Council of judges
of Ukraine

9 червня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 50

Заслухавши та обговоривши інформацію генерального директора державного підприємства "Інформаційні судові системи" Живаєва В. І. шодо оновлення офіційного веб-порталу "Судова влада України", відповідно до статей 124, 131 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням X позачергового з’їзду суддів України 16 вересня 2010 року (із наступними змінами) Рада суддів України в и р і ш и л а:

1.Інформацію генерального директора державного підприємства "Інформаційні судові системи" Живаєва В. І.щодо необхідності оновлення офіційного веб-порталу "Судова влада України" взяти до відома.

2.Затвердити проект нового дизайну та структури веб-порталу "Судова влада України" згідно з додатком.

3.Доручити Державній судовій адміністрації України до 01 жовтня 2016 року здійснити апробацію нового дизайну та структури веб-порталу "Судова влада України" і подати її результати на остаточне затвердження Раді суддів України.

                                      Заступник голови Ради суддів України                                   Б. Моніч

09 червня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 48

До Ради суддів України звернувся голова Шевченківського районного суду м. Києва (від 10 лютого 2016 року вх.9рс-152/2016), де вказав, що з метою забезпечення належного судового розгляду кримінальних проваджень, суд неодноразово звертався до органів влади, місцевого самоврядування, а також до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві з проханням сприяти у вирішенні питання щодо залучення перекладачів до участі у кримінальних провадженнях за обвинуваченням Попова О.П.; Данієляна Р.В.; Салімова Р.А.; Сольберга Б.Х. та Харкомич З.А., проте позитивних результатів це не дало.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві своїм листом від 15 квітня 2015 року №6-2864/15 за підписом начальника управління Сімановського О.В. на звернення Шевченківського районного суду щодо сприяння у питанні залучення перекладачів, повідомило останніх, що в кошторисі Управління на 2015 рік видатки, пов’язані за участю перекладачів не передбачені, оскільки Державним бюджетом України доведено значно менше коштів, ніж було заплановано та зазначили, що вирішення питання забезпечення явки перекладача в судове засідання не входить до повноважень Управління.

Між тим, важливою процесуальною гарантією дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження щодо мовного питання є залучення до провадження такого його учасника, як перекладач.

Згідно з пунктом 18 частини третьої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний та обвинувачений має право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

Частиною третьою статті 29 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд повинні роз’яснити та забезпечити учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання, подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, і користуватись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно статті 122 Кримінального процесуального кодексу України витрати, пов’язані із залученням та участю перекладачів, для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Отже, згідно вказаних норм закону, витрати, пов’язані із залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Проте, законодавець, поклавши відповідно до частини третьої статті 29 Кримінального процесуального кодексу України на слідчого суддю, суд обов’язок забезпечити право користуватись за потреби послугами перекладача в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, в той же час не встановив ефективного механізму його залучення, як це має місце, наприклад, у випадку залучення безоплатного захисника (адвоката), що регулюється Законом України «Про безоплатну правову допомогу» (від 02 червня 2011 року №3460- VI).

Статтею 68 КПК лише передбачено, що в разі необхідності сторони кримінального провадження або слідчий суддя, суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Хоча, слід зауважити, що згідно з підпунктами 1, 2 пункту 21 Розділу ХІ Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, було передбачено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Кодексу: привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України у відповідність з цим Кодексом та у місячний строк з дня опублікування цього Кодексу внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Кодексом, у тому числі з метою забезпечення фінансування.

Між тим, на даний час при відшкодуванні витрат перекладачу за участь у кримінальному провадженні, керуються Інструкцією про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року №710 (далі Інструкція).

Однак, розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, зокрема перекладачам встановленні згідно пункту першого вказаної Інструкції, не відповідають фактичній вартості на сьогоднішній день цих послуг і понесеними перекладачами витрат, а враховуючи також наявність дефіциту фінансування судів, унеможливлює їх залучення, що відповідно є невиконання гарантії дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження щодо мовного питання і в свою чергу є порушенням принципу незалежності судової влади.

На практиці, під час судового розгляду при необхідності вирішення питань щодо залучення перекладача, судді вживають всіх можливих заходів, які передбачені чинним законодавством для забезпечення участі перекладача у кримінальному провадженні.

Разом з тим, виникають певні труднощі, зокрема в пошуку перекладачів, які б були фахівцями і відповідали вимогам щодо їх кваліфікації та належної і своєчасної оплати витрат пов’язаних із їх участю.

