддів допоміжний персонал та відповідне обладнання, зокрема засоби для діловодства та зв’язку, з тим, щоб вони могли діяти ефективно та без невиправданих затримок (пункти ,,a”, ,,d” принципу III).

Вищевказані норми кореспондуються з приписами Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” щодо фінансування судів.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 17 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України (частина перша статті 143 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів”). Також згідно з пунктом 1 частини другої статті 143 даного Закону забезпечення функціонування судової влади передбачає окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону.

Приписами статті 145 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” визначено засади фінансування судів. Зокрема, відповідно до ч. 1 вказаної статті Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

У частині другій статті 145 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” зазначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, загальної юрисдикції, здійснюють: Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції.

За змістом статті 146 Закону України ,,Про судоустрій та статус суддів” суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Так, за змістом пунктів 1 і 7 частини першої статті 149 Закону до повноважень Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України), зокрема, віднесено представництво судів у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом; підготовка матеріалів для формування пропозицій щодо бюджету судів.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що для судів загальної юрисдикції відповідно до Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” встановлюється єдиний механізм фінансового забезпечення через головних розпорядників бюджетних коштів в судовій системі.

Апеляційними судами, місцевими господарськими та адміністративними судами, територіальними управліннями ДСА України (щодо місцевих судів), складаються проекти кошторисів (бюджетні запити) на наступний рік і подаються до ДСА України.

З метою підготовки та складання кошторису судів використовуються різні статистичні дані та показники, основним серед яких є встановлена кількість суддів у відповідному суді. Питома вага оплати праці та нарахувань на заробітну плату у складі поточних видатків (видатків споживання) становить у середньому від 80 до 94 відсотків. В решті поточних видатків – оплата товарів і послуг, в тому числі комунальних.

Проте, встановлені ДСА України базові ціни та фінансові нормативи для місцевих і апеляційних судів не ставлять визначення кількості суддів у пряму залежність від завдань та вимірюваних результатів, якими для кожного суду загальної юрисдикції є відповідно розгляд справ та кількість закінчених проваджень.

Такий підхід не забезпечує відповідності між витратами на здійснення правосуддя та поставленими перед судами завданнями, а планові витрати судів не пов’язані з їхніми цілями і результатами роботи.

Водночас, на виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, враховуючи положення Коаліційної угоди, Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276 схвалено Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки (далі – Стратегія), згідно з якою започатковано фундаментальні зміни в системі правових інституцій.

Основні напрями судової реформи в Україні, визначені Стратегією, передбачають, зокрема, забезпечення прозорості діяльності суддів та рівня їх відповідальності, підвищення ефективності правосуддя та оптимізацію повноважень судів різних юрисдикцій, побудову єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи органів судової влади та інших органів системи правосуддя (далі – органи судової влади).

Зазначене може бути досягнуто, зокрема, шляхом запровадження нормативних механізмів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові та інформаційно-телекомунікаційні потреби органів судової влади.

За підтримки українських і міжнародних експертів з урахуванням провідного міжнародного досвіду та практики вирішення подібних завдань в інших державах Проектом USAID в Україні «Справедливе правосуддя» розроблено Концепцію оптимізації інфраструктури забезпечення органів судової влади.

Зокрема у названій Концепції зазначено:

«Окрім цього існує повна залежність судової влади від виконавчої у процесі формування державного бюджету в частині фінансування судів, через те, що бюджетні повноваження органів судової влади завершуються на стадії узгоджувальної наради в Міністерстві фінансів, вирішення будь-яких питань щодо перерозподілу бюджетних асигнувань можуть здійснюватися тільки з дозволу Мінфіну тощо. Така ситуація не відповідає конституційному принципу функціонування судової влади – її незалежності.

Однак і в середині судової системи порядок бюджетного фінансування судів не здійснюється за єдиними принципами, як це передбачено Законом «Про судоустрій і статус суддів». Його відмінність від загальновстановленого в державі спричиняє проблеми з виконанням органами судової влади бюджетних зобов’язань. Наприклад: не існує єдиної системи стратегічного планування та фінансового забезпечення органів судової влади через неузгодженість позицій головних розпорядників бюджетних коштів судової системи; суттєва кількість розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня мережі органів судової влади (понад 800) призводить до неефективності у стратегічному плануванні та супроводжується великою кількістю змін до їх кошторисів і перерозподілів фінансових ресурсів протягом бюджетного року між ними тощо.

Внутрішній контроль з питань бухгалтерського обліку, звітності і фінансового забезпечення, побудовано за відсутності єдиного підходу до розподілу повноважень і відповідальності за функціями, процесами, операціями між центральним апаратом Державної судової адміністрації України і її територіальними підрозділами.

Проблема неефективного використання кадрових та майнових ресурсів пояснюється недотриманням пропорційного співвідношення кількості ресурсів, що витрачаються на забезпечення діяльності судів з їх поточним навантаженням. Як наслідок, навантаження на працівників і продуктивність їх праці в цих органах суттєво відрізняється».

