Рада Суддів
України

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року                                                                                                                                              м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 12

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" на осіб, зазначених у пунктах 1,2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", у тому числі членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ), поширюються вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Пунктом 6 частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Рада суддів України (далі – РСУ) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом).

До Ради суддів України з листом від 20.01.2025 № вих-04-296/25 звернувся член ВККСУ Мельник Руслан Іванович стосовно надання роз'яснення щодо наявності чи відсутності конфлікту інтересів у діяльності членів ВККСУ.

У зверненні зазначено, що Рішенням ВККСУ від 23.10.2024 № 330/зп-24 утворено комісію з питань перевіркинаявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Луганського Володимира Івановича. До складу комісії включено членів ВККСУ Руслана Мельника (голова комісії), Михайла Богоноса, Ярослава Духа та трьох осіб, які були делеговані громадськими організаціями.

Процедуру провадження за зверненням про наявність обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, зокрема щодо утворення комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ (ad hoc), та визначення її персонального складу визначено пунктом 17 параграфа 4 розділу І Регламенту ВККСУ. Так, комісія з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ (ad hoc) ухвалює свої рішення більшістю від її складу. Члени комісії мають право отримати письмові пояснення особи, яка звернулась до Комісії з відповідним зверненням, члена ВККСУ, щодо якого надійшло таке звернення, та інших суб’єктів, отримувати від секретаріату Комісії будь-які документи та відомості (в тому числі службову інформацію і будь-яку іншу інформацію з обмеженим чи спеціальним доступом) та реалізовувати інші права ВККСУ, визначені Законом.

За результатами розгляду отриманої інформації комісія з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, готує мотивований висновок, у якому зазначає про наявність чи відсутність підстав для звільнення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з посади, та направляє його Голові Комісії, а у разі його відсутності – заступнику Голови Комісії або члену Комісії, який виконує обов’язки Голови Комісії, для внесення на розгляд у засідання Комісії у пленарному складі.

Висновок Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ не має для Комісії наперед встановленої обов’язковості, а є лише підставою для розгляду відповідного питання в засіданні Комісії.

За результатами розгляду висновку комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, Комісія може ухвалити одне з таких рішень:

1) про внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення члена Комісії;

2) про відмову у внесенні подання до Вищої ради правосуддя про звільнення члена Комісії.

У членів ВКККСУ, які входять до складу Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, виникли такі питання:

- чи можуть члени ВККСУ, які у складі Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, висловили свою позицію шляхом голосування за мотивований висновок, у якому зазначено про наявність чи відсутність підстав для звільнення члена ВККСУ з посади, брати участь у розгляді цього висновку у пленарному складі ВККСУ та приймати рішення про внесення подання чи про відмову у внесенні подання до Вищої ради правосуддя про звільнення члена ВККСУ;

- чи може свідчити попередня участь членів ВККСУ у складі Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, яка полягала у збиранні та опрацюванні відомостей щодо обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, а також у підготовці мотивованого висновку, голосування за нього, про наявність у таких членів Комісії конфлікту інтересів або обставини, що викликають сумнів у його безсторонності у розумінні статті 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у разі їх участі у розгляді цього висновку у пленарному складі ВККСУ та голосуванні за відповідне рішення;

- чи мають зазначені члени ВККСУ вжити у зв'язку з цим заходи, передбачені статтею 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у вигляді самовідводу від участі у розгляді цього висновку у пленарному складі ВККСУ та прийнятті відповідного рішення;

- чи буде свідчити невжиття зазначеними членами ВККСУ заходів, передбачених статтею 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у вигляді самовідводу, про вчинення ними дій та прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів, а також про недотримання ними найвищих стандартів етичної поведінки, у тому числі принципів та правил етики, які застосовуються до суддів;

- чи буде свідчити участь зазначених членів ВККСУ у розгляді цього висновку у пленарному складі ВККСУ та їхнє голосування за відповідне рішення, про ухвалення такого рішення з порушенням засад безсторонності та неупередженості.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про запобігання корупції":

- приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;

- потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

- реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

З аналізу норм Закону України "Про запобігання корупції" випливає, що для правильного застосування заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у конкретному випадку необхідно встановити обов’язкові ознаки, які визначають поняття конфлікту інтересів у їх взаємозв’язку:

1) наявність приватного інтересу члена ВККСУ;

2) посадові повноваженні члена ВККСУ;

3) суперечність між приватним інтересом і посадовими повноваженнями.

