31.05.2024
Рішення РСУ № 12 від 30.05.2024 Щодо деяких питань зарахування до стажу роботи на посаді судді
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року м. Київ
До Ради суддів України надійшло колективне звернення судів та суддів щодо забезпечення дотримання принципу "єдиного статусу судді" у частині зарахування до стажу роботи на посаді судді роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, відповідно до положень статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі – Закону №1402-VIII) та внесення відповідних змін до абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 126 Закону 1402-VIII до завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо організаційної єдності функціонування органів судової влади та зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону №1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Згідно з пунктом 8 частини п'ятої статті 48 вищезазначеного Закону, незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
За змістом статей 116, 135, 136 Закону 1402-VIII при розрахунку суддівської винагороди, тривалості відпустки, права на відставку визначальним є стаж роботи на посаді судді.
Відповідно до частини другої статті 137 зазначеного Закону, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, щосудді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Законом 1402-VIII було запроваджено підвищені вимоги до кандидатів на посаду судді , а саме – стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років (частина перша статті 69 Закону), та у відповідності до положень статті 127 Конституції України.
До прийняття зазначеного закону, діяла норма статті 65 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI, якою було встановлено, що для призначення на посаду судді стаж роботи у галузі права мав складати не менше як три роки.
Таким чином, внаслідок застосування норми, передбаченої абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ Закону №1402- VIII, на цей час для розрахунку суддівської винагороди, строку відпустки, права на відставку щодо суддів застосовуються різні норми, які діяли станом на момент призначення відповідної особи на посаду судді, що призводить до фактичного перебування суддів, призначених у різні періоди, у нерівному становищі щодо їх матеріального та соціального забезпечення. При чому, до осіб, які були призначені безстроково вже після набрання чинності Закону №1402-VIII (після сплину п’ятирічного строку на який їх було призначено) на цей час необґрунтовано застосовуються положення попередньої редакції закону (чинного на момент їх призначення вперше), хоча їх призначення на посаду судді безстроково здійснено на підставі вже чинної редакції Закону №1402-VIII, яка передбачає зарахування до суддівського стажу досвіду роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (для судді місцевого суду - 5 років), а вищенаведена норма "Перехідних положень" закону не містить у собі посилання на призначення судді (обрання) вперше строком на п’ять років або призначення вперше безстроково.
За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (Постанова від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18) частину другу статті 137 Закону №1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення. До таких же висновків доходить Вища рада правосуддя за результатами розгляду заяв суддів про відставку.
Проте, у Рішенні Другого Сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Євграфової Є.П. щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (про єдиний статус суддів в Україні) від 26 березня 2024 року (Справа № 3-93/2022(217/22) КСУ, ураховуючи приписи частини першої статті 55, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124, частини першої статті 127 Конституції України, наголошує, що приписами її статті 126 для запобігання будь-якому впливу на суддів усім їм гарантовано ідентичний рівень конституційної захищеності та однакові гарантії їх незалежності й недоторканності, засадничі підходи до забезпечення таких гарантій, і на цьому мають бути засновані закони України, що визначають судоустрій, судочинство та статус суддів (п.4 Рішення).
Також, КСУ зазначив, що "професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус" (друге речення абзацу третього пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011); "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (друге речення абзацу п’ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
КСУ щодо єдиного статусу суддів вже наголошував, що "судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов’язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов’язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов’язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності"; "Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід’ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов’язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)"; "конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України" (абзаци третій, шостий підпункту 3.2, абзац десятий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
У Рішенні у справі № 3-93/2022(217/22)) Конституційний Суд України зазначив, що розвиваючи зазначені юридичні позиції, КСУ вважає, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію - чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов’язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист (п.4.2. Рішення).
Крім того, Конституційний Суд України вказав, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканності поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу суддів без будь-якого зниження рівня таких гарантій (п.5.1. Рішення).
Тож, застосування положень абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII призводить до порушення принципу "єдиного статусу суддів" та нерівного забезпечення гарантій, в тому числі матеріальних та соціальних, для суддів, призначених у різний час.
Рішенням XVІIІ чергового з’їзду суддів України від 11 березня 2021 року, з метою забезпечення належної діяльності судів і суддів та вжиття невідкладних організаційних та інших заходів як органами судової влади, так і всебічного сприяння їх вирішенню законодавчою та виконавчою владою України, ухвалено звернутись до Комісії з питань правової реформи як консультативно-дорадчого органу при Президентові України та Комітету з питань правової політики Верховної Ради України з пропозицією ініціювати зміни до законодавства щодо забезпечення встановленого частиною другою статті 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдиного статусу судді в Україні незалежно від місця суду в системі судоустрою та з метою усунення дискримінації під час визначення суддівського стажу, що враховується при розрахунку суддівської винагороди та прийнятті рішення про звільнення суддів у зв’язку з поданням заяви про відставку (підпункт 5 пункту 2 Рішення).
Рада суддів України зауважує, що при внесенні відповідних законодавчих змін з окреслених вище відносин має бути враховано наступні аспекти: 1) з метою відновлення єдності статусу судді законодавчі зміни мають виправити нерівність при розрахунку стажу суддям, що призначені вперше до набрання чинності Законом №1402-VIII; 2) зміни не мають бути контроверсійними та погіршувати чинне правове регулювання відносно інших суддів; 3) якість і передбачуваність нового нормативного положення має забезпечити її зрозуміле застосування й не породжувати нових спорів чи подвійного тлумачення.
Адже, відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, при забезпеченні принципу "єдиного статусу судді" не може бути здійснено погіршення становища у питанні зарахування до суддівського стажу суддів, призначених на посаду до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI.
Ураховуючи вищевикладене, Рада суддів України вважає за необхідне звернутись до суб'єктів законодавчої ініціативи з пропозицією законодавчих змін допункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, а саме доповнити даний пункт абзацом 5 такого змісту: "Якщо стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, що підлягає зарахуванню до стажу судді, за законодавством, що діяло на день його призначення (обрання), є меншим ніж той, що визначений діючим законом, підлягають застосуванню положення діючого закону."
Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України Потапенка А.В. щодо забезпечення принципу "єдиного статусу судді" у частині зарахування до стажу роботи на посаді судді роботи (професійної діяльності), відповідно до статті 133 "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України
в и р і ш и л а :
1. Звернутись до суб'єктів законодавчої ініціативи з пропозицією законодавчих змін, а саме доповнити пункт 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII абзацом 5 такого змісту:
"Якщо стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, що підлягає зарахуванню до стажу судді, за законодавством, що діяло на день його призначення (обрання), є меншим ніж той, що визначений діючим законом, підлягають застосуванню положення діючого закону."
2. Копію цього рішення направити суб'єктам законодавчої ініціативи.
Голова
Ради суддів України Б.С. Моніч
Watch Download
31.05.2024
Рішення РСУ №11 від 30.05.2024 Щодо відповідності осіб, які виявили намір обійняти посаду судді КСУ
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року Київ
Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. щодо відповідності осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України, вимогам, встановленим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", відповідно до статті 148 Конституції України, статей 126 – 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 11 - 12 Закону України "Про Конституційний Суд України", Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням Х позачергового з'їзду суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами), Рада суддів України в и р і ш и л а:
1.Встановити відповідність осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України, вимогам, встановленим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", а саме:
| ПІБ | посада |
| Вац Олексій Іванович | проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародної діяльності Державного біотехнологічного університету, асистент кафедри права та європейської інтеграції |
| Гаращенко Дмитро Русланович | суддя Київського апеляційного суду |
| Гриценко Денис Валерійович | адвокат – адвокатське об’єднання "Альянс" |
| Денисенко Наталія Миколаївна | заступник керівника Управління порівняльно-правового аналізу - завідувач відділу порівняльних досліджень Правового департаменту Секретаріату КСУ |
| Ігнатюк Олег Володимирович | суддя Київського апеляційного суду |
|
Костенко Владислав Геннадійович
|
суддя Ковпаківського районного суду міста Суми |
| Кушнір Ігор Віталійович | суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у відставці |
| Овсієнко Андрій Анатолійович | суддя Волинського апеляційного суду у відставці |
| Медюк Сергій Олександрович | суддя Центрального районного суду міста Миколаєва |
| Прачук Олена Василівна | суддя Шосткинського міськрайонного суду Сумської області |
| Смокович Михайло Іванович | суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду |
| Ткаченко Олександр Васильович | суддя господарського суду Миколаївської області |
| ПІБ |
|
| Амбразевич Ольга Сергіївна |
|
| Солдатенко Оксана Володимирівна |
|
| ГоловаРади суддів України | Б.С. Моніч |
29.04.2024
Рішення РСУ №10 від 26.04.2024 Щодо створення робочої групи з викладення Положення про АСДС у новій редакції
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
26 квітня 2024 року м. Київ
Підпунктом 3.1 пункту 3 рішення Ради суддів України від 12.04.2018 № 16 визначено, що до підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов'язковим для його роботи, в судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення) в редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016 № 58, та Засади використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду.
Пунктом 4 цього рішення передбачено, що з 15.03.2018 втрачають чинність, зокрема, підпункти 2.3.43-2.3.46 пункту 2.3 Положення в редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016 № 58.
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 рішення Ради суддів України від 02.03.2018 № 17 (у редакції рішення від 12.04.2018 № 16) пункт 21 розділу VII "Автоматизований розподіл судових справ між суддями" Положення в редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 № 17, набирає чинності з 15.03.2018.
Зазначені підпункти 2.3.43-2.3.46 пункту 2.3 Положення в редакції від 15.09.2016 та пункт 21 Положення в редакції від 02.03.2018 стосуються розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді.
Водночас рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 4 внесено зміни до Положення, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 № 25 (зі змінами та доповненнями), зокрема до підпунктів 2.3.43-2.3.47 пункту 2.3. Це рішення набирає чинності з 01.05.2024.
У зв'язку з викладеним наразі виникають питання щодо регулювання порядку передачі судових справ (заяв, клопотань, скарг) раніше визначеному судді (головуючому судді, судді-доповідачу), колегії суддів, палаті або об'єднаній палаті.
Рада суддів України вважає, що ситуація, за якої порядок функціонування автоматизованої системи документообігу в судах визначається Положенням, норми якого діють у різних редакціях із певними правилами набрання ними чинності та застосування їх із численними змінами та доповненнями до них, не сприяє чіткій правовій визначеності.
З метою врегулювання технічних та організаційних питань, забезпечення автоматизованої взаємодії Положення про автоматизовану систему документообігу суду та модулів ЄСІТС, їх однакового розуміння та застосування судами відповідних норм, Рада суддів України приходить до висновку про необхідність викладення Положення про автоматизовану систему документообігу суду в новій єдиній чинній редакції.
Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про необхідність викладення Положення про автоматизовану систему документообігу суду в новій єдиній чинній редакції, відповідно до статті 133 "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України в и р і ш и л а:
1. Інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про необхідність викладення Положення про автоматизовану систему документообігу суду в новій єдиній чинній редакції взяти до відома.
2. З метою напрацювання проєкта Положення про автоматизовану систему документообігу суду в новій єдиній чинній редакції утворити робочу групу у складі представників Ради суддів України, Вищої ради правосуддя (за згодою), Державної судової адміністрації України (за згодою) та інших зацікавлених осіб.
3. Доручити Голові Ради суддів України Монічу Б.С. затвердити персональний склад робочої групи з урахуванням пропозицій, що надійдуть.
4. Рішення Ради суддів України від 11 квітня 2024 року №4 щодо необхідності внесення змін до Положення про автоматизовану систему документообігу суду вважати нечинним.
