Council of judges
of Ukraine

Упродовж шести років на посаді голови Ради суддів Богдан Моніч, суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду, щоразу говорив про проблеми системи: нестача кадрів, недофінансування та значне навантаження. Нині, зауважує він, ці проблеми лише поглибилися.

До певної міри, каже, розчарувався у конкурсних процедурах. Він двічі подавався на них, але безуспішно.

"Чомусь мені навішали ярликів, що я "противник реформи", чиясь людина. Не змогли знайти у мене ленд-крузерів чи мерседесів, от і "мочили" перекрученими фразами. Я двічі брав участь у конкурсах, і на мене щоразу сипалася критика з усіх сторін. А тепер, коли ситуація повертається саме так, як я прогнозував, ніхто цього не згадує", – зазначає голова органу суддівського самоврядування.

В очікуванні з’їзду суддів Моніч бачить необхідність зміни складу Ради суддів. Каже, за посаду триматися не буде. Поки підсумки підбиває скромно, зазначаючи, що не все вдалося реалізувати.

Чому судді масово звільняються з посад, чи доцільна нині робота Громадської ради доброчесності та в яких конкурсних процедурах, на його думку, допущені прорахунки, – в інтерв’ю Watchers із Богданом Монічем.

«Суддів не вистачає в усіх регіонах України»

Почнемо з аналізу ситуації в судовій системі. Очевидно, що проблеми з нестачею суддів, працівників апаратів судів та недофінансуванням системи – залишаються.

Я переглядав наше попереднє інтерв’ю перед сьогоднішнім спілкуванням. І, відверто кажучи, нічого суттєво не змінилося. Навпаки скоріше ситуація погіршилася. Тоді я говорив, що якщо не буде нормального добору кадрів, то система втратить спроможність виконувати свої функції.

Так, судді продовжують виконувати свої функції. Навіть міжнародні експерти, котрі слідкують за ситуацією в Україні, відверто здивовані. Незважаючи на повномасштабне вторгнення, суди працюють. І сьогодні розглядають ще більше справ, ніж до 2022-го. Але нестача кадрів, велике навантаження, проблеми з фінансуванням тощо – так і залишилися. Більше того, це вже не окремі випадки нестачі суддів, це – системна проблема. Суддів не вистачає у всіх регіонах України.

Одна з найбільших проблем сьогодні – це те, що судді масово йдуть із професії. Перш за все, напевно, через надмірне навантаження, низький рівень суддівської винагороди, адже інфляційні процеси відбулися, а виплати суддям не збільшували. Є судді, що самостійно закуповують канцтовари для суду, оскільки держава не виділяє на це кошти, заправляють картриджі…

Крім того, великий рівень звільнень — через ризики, які існують, у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання (якщо судді не проходять кваліфоцінювання, то їх звільняють із позбавленням права на довічне утримання судді – W).

Запровадженню кваліфоцінюванню суддів скоро буде десять років. Навіть за скоєння вбивства є термін давності.

Судді — такі ж самі люди, вони можуть помилитися, вони є частиною суспільства і можуть по-різному реагувати на події в країні. Але чомусь саме до них вимоги — дуже високі.

Іноді я переглядаю рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Якщо прокурор, наприклад, сів за кермо напідпитку, йому призначають, здебільшого, термін в один рік заборони у переведенні на вищу посаду. Але навіть не звільняють. Суддю ж одразу вирішують звільнити. І ми втрачаємо людей, професіоналів. Звісно, в такій ситуації судді не хочуть ні проходити перевірки, ні залишатися в системі.

Про яку нестачу суддів у системі йдеться наразі?

Насправді уже досить давно ніхто не рахував загальної кількість суддів, яких потребує система. Остання спроба була під час дослідження Ради суддів, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя. За нашими підрахунками, тоді судовій системі потрібно було 9 тисяч суддів.

Станом на І квартал цього року, місцеві загальні суди потребують 5515 суддів, окружні адміністративні суди – 3068, місцеві господарські суди – 744, апеляційні загальні суди – 917, апеляційні адміністративні – 1432, апеляційні господарські суди – 258. Загалом – майже 12 тисяч суддів.