За змістом статті 1 Закону України "Про запобігання корупції" приватним інтересом є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Немайновий інтерес, за визначенням закону, є інтересом, пов’язаним з особистими, сімейними, дружніми та іншими позаслужбовими стосунками судді.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства для уникнення конфлікту інтересів необхідно виходити з приватного інтересу, брати до уваги весь спектр відносин (особисті, дружні, позаслужбові тощо).

Фактично ніхто інший, крім самого члена ВККСУ не може достеменно знати, чи є в нього приватний інтерес у справі/питанні, яку/яке він розглядає.

При визначенні наявності чи відсутності конфлікту інтересів слід перш за все виходити з приватного інтересу члена ВККСУ та можливості впливу такого приватного інтересу на об’єктивність чи неупередженість рішення такого члена ВККСУ.

Участь членів ВККСУ у складі Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, які здійснювали збір, опрацювання інформації та підготовку мотивованого висновку, не створює приватного інтересу, оскільки вони діяли виключно в межах своїх службових повноважень і виконували свої службові обов’язки. Їхня діяльність не була спрямована на досягнення особистої вигоди, захисту родинних чи інших приватних інтересів.

Згідно з частиною дев’ятою статті 94 Закону члени ВККСУ зобов’язані у своїй діяльності та поза її межами дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки, у тому числі принципів та правил етики, які застосовуються до суддів.

Відповідно до статті 100 Закону член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не має права брати участь у розгляді питання та ухваленні рішення і підлягає відводу (самовідводу), якщо наявні дані про конфлікт інтересів або обставини, що викликають сумнів у його безсторонності. За наявності таких обставин член ВККСУ повинен заявити самовідвід. Із тих самих підстав відвід члену Комісії можуть заявити особи, щодо яких або за поданням яких розглядається питання.

Слід зазначити, що застосування підходу стороннього спостерігача для оцінки безсторонності у даному випадку є суттєвим критерієм, оскільки необхідно враховувати важливість довіри суспільства до діяльності ВККСУ.

Саме тому в окремих випадках члени ВККСУ можуть заявити самовідвід, щоб уникнути будь-яких сумнівів у неупередженості та безсторонності розгляду. Водночас така відмова від участі у розгляді справи не є визнанням наявності конфлікту інтересів, а лише способом забезпечення максимальної довіри до процесу ухвалення рішень.

Заслухавши та обговоривши інформацію голови Комітету Ради суддів України з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів Краснова Є.В. стосовно отримання роз'яснень з приводу врегулювання конфлікту інтересів у діяльності членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, відповідно до статті 133 "Про судоустрій і статус суддів", статей 1, 28, 35^-1 Закону України "Про запобігання корупції", Порядку здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 .№ 2 (зі змінами), Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16.09.2010 (із подальшими змінами), Рада суддів України

в и р і ш и л а:

1. Вважати, що за відсутності приватного інтересу та за умови сумлінного виконання службових обов’язків у членів ВККСУ, які входять до складу Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, та брали участь у збиранні та опрацюванні відомостей щодо обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, а також у підготовці мотивованого висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення члена ВККСУ з посади, відсутній конфлікт інтересів під час їх участі у пленарному складі ВККСУ та участі цих членів ВККСУ у голосуванні за такий мотивований висновок.