Голова
Ради суддів України Б.С. Моніч
Watch Download
12.04.2024
Рішення РСУ № 9 від 11.04.2024 Щодо схвалення ініціатив Програми USAID
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року м. Київ
У квітні 2024 року Програма USAID "Справедливість для всіх" (9рс-532/2024) звернулася до Ради суддів України з листом щодо питання схвалення ініціатив Програми по реалізації проектів: розробки електронної бази даних рішень українських судів, ухвалених у справах про воєнні злочини; створення відділів підтримки потерпілих та свідків воєнних злочинів у трьох пілотних судах.
На виконання рекомендацій Конференції "Правосуддя в національних судах у справах про міжнародні злочини", яка відбулась 20-22 жовтня у м. Львів, Програма USAID "Справедливість для всіх" ініціювала за попередньої підтримки потенційних партнерів розробку інтерактивної онлайн бази судових рішень, ухвалених у справах про воєнні злочини.
Протягом січня-березня 2024 року відбулися перші обговорення щодо створення відділів підтримки потерпілих та свідків воєнних злочинів, а також відбулися засідання Робочої групи щодо розробки інтерактивної онлайн бази судових рішень, у яких взяли участь члени РСУ Потапенко А.В., Холод Р.С., Чебан В.М.
Метою створення бази даних рішень українських судів у справах про воєнні злочини є створення електронного порталу, де судді, адвокати, прокурори, науковці, громадські організації, міжнародні експерти та медіа зможуть легко віднайти судові рішення українських судів у справах про воєнні злочини, а також дайджести таких рішень, корисні джерела, коментарі щодо правозастосування.
Створення відділів підтримки має зокрема передбачати ефективне запровадження заходів безпеки для потерпілих та свідків, психологічну, інформаційну та інші види допомоги. Програма USAID "Справедливість для всіх" висловила готовність надати підтримку ДСА України у співпраці та за погодженням Ради суддів України створити відділи підтримки потерпілих/свідків воєнних злочинів для початку у трьох пілотних судах у відповідних регіонах України, де розглядаються воєнні злочини з великою кількістю потерпілих і свідків. У майбутньому за результатами пілотного проекту запропоновано розглянути можливість масштабувати цей досвід в інших судах України.
Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів України Потапенка А.В., голови Ради суддів України Моніча Б.С. щодо схвалення ініціатив Програми USAID"Справедливість для всіх", відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України,
в и р і ш и л а :
1. Схвалити ініціативи Програми USAID "Справедливість для всіх" по реалізації проектів щодо:
- розробки електронної бази даних рішень українських судів, ухвалених у справах про воєнні злочини;
- створення відділів підтримки потерпілих та свідків воєнних злочинів у трьох пілотних судах.
2. Визначити пілотними судами з реалізації на стадії судового провадження пілотного проекту "Створення відділів підтримки потерпілих та свідків воєнних злочинів у трьох пілотних судах " у таких пілотних судах:
- Вишгородський районний суд Київської області;
- Чернігівський районний суд Чернігівської області.
3. Визначеним цим Рішенням пілотним судам надати звіт Раді суддів України про результати реалізації проекту з метою визначення можливості його запровадження іншими судами України.
4. Державній судовій адміністрації України спільно з Програмою USAID "Справедливість для всіх" подати пропозиції щодо визначення третього пілотного суду, який міг би бути залучений до реалізації на стадії судового провадження пілотного проекту "Створення відділів підтримки потерпілих та свідків воєнних злочинів у трьох пілотних судах".
Голова
Ради суддів України Б.С. Моніч
Watch Download12.04.2024
Рішення РСУ № 8 від 11.04.2024 Щодо подання про присвоєння звання Герой України (посмертно) Нагорному А.О.
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року м. Київ
У жовтні 2002 року Нагорний Анатолій Олександрович був обраний суддею Веселівського районного суду Запорізької області, у якому пропрацював 20 років.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації був відряджений до Жовтневого районного суду м.Дніпро, мав бронь, але пішов добровольцем у Гвардію наступу "Сталевий кордон".
Після проходження початкового навчання у Центрі підготовки був призначений інспектором прикордонної служби 2 категорії, був навідником- оператором 2 відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування 15 мобільного прикордонного загону.
16 листопада 2023 року загинув поблизу населеного пункту Сергіївка Сватівського району Луганської області у прямому зіткненні з ворогом, отримавши вибухову травму, несумісну з життям.
Суддя та військовослужбовець Нагорний А.О. до кінця виконав свій професійний і моральний обов'язок, був порядною людиною, для якої Україна та її незалежність були понад усе.
Розглянувши лист Голови Верховного Суду Кравченка С.І., заслухавши та обговоривши інформацію голови Ради суддів України Моніча Б.С.щодо подання про присвоєння звання Герой України (посмертно) Нагорному А.О., відповідно до частини дев’ятої статті 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 6 Закону України "Про державні нагороди України",пункту 8 розділу ІІ Статуту звання Герой України, затвердженого Указом Президента України від 2 грудня 2002 року № 1114/2002, Рада суддів України
в и р і ш и л а:
за особисті заслуги у забезпеченні обороноздатності України, недоторканності її державного контролю, підтримці високої бойової готовності військ, зразкове виконання службового обов'язку, героїчні дії та виявлені при цьому честь і доблесть
підтримати подання про присвоєння звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка":
| НАГОРНОМУ Анатолію Олександровичу | судді Веселівського районного суду Запорізької області (посмертно). | |||
| Голова Ради суддів України | Б.С. Моніч |
12.04.2024
Рішення РСУ № 7 від 11.04.2024 щодо окремих питань надання відпусток без збереження заробітної плати
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року м. Київ
До Ради суддів України надійшло звернення голови Черкаського апеляційного суду Сіренка Ю.В. стосовно ситуації, що склалася в Уманському міськрайонному суді Черкаської області через нездійснення правосуддя суддею цього суду Білик О.В. з 27 вересня 2021 року по цей час.
Як вбачається з вказаного звернення у період з 27 вересня 2021 року суддя фактично не здійснює правосуддя, перебуваючи у відпустках.
При цьому у провадженні судді Білик О.В. станом на 19.03.2024 року перебувало 333 справи: 148 кримінальних справ, 12 адміністративних справ, 173 цивільні справи.