Таким чином, існуючий на даний час підхід у фінансуванні судів не є економічно обґрунтованим, оскільки не враховує витрати держави на розгляд однієї судової справи, навантаження на суддів за кількістю справ та інші особливості.

Доцільним видається запровадження єдиних нормативів витрат на здійснення правосуддя, виходячи з фактичних витрат на розгляд однієї справи.

Застосування єдиної методики фінансового планування та фінансування судів, про яке також зазначено в Плані дій з реалізації Стратегії на 2015-2020 роки, дозволить не лише уніфікувати підходи до формування бюджетного запиту, але й надасть можливість економічного обґрунтування фінансових потреб кожного суду. Такий підхід відповідає європейській практиці фінансування судів.

Водночас, застосування в Україні середньої вартості однієї справи як нормативного показника для фінансування судів загальної юрисдикції повинно здійснюватися щодо кожної судової юрисдикції окремо з огляду на специфіку справ та різне навантаження суддів. Також показник середньої вартості однієї справи відповідної юрисдикції має застосовуватися з урахуванням реалій в економіці України – інфляційних процесів тощо.

Враховуючи наведене, для місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” слід встановити єдиний механізм фінансового забезпечення через ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів.

Рішення щодо обмеження фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції на відповідний бюджетний період, включаючи встановлення граничного обсягу видатків загального фонду бюджету, повинно прийматися Кабінетом Міністрів України за погодженням з Радою суддів України, як органом, який за законом визначає особу, уповноважену представляти бюджетні запити щодо фінансування судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік або змін до нього. Відповідно до затверджених бюджетних призначень на відповідний бюджетний рік ДСА України визначає і перерозподіляє бюджетні асигнування між судами загальної юрисдикції, що входять до її мережі, відповідає за організацію і виконання бюджетного процесу на всіх його стадіях.

Завдяки зазначеним нормативним механізмам забезпечується фінансова незалежність судів та судової влади від інших гілок.

Законом України ,,Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що у період між з’їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України (стаття 131 Закону).

Рада суддів України, зокрема, визначає особу, уповноважену представляти бюджетні запити щодо фінансування судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік або змін до нього.

Аналогічні положення закріплені також в пункті 3.2 Положення про Раду суддів України, відповідно до якого до повноважень Ради суддів України віднесено, зокрема, розробка та організація виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів.

Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року № 12, ДСА України є органом в системі судової влади, діяльність якого підзвітна з’їзду суддів України.

ДСА України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

До основних завдань ДСА України віднесено організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених Законом України ,,Про судоустрій і статус суддів”, забезпечення належних умов діяльності, зокрема, судів загальної юрисдикції.

ДСА України відповідно до покладених на неї завдань представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених Законом України ,,Про судоустрій і статус суддів”; готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів.

Заслухавши і обговоривши інформацію голови Комітету бюджетного планування, фінансового та матеріально – технічного забезпечення

Сухового В.Г. щодо нормативів фінансування з метою запровадження єдиних підходів у формуванні бюджетних запитів місцевими та апеляційними судами загальної юрисдикції, забезпечення принципів ефективності і результатівності у фінансуванні судів, відповідно до статей 145, 146 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів”, пункту 5.1 Стратегії, Плану дій з реалізації Стратегії на 2015-2020 роки, Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням Х позачергового з`їзду суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами), Рада суддів України

в и р і ш и л а:

1. Започаткувати здійснення фінансування місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції за кількістю справ, як основним показником результатів роботи суду, а також за основним нормативом – середньою вартістю судової справи в судах відповідного рівня та юрисдикції.

2. Державній судовій адміністрації України забезпечити формування місцевими та апеляційними судами загальної юрисдикції бюджетних запитів на 2017 рік за основним нормативом – середньою вартістю судової справи.

3. Державній судовій адміністрації України разом з комітетом бюджетного планування, фінансового та матеріально – технічного забезпечення Ради суддів України:

здійснити порівняльний аналіз стану фінансування місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції у 2013-2015 роках, в тому числі дотримання принципів ефективності і результативності у визначенні та перерозподілі видатків, а також розглянути звернення судів про неналежне фінансування у 2016 році та надати Раді суддів України пропозиції щодо усунення можливих диспропорцій у фінансуванні судів у поточному році;

підготувати та у строк до 15 квітня 2016 року подати на розгляд Ради суддів України пропозиції щодо засад фінансового планування та фінансування місцевих та апеляційних судів, виходячи з основного нормативу – середньої вартості однієї судової справи в судах відповідного рівня та юрисдикції з урахуванням показників, які істотно впливають на забезпечення належного фінансування судів.

Голова Ради суддів України                                            В. Сімоненко