2. Члени ВККСУ, які у складі Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, висловили свою позицію шляхом голосування за мотивований висновок, у якому зазначено про наявність чи відсутність підстав для звільнення члена ВККСУ з посади, не можуть брати участь у розгляді цього висновку у пленарному складі ВККСУ та приймати рішення про внесення подання чи про відмову у внесенні подання до Вищої ради правосуддя про звільнення члена ВККСУ, оскільки попередня участь членів ВККСУ у складі Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, яка полягала у збиранні та опрацюванні відомостей щодо обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, може викликати сумніви у їх безсторонності та неупередженості у розумінні статті 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

3. Рекомендувати членам ВККСУ, які входили до складу Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, вживати у зв'язку з зазначеними обставинами заходи, передбачені статтею 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у вигляді самовідводу від участі у розгляді висновку, у якому зазначено про наявність чи відсутність підстав для звільнення члена ВККСУ з посади, у пленарному складі ВККСУ та прийнятті відповідного рішення.

4. Рекомендувати ВККСУ розробити та внести відповідні зміни до Регламенту ВККСУ щодо неможливості участі членів ВККСУ, які входять до складу Комісії з питань перевірки наявності обставин, які можуть бути підставою для звільнення члена ВККСУ, у пленарному складі ВККСУ.

Голова

Ради суддів України                                                                                                                           Б.С. Моніч

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

6 березня 2025 року                                                                                                                                               м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 10

Заслухавши та обговоривши інформацію голови Комітету Ради суддів України з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів Краснова Є.В. стосовно роз'яснення деяких питань щодо наявності або відсутності конфлікту інтересів та способів його врегулювання, розглянувши звернення Голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І., суддів Господарського суду Запорізької області Лєскіної І.Є., Федько О.А. та судді Христинівського районного суду Черкаської області Школьної А.В., відповідно до статті 133 «Про судоустрій і статус суддів», статей 1, 28, 35^-1 Закону України «Про запобігання корупції», Порядку здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 2 (зі змінами), Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України

в и р і ш и л а:

1. Роз’яснити, що у випадках, коли суддя до моменту призначення на посаду судді здійснював адвокатську діяльність у складі адвокатського об’єднання на підставі договору про надання правової допомоги представляв інтереси як юридичних, так і фізичних осіб у судах, то під час надходження справи за участю цього адвокатського об'єднання до розгляду суддя має керуватись пунктом 1 рішення Ради суддів України від 04.11.2016 №75, яким роз’яснено, що при виникненні конфлікту інтересів під час судових проваджень у кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справах або під час розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення способами врегулювання конфлікту інтересів є: розкриття суддею інформації про конфлікт інтересів, відвід і самовідвід. У випадку, коли за наслідками розкриття інформації відвід не заявлено - конфлікт інтересів вважається врегульованим.

З метою унеможливлення сумнівів у доброчесності суддів та для запобігання зловживання правом на відводи та самовідводи суддям рекомендується, аналізуючи ступінь приватного інтересу, під час надходження справи до розгляду, вирішувати питання про можливість розкриття інформації про конфлікт інтересів як альтернативний спосіб урегулювання конфлікту інтересів, та чекати після такого розкриття реакції сторін процесу та інших зацікавлених сторін.

Якщо після такого розкриття інформації жоден із учасників процесу не заявив відвід судді, то конфлікт інтересів вважається урегульованим.

2. Роз’яснити, що у випадках, коли суддя до моменту призначення на посаду судді працював в органах прокуратури, то під час надходження до розгляду справи (одноособово чи колегіально) за участю органів прокуратури, суддя має керуватись пунктом 1 рішення Ради суддів України від 04.11.2016 №75, яким роз’яснено, що при виникненні конфлікту інтересів під час судових проваджень у кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справах або під час розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення способами врегулювання конфлікту інтересів є: розкриття суддею інформації про конфлікт інтересів, відвід і самовідвід. У випадку, коли за наслідками розкриття інформації відвід не заявлено - конфлікт інтересів вважається врегульованим.

3. Роз'яснити, що участь судді у розгляді справ за участю органів прокуратури (в тому числі Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур та/або їх посадових осіб), де працює близька особа судді, не свідчить про наявність конфлікту інтересів за умови відсутності приватного інтересу. У протилежному випадку (наприклад: в залежності від посадових обов’язків близької особи) конфлікт інтересів усувається в процесуальний спосіб.