За вказаний період часу (з 21.09.2021 року по 29.03.2024 року), який склав 921 календарний день, судді було надано 26 відпусток без збереження заробітної плати загальною тривалістю 768 календарних дні, 5 щорічних відпусток (в тому числі частково) загальною тривалістю 16 календарних днів, 9 додаткових відпусток (в тому числі частково) загальною тривалістю 55 календарних дні.
Загальний період перебування судді у відпустках склав 839 календарних днів.
12 березня 2024 року збори суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області обговорили питання роботи судді Білик О.В. та питання надання їй відпусток без збереження заробітної плати. Збори суддів звернули увагу судді та керівництва суду, що надання відпусток без збереження заробітної плати здійснюється за згодою сторін, а тому з огляду критичну ситуацію з відправленням правосуддя та інші обставини у наданні таких відпусток може бути відмовлено.
В той же час наказами від 15.03.2024 року (№64-В та №65-В) судді Білик О.В. знову надано відпустку без збереження заробітної плати та частину невикористаної основної щорічної відпустки.
Наказом №74-В від 01.04.2024 року судді Білик О.В. знову надано відпустку без збереження заробітної плати до 05.04.2024 року, яка надається в обов'язковому порядку.
З 08.04.2024 року судді знову надано частину відпустки без збереження заробітної плати, яка надається в обов'язковому порядку.
Крім того, на адресу Ради суддів України надійшло звернення голови Господарського суду Харківської області, з якого слідує, що подібна ситуація щодо надання відпусток без збереження заробітної плати існує і в згаданому суді.
Так суддя цього суду Смірнова О.В. з 24 лютого 2022 року перебуває у відпустках різних видів та вже понад 2 роки не здійснює правосуддя.
Починаючи з 09.03.2024 року судді було надано 33 відпустки різних видів та різної тривалості. Загальна тривалість додаткових відпусток склала 141 календарний день, щорічних відпусток 116 робочих днів. Відпусток без збереження заробітної плати, які надавалися за згодою сторін – 282 календарні дні.
З 01.04.2024 року суддя перебуває у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів, яка надається в обов'язковому порядку.
Розглянувши звернення голови Черкаського апеляційного суду Сіренка Ю.В. стосовно ситуації, що склалася в Уманському міськрайонному суді Черкаської області через нездійснення правосуддя суддею цього суду Білик О.В. з 27 вересня 2021 року по цей час, звернення голови Господарського суду Харківської області щодо нездійснення правосуддя суддею Смірновою О.В. Рада суддів України вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Рішенням від 24 лютого 2022 року № 9 Рада суддів України звернула увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ґрунтуючись на положеннях Основного Закону Рада суддів України рекомендувала зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
02 березня 2022 року Рада суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, якими зокрема, рекомендувала при визначенні умов роботи суду у воєнний час, керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.
Рішенням від 14 березня 2022 року № 10 Рада суддів України затвердила окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, в яких, серед іншого, було вказано на особливості трудових відносин із суддями, які вимушено залишили свої місця проживання та перебувають в інших містах або за кордоном та чітко зазначено, що "дистанційна робота судді можлива виключно за умови його перебування в межах України", а вирішення усіх інших організаційних питань покладено на органи та установи системи правосуддя.
У розділі ІІІ вказаних рекомендацій "Особливості трудових відносин із суддями, які вимушено залишили свої місця проживання та перебувають в інших містах або за кордоном", Рада суддів України:
1. Рекомендувала керівництву судів з’ясувати дійсні причини залишення місць проживання.
2. У випадку, якщо судом не ухвалювалося рішення про тимчасове зупинення роботи суду (тимчасове зупинення відправлення правосуддя) або рішення про дистанційну роботу,– надавати таким суддям за їх заявами оплачувану або неоплачувану відпустку з одночасною рекомендацією прибути до місця роботи в найкоротший термін.
3. При ухваленні рішення щодо надання відпусток враховувати дійсні обставини (наявність/відсутність бойових дій в конкретному населеному пункті), реальну можливість/необхідність повернення/прибуття судді на робоче місце, можливість дистанційної роботи.
З наведеного слідує, що при визначенні умов роботи суду у воєнний час, виходячи з реальних поточних обставин, що склалися в регіоні, саме збори суддів відповідного суду мають право, за заявою судді, прийняти рішення про переведення такого судді на дистанційну форму роботи чи продовження такої форми роботи. Водночас, дистанційна робота судді можлива виключно за умови його перебування в межах України (пункт 4 розділу ІІІ окремих рекомендацій організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, затверджених рішенням Ради суддів України від 14 березня 2022 року № 10).
При цьому слід погодитися, що суддям, які не здійснюють правосуддя (не мають повноважень на відправлення правосуддя) в суді, який не призупинив свою роботу і в яких відсутня можливість дистанційної роботи (або зборами суддів не ухвалено рішення про переведення такого судді на дистанційну роботу) за можливості доцільно надати оплачувані відпустки (щорічні, соціальні), а також відпустки без збереження заробітної плати, які надають в обов’язковому порядку та відпустки без збереження заробітної плати, які надають за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством.
В той же час надання відпусток без збереження заробітної плати суддям, які мають повноваження на відправлення правосуддя, у випадках, коли надання таких відпусток не є обов'язковим, є неприпустимим.
Це пов'язано з тим, що особа призначена на посаду судді, урочисто присягає Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя серед іншого зобов'язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Це означає, що систематична та безпідставна відсутність на робочому місці під час робочого часу, в тому числі систематичне подання заяв про надання відпусток без збереження заробітної плати у випадках, коли надання таких відпусток не є обов'язковим, може свідчити про ознаки умисного ухилення суддею від здійснення свого основного обов'язку – відправлення правосуддя.
Щодо згаданих вище рекомендацій Ради суддів України, то вони надавалися на початку широкомасштабної агресії російської федерації проти України, були спрямовані на врахування реальної поточної ситуації з відправленням правосуддя в конкретній місцевості.