Очевидно, коли починалися конкурси, Вища рада правосуддя не враховувала наше дослідження, скоріше за все, виходила зі статистики, затвердженої Державною судовою адміністрацією. На мою думку, ці цифри – занижені.

Хтось визначає необхідну кількість суддів за кількістю населення, хтось – за кількістю справ, хтось – за розташуванням правоохоронних органів. Ми рахували за кількістю справ: якщо більше населення, то більше справ, більше правоохоронців, що їх розслідують.

На мою думку, варто було оголошувати конкурси з певним запасом потенційних суддів. До прикладу, за даними ВРП, в апеляційну інстанцію потрібно 882 суддів. Сьогодні працює 378 суддів. А конкурс оголошений на 500. Та судді щодня йдуть у відставку, що також треба враховувати. Провести такий конкурс не просто. Навряд чи хтось зможе це робити бодай щороку. Тому варто було далекоглядно прогнозувати і відібрати суддів з урахуванням ситуації в системі.

У яких судах працює критично мала кількість суддів?

Перш за все, це апеляційні суди. До прикладу, у Сумському апеляційному працювало 9, потім 7 суддів. Зараз – 4.

Ситуація погіршувалася поступово чи одразу після повномасштабного вторгнення загострилася?

Безумовно, ситуація постійно погіршувалася. Утім, є суди, де завдяки керівнику судді залишаються працювати навіть у дуже складних умовах. Таким, наприклад, є Херсонський апеляційний суд. Там працює 13 суддів. Думаю, це заслуга голови суду і колективу загалом.

У закарпатській апеляції зараз сім суддів, у Рівному – вісім, у Тернополі – дев’ять, у Черкасах – десять. У сумському працює 4, а потрібно 25 суддів. У Дніпропетровському – 37, а має бути 116, за нашими підрахунками. Тому, звісно, конкурс в апеляційні суди нині вкрай важливий.

Після повномасштабного вторгнення чимало справ передають у суди Дніпропетровської області через зміну підсудності, у зв’язку з окупацією або бойовими діями. Зокрема, в Заводський райсуд Дніпродзержинська Дніпропетровської області, Жовтневий та Довгинцівського райсуду Кривого Рогу Дніпропетровської області. Сьогодні там – шалене навантаження.

На жаль, під час затвердження чисельності суддівських посад для проведення конкурсів наша методика не враховувалася, фактично йдеться про цифри до 2016 року, коли розпочалася судова реформа, а от під час відрядження суддів – використовують наші цифри, які розраховуються з 2020 року на основі реальної статистики.

Вища кваліфкомісія суддів сьогодні проводить щонайменше шість конкурсних процедур, деякі з них йдуть по колу. Очевидно, що її ресурси і термін повноважень — не безмежні. Чи варто очікувати успішного завершення цих процедур?

Із самого початку, на мій погляд, були допущені певні помилки, які, на жаль, не дають позитивних прогнозів. До прикладу, конкурс до апеляційних судів був оголошений на 500 посад. Це, як на мене, повторюся, дуже занижена цифра.

Тестування з історії української державності (після його запровадження для кандидатів було введено досить високий прохідний бал, а тому 75% не склали його – W), когнітивне тестування… Зараз доводиться змінювати ці правила посеред конкурсів, що, звісно, впливає на результат.

Характерна риса всіх конкурсів — надзвичайно завищені вимоги до кандидатів.

Скільки би людина не пройшла перевірок, тестів, вони ніколи не застрахують від того, що після призначення вона може змінитися, оступиться і скоїти корупційне правопорушення.

Яскравий приклад цьому — кейс Князєва.

Так. Яскравий приклад із головою Верховного Суду, хоча суд не ухвалив вироку у його справі, тому маємо це враховувати, адже особа є невинуватою, допоки суд не встановить інше.

Іноді й міжнародні партнери, що залучені в конкурсні процедури, не розуміють українських реалій. І Вища кваліфкомісія суддів часом надмірно підходить до перевірки законності набуття статків.