4. Роз’яснити, що для уникнення конфлікту інтересів під час участі судді у розгляді справ, стороною яких є юридична особа, яку очолює особа, у якої суддя був науковим керівником, необхідно виходити з приватного інтересу, брати до уваги весь спектр відносин (особисті, дружні, позасудові тощо), які склались між ними.

За умови відсутності приватного інтересу, конфлікт інтересів відсутній. У протилежному випадку конфлікт інтересів усувається в процесуальний спосіб.

Голова

Ради суддів України                                                                                                                        Б.С. Моніч

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року                                                                                                                                  м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я № 8

Відповідно до статті 130^-1 Конституції України, для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.

Положеннями пункту 9 частини 5 статті 48 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що незалежність судді забезпечується функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

Відповідно до частини 1 статті 92 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – ВККСУ) є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

До основних повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України належить, зокрема проведення кваліфікаційного оцінювання (пункт 7 частини 1 статті 93 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII передбачалось, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності законом "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим законом.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" від 04.06.2020 року №679-IX передбачалося, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Відповідно до абзацу 6 пункту 13 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про вищу раду правосуддя" за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п’ять років до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням Вищої ради правосуддя за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16^-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Разом з тим, 09.12.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри" № 3511-IX.

Так, згідно внесених змін, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Таким чином, вищевказаним Законом № 3511-IX, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, зокрема передбачено випадки оцінювання суддів на відповідність займаній посаді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у пленарному складі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2024 по справі №9901/198/20 дійшла висновку, що виключно колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII", а не пленарним складом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Більше того, в пункті 93 вказаної постанови чітко зазначено, що якщо Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) надала ВККСУ висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККСУ, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККСУ ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачають.

Аналогічна правова позиція викладена і в рішеннях КАС ВС №9901/529/19 від 15.01.2025 року та ВС №990/35/24 від 03.02.2025.

Відповідно до статті 129^-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

Положеннями частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" чітко встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак, не зважаючи на правову позицію викладену у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду та рішеннях КАС ВС, Вища кваліфікаційна комісія суддів України викликає для продовження оцінювання суддів, які пройшли оцінювання в колегіях Комісії, а в деяких випадках навіть отримали подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді (на підставі Закону 679-IX), в яких досліджені та відхилені висновки Громадської ради доброчесності.

У зв’язку з такими діями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до Ради суддів України надходять звернення суддів та представників громадських організацій щодо вжиття заходів їх правового захисту від неправомірних дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

В результаті розгляду одного із таких звернень судді, якого ВККСУ викликала на пленарне засідання, Голова Ради суддів України звернувся з листом до Вищої кваліфікаційної комісії України, в якому просив вжити всіх передбачених законом заходів з метою недопущення порушення прав судді (щодо якого вже внесено Президентові України подання ВРП про призначення на посаду судді) та принципу незалежності суддів.

У відповідь на зазначене звернення Голови Ради суддів України, Вища кваліфікаційна комісія України надала лист за підписом заступника Голови Омеляна О.С., в якому вказано, що кваліфікаційне оцінювання судді не завершено і повторного кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді не призначалося.

Така офіційна відповідь Вищої кваліфікаційної комісії України свідчить про нехтування правовими позиціями Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року по справі № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

У пункті 127 рішення Європейського суду з прав людини від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

До того ж у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Конституційний Суд України вважає, що положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (Рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року).

Кожен суддя має правомірні очікування, що до нього буде застосований саме той порядок оцінювання та призначення на посаду, який чітко визначений законом. Однією з гарантій незалежності суддів є особливий порядок призначення та звільнення. І так як наслідком оцінювання на відповідність займаній посаді може бути звільнення судді з посади (для суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень – це підстава для призначення зокрема) – чітка законодавча регламентація та неухильне дотримання органами державної влади порядку такого оцінювання є елементом забезпечення гарантій незалежності суддів.

Системний аналіз положень Закону № 1402-VIII, зокрема пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону як до так і після внесення до нього змін, Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та після внесення до нього змін відповідними рішеннями Комісії, переконали Верховний Суд в тому, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККСУ. Вирішення зазначеного питання ВККСУ у пленарному складі суперечить пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню (п.85 рішення КАС ВС №9901/529/19 від 15.01.2025 року).