З часу надання цих рекомендації ситуація в Україні суттєво змінилася, частина територій була деокупована, територіальна підсудність судів була відновлена.
Переважна більшість суддів та судів в умовах воєнного стану працює, в тому числі й на прифронтових територіях, усвідомлюючи усю повноту відповідальності за відправлення правосуддя, адже сумлінність у виконанні трудових обов’язків судді диктується самим статусом судді і рівнем відповідальності за прийняті рішення.
В той же час поведінка окремих суддів, які мають повноваження відправляти правосуддя, однак систематично ухиляються від здійснення правосуддя та зловживають своїм правом на відпустки без збереження заробітної плати (як тих, що надаються в обов'язковому порядку, так і тих у надані яких може бути відмовлено), містить не лише ознаки неетичної поведінки, а і підриває суспільну довіру до суду та авторитет правосуддя.
Головам судів при вирішенні питань про надання суддям відпусток без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов'язковому порядку, особливо суддям, які мають повноваження на здійснення правосуддя, в першу чергу слід виходити з необхідності забезпечення відправлення правосуддя судом та необхідності забезпечення суддями розгляду справ, що перебувають у їх провадженні.
Позиція Ради суддів України з цього питання ґрунтується на тому, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, регламентує статус професійного судді та трудові відносини із суддями.
Відповідно до статті 136 цього Закону суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
У рішенні від 05 серпня 2023 року № 24 Рада суддів України наголосила, що особливості надання та оплати щорічної оплачуваної відпустки регулюються виключно статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" є частиною законодавства про працю та застосовується до тих правовідносин, стосовно яких в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" відсутнє правове регулювання.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством не врегульовано порядок надання суддям відпустки без збереження заробітної плати в умовах воєнного стану, застосуванню підлягають положення Закону України "Про відпустки" та Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі – Закон №2136-ІХ), яким встановлено новий порядок надання працівникам відпустки без збереження заробітної плати.
Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність з дня його припинення або скасування, крім частини третьої статті 13 Закону.
В свою чергу Закон України "Про відпустки" (статті 25, 26 Закону України) передбачає випадки надання відпусток без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку та за угодою сторін.
Так, за згодою роботодавця відпустка могла надаватися терміном не більше 15 календарних днів. До зазначеного строку не включався період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Відповідно чинної редакції частини першої статті 26 Закону України "Про відпустки" за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.
За змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про відпустки" на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.
Час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 цього Закону.
Частиною третьою статті 12 Закону № 2136-ІХ встановлено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки" ("Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін").
Тобто відпустка надається на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом.
При цьому, відповідно до внесених Законом від 22.11.2023 №3494-IX змін (набрали чинності з 24.12.2023 року), час перебування у такій відпустці не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до змін, внесених Законом від 01.07.2022 № 2352-IX статтю 12 Закону № 2136 доповнено новою частиною четвертою, згідно з якою у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
Дана відпустка не належить до відпусток без збереження заробітної плати, які надаються працівникові відповідно до статей 25, 26 Закону України "Про відпустки".
Така відпустка без збереження заробітної плати надається судді в обов’язковому порядку на весь період, про який вказано у заяві, що подана на підставі частини четвертої статті 12 Закону № 2136-ІХ.
Водночас, виходячи із умов її надання, вбачається, що суддя має підтвердити той факт, що він "виїхав за межі території України" або "набув статусу внутрішньо переміщеної особи". Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, відтак рішення щодо надання відпустки у цьому випадку має прийматися головою суду на підставі наданих суддею доказів, які в достатній мірі підтверджують цей факт.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відпустка без збереження заробітної плати на підставі частини третьої статті 12 Закону № 2136-ІХ не є обов’язковою та надається за угодою сторін.
Оскільки така відпустка без збереження заробітної плати надається за угодою між працівником і роботодавцем, голова суду (або особа, яка виконує повноваження голови суду) може і повинен відмовити судді у її наданні, якщо це матиме наслідком тривале нездійснення суддею правосуддя, обмеження конституційного права людини на судовий захист та розгляд справ, які перебувають у провадженні судді, з урахуванням поточного суддівського навантаження у суді.
Крім вищевикладеного, статтею 25 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР встановлено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку у наступних випадках:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
Також Законами України №504/96-ВР (стаття 9) та № 2136-ІХ (ч.4 статті 12) визначено особливості зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
При наданні відпусток без збереження заробітної плати правила зарахування такого стажу мають дотримуватися роботодавцем неухильно.
Підсумовуючи вищевикладене, Рада суддів України приходить до таких висновків.
З огляду на те, що суддя Смірнова О.В. подала заяву про надання їх обов'язкової відпустки тривалістю 90 календарних днів, а у її провадженні не перебувають судові справи Рада суддів України вважає за необхідне рекомендувати їй приступити до відправлення правосуддя негайно після закінчення відпустки.
Щодо судді Білик О.В., у провадженні якої залишаються 333 судові справи, і яка звертається із заявами про надання їх короткострокових відпусток, що унеможливлює перерозподіл судових справ, Рада суддів України вважає за необхідне звернути її увагу на необхідність негайно повернутися до виконання обов'язків по здійсненню правосуддя.
У разі ігнорування цієї рекомендації та/або продовження поведінки, яка свідчить про небажання відправляти правосуддя, рекомендувати зборам суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області ухвалити рішення про повторний автоматизований розподіл судових справи, які залишилися у її провадженні.
Про встановлені факти, які свідчать про можливе ухилення суддями Білик О.В. та Смірновою О.В. від відправлення правосуддя, Рада суддів України вважає за необхідне повідомити Вищу раду правосуддя.
Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. щодо окремих питань надання відпусток без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов'язковому порядку, суддям в умовах воєнного стану, відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України
в и р і ш и л а:
1. Звернути увагу судів та суддів України на те, що здійснення правосуддя є основним обов'язком судді.