За повідомленнями суддів, на практиці для здійснення перекладу загальнопоширених в місцевості розгляду справи мовами, судді залучають відповідних філологів - вчителів загальноосвітніх навчальних закладів або викладачів вищих навчальних закладів шляхом направлення листів керівникам цих закладів із проханням направити в судове засідання відповідного філолога або в телефонному режимі з керівником цього закладу, або іноді ухвалою ( постановою) суду про направлення перекладача до суду.

При здійсненні пошуку перекладача судді можуть використовувати довідково-інформаційний реєстр перекладачів (далі Реєстр перекладачів), користування яким визначено затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 березня 2013 року № 228 Порядком введення державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів (далі - Порядок).

Однак, володільцем цього Реєстру перекладачів є Державна міграційна служба України, яка здійснює і супроводження цього Реєстру.

На практиці Реєстр перекладачів судами фактично не використовується, в цьому Реєстрі не завжди є інформація про перекладача, який володіє і розуміє ту мову, якою володіє чи розуміє та особа для якої необхідно залучити такого перекладача, особливо це викликає труднощі при пошуку перекладача з мови, яку не викладають в школах чи вищих учбових закладах.

Крім того, із наявної інформації в Реєстрі перекладачів не можливо визначити відповідність перекладача критеріям фахівця, а саме чи достатній він має рівень розуміння тієї чи іншої мови, виходячи із специфіки юридичної термінології, що має важливе значення при здійсненні кваліфікованого перекладу.

Також труднощі виникають і в разі виклику перекладача із Реєстру в іншу місцевість, оскільки такий виклик не носить для нього обов’язкового характеру і оплата праці для перекладача у порядку передбаченому вище вказаною Інструкцією не завжди його задовольняє в розмірі, що згідно чинного законодавства можливо пропонувати за його участь в судовому процесі, а тому в цих випадках Реєстр перекладачів не задовольняє в повній мірі вимоги щодо гарантії термінового та обов’язкового залучення перекладача судом, який би відповідав усім необхідним процесуальним професіональним критеріям.

Рада суддів України в наявних умовах враховує фактичну загальну недостатність фінансування діяльності судів, на що неодноразово у своїх рішеннях звертала увагу та надсилала відповідні звернення до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Проте з причин дефіциту фінансування судів на даний час значна кількість судів (зокрема це невеликі районні суди у складі від 3-х до 5-ти суддів) не мають взагалі технічної можливості працювати з веб-сайтами із- за відсутності забезпечення елементарною комп’ютерною технікою, не зважаючи вже на забезпечення доступу до Інтернету.

А тому пошуки такого спеціаліста відбуваються тривалий час, що враховуючи також правові позиції з цих питань викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, є неприпустимим при розгляді кримінального провадження.

Необхідно звернути увагу, що вимоги щодо розумних строків провадження по кримінальній справі, затягування часу не може виправдовуватися ні складністю справи, ні будь-якими іншими обставинами. В своїх рішеннях, зокрема, по справі Пеліссє і Сассі проти Франції від 25 березня 1999 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує Високі Договірні сторони організувати свою судову систему таким чином, щоб суди могли виконати кожне із їх вимог (у тому числі вимоги щодо участі перекладача), включаючи зобов’язання розгляд справи у розумні строки (пункт 74).

За частиною третьою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права, у тому числі, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини звертає увагу на недоліки правозастосовної практики на національному рівні, у тому числі по питанням реалізації принципу національної мови.

Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, закріпленої статтею 126 Конституції України.

Забезпечення державного фінансування судів і діяльності суддів є однією з умов стабільності їхньої роботи та необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом, мають бути реально забезпечені на що неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу Конституційний Суд України (Рішення КСУ від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 та Рішення КСУ від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004).

Таким чином, враховуючи наведені конституційні гарантії та відповідно до частини другої статті 122 Кримінального процесуального кодексу України, згідно якої витрати, пов’язані із залученням та участю в кримінальному провадженні перекладача для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, Рада суддів України, вважає, що дане питання вимагає законодавчого врегулювання аналогічним способом як це регулює питання створення центрів з надання вторинною правової допомоги на підставі Закону України «Про безоплатну правову допомогу», оскільки забезпечення вимог щодо участі перекладача є одним із елементів забезпечення правової допомоги.

Значно б полегшили пошуки перекладачів і підвищили б рівень процесуальної гарантії дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження щодо мовного питання та дотримання принципу незалежності судів - створення центрів з надання допомоги перекладачів або принаймні формування таких центрів на базі вже існуючих обласних центрів з надання вторинної правової допомоги, які б могли забезпечити участь кваліфікованих фахівців – перекладачів у випадках, коли перекладач відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення перекладу чи участі перекладача досудовому розслідуванні чи в судовому засіданні.