Верховний Суд у рішенні від 03.02.2025 по справі №990/35/24 також вказав на те, що у випадку, якщо ГРД надала ВККСУ висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККСУ, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККСУ ні положення Закону №1402-VIII, ні норми Регламенту на час виникнення спірних правовідносин не передбачали (п. 55 рішення).

При цьому колегія суддів звернула увагу на те, що приписами пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено будь-якого перегляду, підтвердження чи підтримки зазначеного рішення ВККСУ у пленарному у складі (п. 57 рішення).

Отже, якщо суддя пройшов оцінювання (отримав рішення колегії ВККСУ про відповідність займаній посаді), то зміни в законодавстві не можуть покладати на нього обов’язок повторного проходження оцінювання чи певних його стадій, оскільки це порушуватиме принцип верховенства права і його складову – правову визначеність.

Таким чином, дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України порушуютьпринцип верховенства права, конституційний принцип незалежності суддів, який є невід’ємним елементом статусу суддів, адже Комісія ігнорує висновки щодо застосування норм права, викладені у згаданих постановах Верховного Суду, та застосовує у своїй діяльності нормативно-правові акти всупереч цим висновкам.

Варто відзначити, що ще у грудні 2023 року на запит ВРП Офісом Ради Європи в Україні було здійснено Стислий аналіз до Закону 679-IX та його застосування в контексті питань Вищої ради правосуддя, в межах проєкту "Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду", який імплементується Управлінням програм співробітництва Ради Європи. Аналіз підготовлено міжнародним консультантом проєкту Герхардом Райснером (міжнародним консультантом Ради Європи, колишнім Головою Флорідсдорфського окружного суду (Відень), колишнім Головою Консультативної ради європейських суддів.).

Вища рада правосуддя, зокрема, порушила такі питання:

1. Чи можна вважати процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів завершеною, якщо Вища рада правосуддя під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, досліджувала висновки Громадської ради доброчесності та не врахувала їх?

2. Чи відповідає стандартам Ради Європи у сфері незалежності суддів проходження процедури кваліфікаційного оцінювання суддями, які колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнані такими, що відповідають займаній посаді та щодо яких Вищою радою правосуддя внесено Президенту України подання про призначення на виконання вимог Закону № 679-IX і видано Президентом України укази про призначення таких суддів у 2021 році.

3. Чи становлять описані вище обставини ризик порушення принципу юридичної визначеності та законності?

4. Чи існує ризик порушення прав суддів, яких призначено на посаду після проходження процедури кваліфікаційного оцінювання та які колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнані такими, що відповідають займаній посаді, щодо яких Вищою радою правосуддя внесено Президенту України подання про призначення на виконання вимог Закону № 679-IX і видано Президентом України укази про призначення таких суддів у 2021 році?

Офіс Ради Європи в Україні надав такі висновки:

Висновок з питання 1.:

Так, процедуру можна вважати завершеною. Процедура призначення завершується призначенням Президентом України. Принцип юридичної визначеності забороняє повторення (певних частин) процедури.

Висновок з питання 2.:

Ні, немає європейських стандартів, які забороняють призначення компетентними органами осіб, які були перевірені компетентним органом за заздалегідь встановленими критеріями у прозорий спосіб, що призвело до прийняття обґрунтованого рішення. Закон № 679-IX заснував (на обмежений період) ВРП як компетентний орган, який приймає рішення без попереднього рішення пленуму ВККСУ. ВРП перевірила критерії (в тому числі з урахуванням висновку ГРД) та внесла обґрунтовані подання Президенту України.

Висновок з питання 3.:

Ні, ризику щодо законності немає, тому що ВРП застосовувала закон, який діяв на той час. Ні, порушення юридичної визначеності через те, що частини процедури призначення були змінені протягом обмеженого періоду часу, немає. Так, може бути порушення юридичної визначеності, якщо (частини) процедури будуть повторно відкриті або повторені.