2. Звернути увагу суддівського корпусу на неприпустимість зловживання суддями своїм правом на відпустки без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов'язковому порядку, що може мати наслідком тривале нездійснення суддею правосуддя, обмеження конституційного права людини на судовий захист та розгляд справ, які перебувають у провадженні судді, з урахуванням поточного суддівського навантаження у суді.
3. Головам судів при вирішенні питань про надання суддям відпусток без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов'язковому порядку, особливо суддям, які мають повноваження на здійснення правосуддя, в першу чергу слід виходити з необхідності забезпечення відправлення правосуддя судом та необхідності забезпечення суддями розгляду справ, що перебувають у їх провадженні.
4. Головам судів, зборам суддів принципово реагувати на факти ухилення від здійснення правосуддя суддями, які систематично подають заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, надання яких не є обов'язковим, інформувати про такі факти Вищу раду правосуддя.
5. Рекомендувати судді Господарського суду Харківської області Смірновій О.В. негайно повідомити суд про те, чи має вона намір повернутися до відправлення правосуддя після закінчення відпустки та приступити до відправлення правосуддя негайно після закінчення відпустки.
6. Звернути увагу судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Білик О.В. на необхідність негайно повернутися до виконання обов'язків по здійсненню правосуддя. Рекомендувати судді Білик О.В. негайно повідомити суд про те, яку кількість днів обов'язкової відпустки без збереження заробітної плати вона планує взяти, та чи має вона намір повернутися до здійснення правосуддя після закінчення цієї відпустки.
7. У разі продовження суддею Білик О.В. поведінки, яка свідчить про її небажання відправляти правосуддя, рекомендувати зборам суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області ухвалити рішення про повторний автоматизований розподіл судових справи, які залишилися у її провадженні.
| Голова Ради суддів України | Б.С. Моніч |
12.04.2024
Рішення РСУ № 6 від 11.04.2024 Про врегулювання деяких питань соціального захисту суддів у відставці
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року м. Київ
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частини 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.
Також, у вказаному рішенні зазначено, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
Аналогічна позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці).
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21.
Таким чином, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
Однак, нехтування пенсійними органами визначеним Вищою радою правосуддя стажем судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання призводить до порушення прав суддів.
Дані обставини зумовлюють звернення суддів із позовами до суду, що у свою чергу призводить до завантаження суддів та зростання витрат державного бюджету, пов'язаних з розглядом вказаних справ. Це в свою чергу призводить до зростання і без того надмірного навантаження на працюючих суддів.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про врегулювання деяких питань соціального захисту суддів у відставці, відповідно до частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (зі змінами), Рада суддів України
в и р і ш и л а:
Звернути увагу Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема про те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Вважати неприпустим перегляд органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, та визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення судді у відставку).
Голова
Ради суддів України Б. С. Моніч
Watch Download12.04.2024
Рішення РСУ № 5 від 11.04.2024 Щодо організації роботи судів які залишилися на ТОТ
РАДА СУДДІВ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року м. Київ
Наказом Державної судової адміністрації України від 13 липня 2022 року № 233 "Про утворення робочої групи" (зі змінами) утворено робочу групу з розробки та запровадження заходів реагування щодо запобігання випадкам неефективного використання коштів Державного бюджету України розпорядниками коштів нижчого рівня в умовах воєнного стану (далі - робоча група).
За результатами засідання робочої групи та прийнятих на цьому засіданні рішень, яке відбулось 16 листопада 2023 року, керуючись пунктом 4 Положення про робочу групу з розробки та запровадження заходів реагування щодо запобігання випадків неефективного використання коштів Державного бюджету України розпорядниками коштів нижчого рівня в умовах воєнного стану, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 13 липня 2022 року № 233 (зі змінами), робочою групою було надано пропозиції та рекомендації, зокрема рекомендовано в.о. Голови Державної судової адміністрації України звернутися із листами до відповідних територіальних управлінь ДСА України про неприпустимість виплат будь-яким особам, що перебувають на ТОТ або стосовно яких відсутня інформація про перебування їх на підконтрольній Україні території.
Враховуючи рекомендації робочої групи з розробки та запровадження заходів реагування щодо запобігання випадкам неефективного використання коштів Державного бюджету України розпорядниками коштів нижчого рівня в умовах воєнного стану, 06 грудня 2023 року за вих. № 8-15966/23 Державною судовою адміністрацією України надіслано листа до Територіальних управлінь Державної судової адміністрації України в Донецькій, Запорізькій, Луганській та Херсонській областях про запобігання випадкам неефективного використання коштів Державного бюджету України та звернуто увагу на неприпустимість здійснення виплат будь-яким особам (суддям, працівникам органів та установ системи правосуддя), що перебувають на тимчасово окупованих територіях або стосовно яких відсутня інформація про перебування їх на підконтрольній Україні території.
Також, відповідно до пункту 2 наказу ДСА України від 08 серпня 2022 року № 270 "Про посилення відповідальності розпорядників коштів нижчого рівня" Державною судовою адміністрацією України звернуто увагу на те, що в умовах воєнного стану, зокрема, начальники територіальних управлінь ДСА України, як керівники установ, що є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, несуть персональну відповідальність за доцільність, ефективність, результативність і цільове використання бюджетних коштів, за наявність належним чином оформлених первинних документів обліку використання робочого часу та відповідних розпорядчих документів (наказ та/або розпорядження), достовірність відомостей щодо обліку використання робочого часу та їх відображення у табелі обліку використання робочого часу.
Водночас, до Ради суддів України надійшли колективні звернення (скарги) від деяких районний судів Херсонської області щодо порушень трудових прав працівників апаратів судів, які опинилися на окупованій території, що полягає у призупиненні відповідними територіальними управліннями ДСА України дії трудових договорів з такими працівниками.
Попри це, до Радою суддів України також фіксується інформація про те, що є обґрунтовані підстави вважати, що окремі судді та працівники державних органів у системі правосуддя залишаються на тимчасово окупованих територіях України з власної волі та співпрацюють з так званою "окупаційною владою".