Необхідно звернути увагу, що згідно вказаних вище правових позицій рішення Європейського суду з прав людини, держава повинна організувати свою судову систему таким чином, щоб суди могли виконати кожне із їх вимог, у тому числі вимоги щодо участі перекладача, а тому відсутність законодавчого врегулювання механізму залучення перекладача і фактично покладення обов’язку організації пошуку перекладача та оплату його послуг на суддю є неприпустимим, оскільки порушується принцип незалежності суду.

У зв’язку з чим, є за доцільне щодо законодавчого врегулювання механізму забезпечення залучення перекладача звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією розглянути питання законодавчої ініціативи щодо прийняття законів, які б врегулювали механізм залучення перекладачів на досудовому розслідуванні та судовому провадженні в такому ж порядку, який передбачений для залучення захисників (адвокатів) за рахунок держави.

Також необхідно звернутися до Кабінету Міністрів України з проханням переглянути розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, зокрема перекладачам, встановленні Інструкцією від 01 липня 1996 року № 710, оскільки вони не відповідають фактичній вартості на даний момент цих послуг і понесеними перекладачами витрат, що унеможливлює їх залучення, і відповідно прохати про збільшення фінансування судів загальної юрисдикції в цій частині.

Також, враховуючи, що організаційне та фінансове забезпечення діяльності судів за приписами статті 148 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” здійснює Державна судова адміністрація України у межах повноважень, установлених законом та за статтею 145 цього Закону саме Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, Рада суддів України, вважає необхідне на даний час з метою покращання умов для суддів, які здійснюють залучення перекладачів, доручити Державній судовій адміністрації України проаналізувати стан фінансового забезпечення усіх місцевих та апеляційних загальних судів щодо оплати витрат при залученні перекладачів, у тому числі і Шевченківського районного суду м. Києва, при необхідності внести зміни до їх кошторисів і перерозподілити фінансові ресурси за потребами. Результати аналізу доповісти Раді суддів України та довести до відома судів у відповідно визначений строк .

Заслухавши і обговоривши інформацію за зверненням Шевченківського районного суду м. Києва щодо проблем організаційного та фінансового забезпечення судів при залученні перекладача у кримінальному провадженні, відповідно до статей 124, 131, 145, 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням Х позачергового з`їзду суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами), Рада суддів України в и р і ш и л а:

1. Звернутися до Кабінету Міністрів України,  як суб’єкта законодавчої ініціативи, з пропозицією розглянути питання щодо врегулювання механізму залучення перекладачів на досудовому розслідуванні та в судовому провадженні в такому ж порядку, який передбачений для залучення захисників (адвокатів) за рахунок держави, а також щодо необхідності переглянути розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, зокрема, перекладачам, що встановлені Інструкцією від 01 липня 1996 року №710 та приведення цих розмірів у відповідність фактичній вартості цих послуг на даний момент і понесеними перекладачами витрат.

2. Доручити Державній судовій адміністрації України, у межах раніше наданого доручення Радою суддів України (рішення Ради суддів України від 25 лютого 2016 року № 17), проаналізувати стан забезпечення фінансування місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції у 2016 році щодо виділення їм коштів з урахуванням витрат на залучення перекладачів, у тому числі і Шевченківського районного суду м. Києва та при необхідності внести зміни до їх кошторисів і перерозподілити фінансові ресурси за потребами, про що у строк до 01 жовтня 2016 року доповісти Раді суддів України та довести до відома судів.

3. Доручити Державній судовій адміністрації України підготувати проект змін до Інструкції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01 липня 1996 року №710 та внести їх на розгляд Кабінету Міністрів України. 

                                           Заступник голови Ради суддів України                                                          Б. Моніч

9 червня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 46

Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки, схвалена Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015, встановлює пріоритети реформування судової влади – як на рівні конституційних змін, так і на рівні впровадження першочергових невідкладних заходів, які забезпечать необхідні позитивні зрушення у функціонуванні судових органів, зокрема, щодо підвищення ефективності управління кадровими ресурсами судів.

Радою суддів України разом з Державною судовою адміністрацією України за підтримки Проекту USAID "Справедливе правосуддя" проводилося дослідження з визначення чисельності суддів, необхідної для обробки справ та збалансування навантаження на суддів. Частиною цього дослідження було проведення опитування суддів щодо витрат часу на розгляд типових справ за категоріями та розрахунку на їх основі коефіцієнтів навантаження на суддів.