Висновок з питання 4:

Так, шляхом призначення Президентом України судді набувають повноважень, які передбачає посада судді. Призначення проходило в порядку, який був передбачений законодавством на той час. Ставлення під сумнів їхнього статусу та втручання шляхом подальших процедурних кроків (постфактум) порушило б їхню незалежність, яка гарантована Конституцією. Конституція суворо обмежує підстави, які можуть призвести до звільнення судді або припинення його повноважень.

Отже, Офіс Ради Європи в Україні чітко вказує на неможливість проведення щодо суддів, які отримали подання ВРП про призначення на підставі Закону № 679-IX, будь-яких подальших чи повторних процедур оцінювання ВККСУ, так як це буде порушенням принципу юридичної визначеності та гарантій незалежності суддів.

Крім того, дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо виклику суддів, які отримали рішення колегії ВККСУ до набрання чинності Законом №3511-ІХ, на пленарне засідання для "продовження" проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді вже стали підставою для звернення суддів з позовами до Верховного Суду за захистом свої порушених прав. Судова практика свідчить про те, що такі судові позови задовольняються Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду, які в своїх рішеннях констатують, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України вийшла за межі повноважень наданих їй Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України Кобилянського К.М. щодо деяких питань кваліфікаційного оцінювання суддів, відповідно до частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами), Рада суддів України,

в и р і ш и л а:

1. Звернути увагу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на неприпустимість порушення гарантій незалежності суддів та неприпустимість їх виклику на продовження кваліфікаційного оцінювання після рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а тим більше після рекомендації Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді.

2. Закликати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України негайно припинити дії, що суперечать правовим позиціям, викладеним у згаданих рішеннях Верховного Суду та постанові Великої Палати Верховного Суду, а також висновкам Офісу Ради Європи в Україні щодо застосування Закону № 679-IX.

3. Довести дане рішення Ради суддів України до відома Вищої ради правосуддя, як суб’єкта призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, для відповідного реагування.

Голова

Ради суддів України                                                                                                                       Б.С. Моніч

РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року                                                                                                                                                    м. Київ

РІШЕННЯ № 6

Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України та оголошення на терені нашої держави воєнного стану перед судовою системою України постали нові виклики, пов’язані зі здійсненням правосуддя в умовах війни.

Окрім Конституції України, в період воєнного стану робота судів регулюється Законом України "Про правовий режим військового стану" та Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни підсудності судів" №2112-IX.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У той самий час Основним Законом передбачено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55). Таке право не може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст.64).

У перший день відкритої агресії виникли питання, як забезпечити здійснення правосуддя в умовах воєнного стану і виконати гарантоване Конституцією України право на судовий захист.

Головними аспектами роботи судів в Україні під час воєнного стану зокрема стали:

- робота судів не може бути зупинена;

- парламент має оперативно реагувати на необхідність законодавчого забезпечення сталого функціонування судової системи.

Одночасно, у рішенні від 08 серпня 2014 року № 15 Рада суддів України вже звертала увагу, що призов на військову службу суддів і працівників апарату може призвести до обмеження конституційного права громадян України на судовий захист, оскільки вибуття судді, який розглядає справу, матиме наслідком його заміну та розгляд відповідної справи спочатку, що, у свою чергу, призведе до затягування строків судового розгляду.

Подібні наслідки матиме й вибуття працівників апарату судів, оскільки недостатня їх кількість може призвести до суттєвих затримок у розгляді справ, що порушує права громадян та підриває довіру до судової влади, а відсутність зокрема секретарів судових засідань узагалі унеможливить подальший судовий розгляд справ будь-якої спеціалізованої юрисдикції.

Отже, функціонування судової системи є основоположною конституційною гарантією реалізації права громадян на судовий захист, а умови особливого періоду відповідно вимагають вжиття дієвих заходів для забезпечення стабільності та безперервності роботи судів.