За таких обставин продовження здійснення виплат суддівської винагороди та заробітної плати, особливо в умовах дефіциту Державного бюджету України та недофінансування судової влади, є щонайменше неефективним використанням державних коштів.
Механізм тимчасового призупинення виплати суддівської винагороди, заробітної плати виписано у рішенні Ради суддів України від 5 серпня 2022 року № 22 із зазначенням, що такий механізм не суперечитиме вимогам чинного законодавства України.
Враховуючи викладене, Рада суддів України повністю підтримує позицію Державної судової адміністрації України викладену у листі від 06 грудня 2023 року за вих. № 8-15966/23 до Територіальних управлінь Державної судової адміністрації України в Донецькій, Запорізькій, Луганській та Херсонській областях про запобігання випадкам неефективного використання коштів Державного бюджету України.
В той же час, у зв’язку із збройною агресією російської федерації на території України численні суди як першої, так і апеляційної інстанції опинились на тимчасово окупованих територіях, зв’язок з їх посадовими особами, відповідальними за нарахування як суддівської винагороди, так і заробітної плати працівникам за об’єктивних причин відсутній, Державна судова адміністрація стикається з відповідними труднощами у нарахуванні відповідних виплат.
Крім того, призупинення відповідними територіальними управліннями ДСА України дії трудових договорів з працівниками судів, які опинилися на тимчасово окупованих територіях призвело до випадків відсутності в суді будь-якого судді та/або працівника апарату суду.
З огляду на вказане, виникла необхідність у впорядкуванні питання, пов’язаного з покладенням обов’язку щодо нарахування відповідних виплат на інших осіб, за умови відсутності голови, керівника апарату конкретного суду, який перебуває в окупації.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, а також регламентує статус професійного судді та трудові відносини із суддями. Згідно зі статтею 52 вказаного Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода є різновидом заробітної плати, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі особою, що призначена суддею та займає штатну суддівську посаду в одному з судів України.
У зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України з 24 лютого 2022 року по всій території України запроваджено воєнний стан.
Згідно із статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
02 березня 2022 року Рада суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану в яких наголосила, що при визначенні умов роботи суду у воєнний час необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалися в регіоні.
Рішенням від 14 березня 2022 року № 10 (із змінами, внесеними згідно з рішенням Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 24) Рада суддів України затвердила окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану якими роз’яснено особливості участі суддів у національному спротиві, особливості трудових відносин із суддями, а вирішення усіх інших організаційних питань покладено на органи та установи системи правосуддя.
Відповідно до розділу ІІІ вказаних рекомендацій суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується якщо:
- суддя згідно табелю перебуває в автоматизованому розподілі справ та здійснює свої повноваження на робочому місці або дистанційно;
- суддя перебуває у відрядженні, оплачуваній відпустці тощо;
- суддя увільнений від виконання обов’язків з відправлення правосуддя у зв’язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби;
- суддя в робочий час виконує обов’язки, пов’язані з участю в національному спротиві;
- суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо).
У рішенні від 25 листопада 2021 року №54 Рада суддів України звернула увагу на те, що спеціальним законодавством не врегульовано порядок обліку робочого часу суддів, а тому застосуванню підлягають положення наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", яким затверджено форму Табеля (форма " П-5).
Позначення до табеля обліку використання робочого часу про причини відсутності на роботі (основна відпустка, відпустка за власний рахунок, лікарняний тощо) та інші відхилення від нормальних умов праці вносяться на підставі документів (листки непрацездатності, заяви) та кадрових наказів.
Інші відмітки у табелі робочого часу проставляються на підставі повідомлень судді або розпорядчих документів суду (повідомлення про перебування на лікарняному, наказів про надання іншого дня відпочинку, про відрядження, про перебування у відпустці тощо).
Щодо оформлення відсутності працівників, які покинули свої робочі місця на території ведення бойових дій та не подали відповідних заяв про надання відпустки або листків непрацездатності зазначу, що відсутність такого працівника табелюється умовними позначеннями "НЗ" ("відсутність з нез’ясованих причин" або "І" ("інші причини неявки"). Після з’ясування обставин та виявлення, що причини відсутності були поважні, або ж, що раніше надана інформація не підтвердилась, табель обліку використання робочого часу можна скорегувати.
У випадках, коли суддя систематично та безпідставно відсутній на робочому місці під час робочого часу розпорядники бюджетних коштів, збори суддів відповідного суду вправі ухвалювати відповідні рішення (розпорядчі акти), якими фіксувати відповідну поведінку.
Такими ж розпорядчими актами може фіксуватися наявність підтвердженої інформації про колабораційні дії.
Вирішуючи питання щодо можливості перебування судді, якого відсторонено від здійснення правосуддя, на адміністративній посаді, Рада суддів України у рішенні від 25 листопада 2021 року № 53 прийшла до висновку, що задля забезпечення реалізації гарантій незалежності суддів, мінімізування ризиків незаконного впливу на суддів зі сторони осіб, які займають адміністративні посади, дотримання принципів виборності голів судів та їх заступників, а також, відновлення довіри суспільства до судової влади у разі застосування до судді, який обіймає адміністративну посаду у суді тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, такий суддя позбавляється можливості обіймати адміністративну посаду в суді.
У цьому рішенні Рада суддів України звернула увагу судів та суддів України на те, що перебування судді на адміністративній посаді є неможливим на час тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, незалежно від підстав такого відсторонення від посади.
Рада суддів України зазначила, що з дня тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя суддя позбавляється статусу голови або заступника голови суду та йому не виплачуються передбачені чинним законодавством доплати за перебування на адміністративній посаді.
Також Рада суддів України ще раз наголосила, що відповідно до викладеної у рішенні Ради суддів України від 23 січня 2017 року № 2 позиції здійснення адміністративних повноважень не є тотожним зайняттю адміністративної посади судді.
Відповідно до статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розділу ІІІ Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом ДСА України від 08.02.2019 № 131 (із змінами) організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України.