Мало хто говорить і про те, що кандидат, який пройшов стільки кіл конкурсу, що може тривати місяцями, а то й роками, втомлюється. Прийшовши на посаду, бачить навантаження, тиск і увагу громадськості, і йде.

Наприклад, у останньому законопроєкті щодо Вищого антикорупційного суду йдеться про те, що до його суддями можуть стати працівники НАБУ, НАЗК… Чому тоді в апеляційні суди не можуть потрапити прокурори, а лише адвокати, науковці і судді. Щодо помічників суддів апеляційних судів або Верховного Суду, які мають великий досвід роботи — чому вони можуть кандидувати лише в першу інстанцію. Думаю, варто це враховувати, у тому числі, щоб збільшити кількість кандидатів.

«Настільки знекровлена судова система була у 80-ті. І тоді туди брали практично усіх»

На роботу ВККС очевидно впливають внутрішні непорозуміння серед членів комісії, а також кримінальні справи та обшуки.

У мене до конкурсу до ВККС є найбільше питань, оскільки не розумію досі, за якими критеріями вибирали кандидатів. Невже не могли перевірити хоча би науковий ступінь (члена ВККС Володимира Луганського — W)?!

У підсумку вибрали лише десять кандидатів із числа суддів, що також викликало чималу дискусію щодо правомірності такого підходу.

Судова система, звісно, очікує від ВККС, перш за все, завершення конкурсу спочатку в апеляційну інстанцію, а потім в першу. Хоча є великий ризик, що нинішній склад комісії не встигне це зробити.

Міжнародні партнери також поставили вимогу про створення спецсудів замість ОАСК (Окружного адміністративного суду Києва — W). Ми в цілому не заперечували, оскільки не хотіли викликати на себе додаткової критики, але для чого розпорошувати наші ресурси? Первинна наша ідея полягала у тому, щоб справи цієї підсудності розглядав Шостий апеляційний адміністративний суд як перша інстанція, Верховний Суд як апеляційна, а Велика палата як касаційна інстанція. Справи щодо припинення політичних партій були, наприклад, закріплені за Восьмим апеляційним адміністративним судом. Їх успішно розглянули. І не треба нічого нового придумувати.

У чому полягає причина цих проблем — яка причина такого хаотичного руху реформи? Відсутність комплексного бачення з боку влади чи випадкові прорахунки?

Певне бачення [реформи], мабуть, таки є. На жаль, воно формується здебільшого ззовні.

Маєте на увазі, донорами, міжнародними представниками?

Так, саме так. І можливо, в деяких випадках вони не розуміють українських реалій. Не розуміють, що нам у першу чергу треба призначати суддів, а потім відфільтровувати.

Настільки знекровлена судова система, за словами колег, була у 80-ті. І тоді туди брали практично усіх. Найбільша кількість адвокатів туди зайшла.

Зараз у нас ситуація також доведена до краю, але брати усіх ми не готові.

На початку судової реформи у 2016 році вимогою міжнародних експертів була, зокрема, участь громадськості у конкурсах в судовій системі. Була створена Громадська рада доброчесності для допомоги ВККС. Упродовж щонайменше останнього року стало очевидним, що робота ГРД зійшла на мінімум. В окремих випадках члени ВККС знаходили більше інформації, ніж ГРД.

Я повністю поділяю критику, що наші очікування від роботи ГРД є набагато більшими, аніж фактичні результати. Та кількість висновків, яку вони готують, та робота, яку роблять, м’яко кажучи, є недостатньою. Окремі рішення ВККС наразі настільки прискіпливо виписані — не гірше, ніж висновки ГРД.

Думаю, сьогодні потрібно переосмислити доцільність існування ГРД, оскільки зважаючи на обсяг роботи, строк повноважень ВККС, іноді ГРД виступає гальмом багатьох процесів. Пам’ятаєте, як члени ГРД відмовилися брати участь у доборі суддів до першої інстанції? Мовляв, не встигають. А от в апеляційну інстанцію сказали: будемо… За якими критеріями зроблений такий вибір? Схоже на певний корупційний елемент. Тому варто переосмислювати необхідність такого органу.