Останнім часом до Ради суддів України почали надходити звернення від судів щодо збільшення відсотку бронювання помічників суддів та державних службовців категорій посад "Б" та "В" в місцевих та апеляційних судах.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76 затверджено Порядок бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час (далі - Порядок №76). Відповідно до пункту 5, абзацу 2 Порядку №76, бронюванню підлягають всі військовозобов’язані які займають посади штатних працівників патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Згідно з пунктом 6 Порядку №76, бронюванню підлягають військовозобов’язані, які:

- працюють або проходять службу на посадах державної служби категорій "Б", "В", – 50 відсотків кількості військовозобов’язаних цих категорій;

- працюють або проходять службу в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, БЕБ, ДСНС, Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов’язаних, зазначених в абзаці другому цього пункту), - 50 відсотків кількості військовозобов’язаних працівників у такому органі. Кількість військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, може становити понад 50 відсотків за окремим рішенням Міністра оборони.

Відповідно до пункту 6 абзацу 2 Порядку №76, кількість військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, може становити понад 50 відсотків за окремим рішенням Міністра оборони.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 року №707 утворено Міжвідомчу робочу групу з питань організації призову військовозобов’язаних громадян на військову службу під час мобілізації (далі – Міжвідомча робоча група), затверджено Положення про Міжвідомчу робочу групу (далі – Положення) та її склад.

Основними завданнями Міжвідомчої робочої групи є сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади, їх територіальних органів (підрозділів), підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління зазначених органів, суб’єктів господарювання державного сектору економіки, функції з управління якими здійснює Кабінет Міністрів України (далі - підприємства, установи та організації), з питань організації взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки щодо оповіщення та призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язаних громадян, які працюють в органах виконавчої влади, їх територіальних органах (підрозділах), на підприємствах, в установах і організаціях (далі - військовозобов’язані), а також з питань здійснення бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час.

Міжвідомча робоча група відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Міжвідомчу робочу групу з питань організації призову військовозобов’язаних громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 р. № 707, нещодавно розглянула пропозиції Міноборони щодо збільшення обсягів бронювання військовозобов’язаних працівників, зокрема:

1) органів прокуратури України - в обсязі до 80 відсотків кількості військовозобов’язаних працівників органів прокуратури;

2) Держмитслужби - в обсязі до 85 відсотків кількості військовозобов’язаних працівників служби;

3) Держаудитслужби - в обсязі до 95 відсотків кількості військовозобов’язаних працівників служби;

4) Національної поліції:

поліцейських - в обсязі до 100 відсотків кількості військовозобов’язаних поліцейських;

державних службовців категорії "Б" і "В", вільнонайманих працівників - в обсязі не більше 80 відсотків кількості військовозобов’язаних працівників органів, підрозділів, підприємств, установ і закладів Національної поліції;

Натомість відкладено розгляд пропозиції Міноборони щодо збільшення обсягу бронювання військовозобов’язаних працівників Служби судової охорони.

Рекомендовано Мін’юсту за участю Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони подати Міноборони обґрунтовані пропозиції щодо доцільності збільшення обсягу бронювання військовозобов’язаних працівників Служби судової охорони

З урахуванням викладеного, доцільно наголосити на необхідності збільшення обсягу бронювання військовозобов’язаних всіх працівників органів та установ системи правосуддя.

Працівники апаратів судів є невід’ємною частиною судової системи. Виконуючи завдання організаційного забезпечення роботи суду, спрямоване на діяльність щодо здійснення правосуддя, створення необхідних умов для реалізації прав і виконання обов’язків учасників судового процесу, працівники апаратів судів забезпечують процесуальну діяльність суду як державної установи, здійснюють організацію судового провадження, облік матеріалів, роботу з учасниками процесу та дотримання строків розгляду справ.

У судовій системі України триває кадрова криза, яка, своєю чергою, створює ризики для виконання суддями своїх обов’язків, оскільки призводить до надмірного навантаження на наявний апарат суду, впливає на тривалість судових проваджень, що, зокрема, неумисно нівелює принцип доступу до правосуддя, який є необхідним як у мирний час, так і в період дії воєнного стану.