Для визначення оптимальної чисельності суддів, потрібних для розгляду справ у конкретному суді, можуть бути застосовані різні наукові методи. Конкретні параметри подібних досліджень можуть певною мірою відрізнятись, але всі вони базуються на концепції, в основу якої покладено підходи з визначення коефіцієнтів навантаження.

За результатами проведених заходів експертами Проекту представлено звіт "Основні методологічні підходи та результати дослідження щодо визначення коефіцієнтів навантаження на суддів та складності справ спеціалізованих судів та судів апеляційної інстанції" (далі – Звіт). У цьому Звіті докладно описано методологію дослідження, його часові рамки, етапи та проміжні результати. Із застосуванням відповідних коефіцієнтів до зведених результатів, визначено часові показники тривалості розгляду справ.

Отримані результати, представлені у Звіті, підтверджено науковим експертним висновком Інституту економіко-правових досліджень НАН України від 10 травня 2016 року. Експерти зазначеного Інституту встановили, що в цілому Звіт є науково обґрунтований методологією, а середні витрати часу на розгляд справ певної категорії можуть бути використані як базові при розрахунку навантаження на суддів.

З урахуванням наведеного, відповідно до статей 124, 131 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням X позачергового з’їзду суддів України
16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України вирішила:

1.Схватили результати дослідження – Звіт "Основні методологічні підходи та результати дослідження щодо визначення коефіцієнтів навантаження на суддів та складності справ спеціалізованих судів та судів апеляційної інстанції" .

2.Затвердити Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями (додатки 1– 4).

3.Рекомендувати Державній судовій адміністрації України при ухваленні управлінських рішень застосувати Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями.

Додаток 1 Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями в окружних адміністративних та апеляційних адміністративних судах .

Додаток 2 Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями у місцевих господарських та апеляційних господарських судах .

Додаток 3 Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями в загальних апеляційних судах .

Додаток 4 Рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями місцевих загальних судах (дослідження 2012 року).

Заступник голови Ради суддів України                                                            Б. Моніч

9 червня 2016 року м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 44

До Ради суддів України надходять звернення від судів щодо намірів на проведення в судах перевірок фінансово-господарської діяльності органами Державної фінансової інспекції (Державної аудиторської служби України).

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи вказаних гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України.

Відповідно до положень статті 17 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України (частина перша статті 143 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів”). Також згідно з пунктом 1 частини другої статті 143 даного Закону забезпечення функціонування судової влади передбачає окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до Закону.

Статтею 48 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів” визначено, що незалежність судді забезпечується, в тому числі, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим Законом.

Так, за змістом частини другої статті 145 названого Закону функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції покладаються на Державну судову адміністрацію України.

Крім того, відповідно до вимог пункту 24 статті 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, саме Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих ними звітів.

Разом з тим, до повноважень Державної фінансової інспекції (Державної аудиторської служби України) віднесено вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, шляхом звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Така ситуація може спричинити конфлікт інтересів між судом як органом, який здійснює правосуддя, та органом, щодо якого здійснюється перевірка.

В той же час, перевірки установ судової системи відповідно до вимог Закону України ,,Про Рахункову палату” неодноразово здійснювались Рахунковою палатою. При цьому, у Рахункової палати відсутнє право на звернення з відповідними позовами до суду.

Враховуючи наведене, на думку Ради суддів України, проведення зазначених перевірок органами Державної фінансової інспекції (Державної аудиторської служби України) загрожує незалежності судів та суддів.

Заслухавши і обговоривши інформацію члена Ради суддів України Сухового В.Г. стосовно дотримання вимог закону щодо незалежності судів та суддів при проведенні перевірок судів органами державної фінансової інспекції (Державної аудиторської служби України), відповідно до статей 124, 131 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням X позачергового з’їзду суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України, вирішила:

1.Інформацію члена Ради суддів України Сухового В.Г. стосовно дотримання вимог закону щодо незалежності судів та суддів при проведенні перевірок судів органами Державної фінансової інспекції (Державної аудиторської служби України) взяти до відома.

2.Вважати правильною практику судів про відмову у наданні інформації щодо здійснення перевірок та недопуск працівників органів Державної фінансової інспекції (Державної аудиторської служби України) до проведення перевірок.

3.Звернутися до Державної фінансової інспекції України (Державної аудиторської служби України) з вимогою щодо недопущення вчинення органами державної фінансової інспекції дій, які можуть поставити під сумнів незалежність суддів, зокрема, проведення перевірок фінансово-господарської діяльності судів зазначеними органами.

Заступник голови Ради суддів України                                                                  Б. Моніч