«Не треба пов’язувати Раду суддів, Моніча з якимось прізвищем»

У вас була публічна дискусія з ВККС щодо рішення Великої Палати Верховного Суду щодо кваліфікаційного оцінювання близько 180 суддів, що складали його до грудня 2023 року. Зокрема, йшлося про те, що ці судді не повинні проходити пленарні засідання комісії, якщо отримали позитивне рішення палати. Навіть якщо у них були негативні висновки Громадської ради доброчесності.

Можна по-різному ставитися до рішення Верховного Суду, але його треба виконувати. І в своїй заяві Рада суддів саме на це звертала увагу.

Можу навести один парадоксальний приклад у роботі ВККС — щодо однієї судді, якій вистачило голосів «за» під час пленарного засідання, але проти неї голосували навіть ті члени ВККС, які погодилися з рішенням ВС. Чому так? Голосують проти судді і пишуть окрему думку, що пленарне засідання щодо таких суддів не повинно відбувалися. Парадокс.

Серед цих суддів – і суддя Царевич, правильно?

Не знаю. Мені взагалі все рівно, хто ці судді. Не треба пов’язувати Раду суддів, Моніча з якимось прізвищем. Є конкретне рішення суду, конкретні правовідносини. До нас постійно звертаються судді і просять відреагувати, оскільки їх продовжують викликати на співбесіди, хоча за рішенням Великої Палати не мають такого права.

«Є потреба у зміні складу Ради суддів»

На одному з попередніх засідань Рада суддів знову відклала дату з’їзду суддів на невизначений термін, очікуючи перевірку кандидатів на посаду членів Вищої ради правосуддя та Конституційного Суду.

Так. Ми би хотіли сконцентруватися на нагальних для судової системи питаннях. Перш за все, кадрових. Переконаний, що значна частина суддів розуміє важливість того, що ВРП повинна працювати. Плюс ми би все таки хотіли обрати суддю Конституційного Суду за нашою квотою.

Крім того, ключове питання, безумовно, — переобрання Ради суддів. Немає строків повноважень Ради суддів, Рада працює між з’їздами, але я знову ставитиму це питання під час наступного з’їзду. На попередньому з’їзд сказав, щоб не обирати новий склад Ради.

Ви плануєте знову переобиратися?
Ні, не планую. Я розумію, що є потреба у зміні складу Ради, за крісло триматися не буду.

Чи виправдалися ваші очікування, коли ви йшли на цю посаду і чи змогли реалізувати те, що прагнули?

Складне питання. Буду ще підбивати підсумки роботи, готуватися до з’їзду, на якому плануватимемо переобрання Ради суддів. До певної міри є розчарування в тих процедурах у судовій системі, які відбулися. Чомусь мені навішали ярликів, що я «противник реформи», чиясь людина.

Богдана Моніча почали називати людиною колишнього глави ОАСК після того, як був оприлюднений фрагмент «плівок Вовка», де нібито той каже: «Ми вирішили за*уярити Ткачука. Порахували, хто рейтинговий, порахували, що, в принципі, якщо Бутенко неоднозначний, то можна «зіграти» в Моніча».

Під час цієї розмови йшлося, ймовірно, про зміну керівництва Ради суддів, коли її очолював суддя Верховного Суду Олег Ткачук, а потім у нього виник публічний конфлікт із заступником – суддею Фастівського міськрайонного суду Київської області Вадимом Бутенком. Голосу Моніча при цьому на «плівках» не було. І він спростовував будь-який вплив на нього у цій та інших ситуаціях з боку суддів ОАСК — W.

Не змогли знайти у мене ленд-крузерів чи мерседесів, от і «мочили» перекрученими фразами. Я двічі брав участь у конкурсах (до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та на посаду члена Вищої ради правосуддя – W), і на мене щоразу сипалася критика з усіх сторін. А тепер, коли ситуація повертається саме так, як я прогнозував, ніхто цього не згадує.

Згодом я зосередився на роботі Ради. Я вважаю, що багато було зроблено і попереднім складом, і нинішнім. Але не все. На жаль, у 2016 році суттєво були послаблені повноваження органів суддівського самоврядування. Але через відсутність політичної волі не все змогли реалізувати.