На сьогоднішній день штатна чисельність працівників апаратів місцевих та апеляційних судів становить 27 654, з яких фактично зайняті 22 781 посади. 4 873 посади працівників апаратів місцевих та апеляційних судів залишаються вакантними.

Наразі мінімальний рівень бронювання для працівників більшості державних органів становить 80%. Водночас система правосуддя є основним гарантом реалізації права громадян на судовий захист, а її ефективне функціонування в умовах воєнного стану є критично важливим для стабільності правопорядку в державі. Відсутність достатньої кількості суддів, їхніх помічників, працівників апаратів судів та Служби судової охорони може призвести до значних затримок у розгляді справ, порушення строків судового розгляду, а також підриву довіри громадян до судової влади.

Слід наголосити, що відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 160, 163, 165, Служба судової охорони є державним правоохоронним органом, на який покладається охорона суддів, працівників суду, учасників судових процесів, а також забезпечення громадського порядку в судах.

На співробітників Служби судової охорони поширюються обмеження та вимоги, встановлені Законом України "Про запобігання корупції", а також передбачені для поліцейських Законом України "Про Національну поліцію" обмеження, пов’язані зі службою в поліції.

З огляду на це, Служба судової охорони є правоохоронним органом, прирівняним до поліції, а отже, має бути заброньована на рівні 100% військовозобов’язаних працівників, як і поліція.

Крім того, інші працівники органів та установ системи правосуддя не можуть мати нижчий рівень бронювання, ніж 80%, оскільки без судової системи неможлива реалізація інших державних функцій. В умовах воєнного стану роль судів значно посилюється, оскільки вони забезпечують не лише розгляд кримінальних, адміністративних, господарських та цивільних справ, а й вирішують питання, пов’язані з мобілізацією, правами військовослужбовців, захистом прав і свобод громадян у надзвичайних умовах.

Роботу системи правосуддя також забезпечують територіальні управління Державної судової адміністрації України, органи суддівського врядування – Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Національна школа суддів України. Всі ці органи відіграють ключову роль у підтримці стабільного функціонування судової влади, кадровому забезпеченні, підготовці суддівського корпусу та адміністративному управлінні судами.

Таким чином, з метою належного функціонування судової влади під час воєнного стану, необхідно переглянути підходи до бронювання працівників системи правосуддя та забезпечити:

- бронювання військовозобов’язаних працівників Служби судової охорони в обсязі 100% (на рівні поліції);

- бронювання військовозобов’язаних, працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України – не менше ніж 80%.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 року №1332, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надані до 1 грудня 2024 року, є чинними протягом строку, на який вони надані, але не довше ніж до 28 лютого 2025 року.

З огляду на це, питання збільшення відсотка бронювання військовозобов'язаних працівників органів та установ системи правосуддя потребує невідкладного вирішення до зазначеної дати.

Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. щодо перегляду обсягів бронювання військовозобов’язаних працівників системи правосуддя, відповідно до частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (зі змінами), Рада суддів України

в и р і ш и л а:

1. Ініціювати перед Міністерством оборони України питання щодо перегляду обсягів бронювання військовозобов’язаних працівників системи правосуддя на рівні не меншому, ніж для інших державних органів та забезпечити:

• - бронювання військовозобов’язаних працівників Служби судової охорони в обсязі 100% (на рівні поліції);
• - бронювання військовозобов’язаних, працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України – не менше ніж 80%.

2. Звернутися до Міжвідомчої робочої групи як тимчасового консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України з пропозицією - ініціювати внесення відповідних змін до Постанови Кабінету Міністрів України №76 від 27 січня 2023 року "Про затвердження Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час" з метою розширення обсягів бронювання судових працівників у обсягах, визначених у пункті 1 цього рішення.

3. Звернутися до Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Національної школи суддів України та інших зацікавлених органів для підтримки та подальшого опрацювання ініціативи Ради суддів України щодо збільшення відсотку бронювання військовозобов’язаних працівників системи правосуддя.

4. Надіслати дане рішення до Міністерства оборони України та Міжвідомчої робочої групи з питань організації призову військовозобов’язаних для розгляду та клопотати про його розгляд у строк до 28 лютого 2025 року.