Водночас здійснення повноважень керівника апарату суду не є тотожним зайняттю посади керівника апарату суду. Це допускається в разі виробничої необхідності або може бути пов’язане з розпорядчими функціями і з правом підпису відповідних документів.
Так, відповідно до пунктів 18, 19 розділу ІІІ Типового положення про апарат суду на час відсутності керівника апарату суду чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин його обов’язки виконує заступник керівника апарату суду, визначений відповідним наказом керівника апарату суду про розподіл обов’язків, а за відсутності такого наказу один із заступників керівника апарату суду, який має більший стаж роботи в апараті суду.
У разі тимчасової відсутності заступника (заступників) керівника апарату місцевого суду виконання обов’язків за посадою відсутнього керівника апарату місцевого суду покладається на одного з керівників структурних підрозділів апарату суду, крім керівників бухгалтерської служби суду (головного бухгалтера) і режимно-секретного підрозділу (за наявності), наказом начальника територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови суду.
На сьогодні законодавством України не врегульовано питання тимчасового виконання обов’язків керівника апарату суду в тих судах, де відсутні працівники апарату суду, а також судді (що унеможливлює внесення подання про призначення на посаду в порядку визначеному законом). Це пов'язано з тим, що відповідні норми законодавства були прийняті для застосування у мирний час, а початок широкомасштабної агресії проти України поставив перед судовою владою України нові виклики, які законодавець не передбачив і не міг передбачити у правому регулюванні відповідних правовідносин.
На думку Ради суддів України, у такому випадку може бути застосовано алгоритм започаткування роботи новоутворених судів.
Це означає, що начальник територіального управління Державної судової адміністрації України може прийняти рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату суду (в суді де відсутні будь-які працівники), термін дії повноважень якого обмежується датою призначення керівника суду юридичної особи. На посаду може бути призначено працівника територіального управління Державної судової адміністрації України, який відповідає вимогам до професійної компетентності для зайняття посади (з дотриманням вимог щодо несумісності).
Згідно із частиною першою статті 152 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України розробляє та затверджує за погодженням із Вищою радою правосуддя Типове положення про апарат суду.
Пунктом 14 частини першої статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" встановлено повноваження Вищої ради правосуддя погоджувати Типове положення про апарат суду.
Зважаючи на актуальність питання призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату суду в суді, де відсутні будь-які працівники, Рада суддів України вважає ще одним із можливих шляхів нормативного врегулювання цього питання розробку та затвердження за погодженням із Вищою радою правосуддя змін до Типового положення про апарат суду, якими передбачити алгоритм призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату суду, закріпивши правило, що у випадку, коли в місцевому суді відсутні працівники апарату суду внаслідок їх звільнення або призупинення з ними трудових відносин, начальник територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови суду (в.о. голови суду) або без такого подання (в разі відсутності в суді суддів, які перебувають на підконтрольній території України) може прийняти рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату суду, термін дії повноважень якого обмежується датою призначення керівника суду юридичної особи. На посаду може бути призначено працівника територіального управління Державної судової адміністрації України, який відповідає вимогам до професійної компетентності для зайняття посади (з дотриманням вимог щодо несумісності).
Для апеляційних судів відповідне призначення здійснюється Головою Державної судової адміністрації України з числа її працівників за поданням голови суду (в.о. голови суду) або без такого подання (в разі відсутності в суді суддів, які перебувають на підконтрольній території України).
З огляду на положення пункту13 частини першої статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", яким встановлено повноваження Вищої ради правосуддя затверджувати Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальні управління, пункту 8 частини четвертої та п'ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яким визначено повноваження ДСА України затверджувати положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України, відповідні зміни до положення про апарат суду повинні бути узгоджені з Положенням про Державну судову адміністрацію України, типовим положенням про її територіальні управління, положеннями про територіальне управління Державної судової адміністрації України.
Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Ради суддів України Моніча Б.С. щодо організації роботи судів, які залишилися на тимчасово окупованій території, відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України
в и р і ш и л а:
1. Вважати за неможливе здійснення будь-яких виплат суддям та працівникам апаратів судів, які перебувають на тимчасово-окупованій території України або стосовно яких відсутня інформація про перебування їх на підконтрольній Україні території.
2. У випадку, коли в місцевому суді відсутні працівники апарату суду внаслідок їх звільнення або призупинення з ними трудових відносин, начальник територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови суду (в.о. голови суду) або без такого подання (в разі відсутності в суді суддів, які перебувають на підконтрольній території України) може прийняти рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату суду, термін дії повноважень якого обмежується датою призначення керівника суду юридичної особи. На посаду може бути призначенопрацівника територіального управління Державної судової адміністрації України, який відповідає вимогам до професійної компетентності для зайняття посади (з дотриманням вимог щодо несумісності).
3. Для апеляційних судів відповідне призначення здійснюється Головою Державної судової адміністрації України з числа її працівників за поданням голови суду (в.о. голови суду) або без такого подання (в разі відсутності в суді суддів, які перебувають на підконтрольній території України).
4. Рекомендувати Державній судовій адміністрації України розробити та затвердити за погодженням із Вищою радою правосуддя зміни до Типового положення про апарат суду, якими передбачити алгоритм призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату суду в суді де відсутні будь-які працівники та судді, узгодивши їх з Положенням про Державну судову адміністрацію України, типовим положенням про її територіальні управління, положеннями про територіальне управління Державної судової адміністрації України.
Голова
Ради суддів України Б.С. Моніч
Watch DownloadAddress: 01601 Kyiv, st. Lypska, 18/5
Phones: (044) 277-76-29 , (044) 277-76-31
e-mail: pressoffice@court.gov.ua
Address: 01601 Kiev, st. Lypska, 18/5
Phones: (044) 277-76-33 , (044) 277-76-34
e-mail: pressoffice@court.gov.ua
The creation of this website was made possible through the support of the US Agency for International Development (USAID). Some of the views expressed in the materials published on this site do not necessarily reflect the views and opinions of USAID or the US Government.
© 2015-2023 Council of Judges of Ukraine
Developer: kitsoft
EN
UA