Рада Суддів
України

Коли ми ведемо мову про судову реформу в аспекті реформування статусу суддів – то крім безумовно позитивного тренду - деполітизації, обіцяного підвищення розміру заробітної плати, як однієї з гарантій незалежності, в усьому іншому - ми говоримо лише про підвищення вимог до суддів:

- Обов’язок подання нових видів декларацій – про родинні зв’язки та декларації доброчесності (заповнення яких, до речі, не передбачено для представників інших гілок влади, що вважаю безумовним перекосом та виявом упередженого ставлення саме до суддівського корпусу)

- Удосконалення системи дисциплінарної відповідальності, але виключно шляхом розширення підстав такої відповідальності

- Про зняття суддівської недоторканості, що суспільством зараз розглядається як абсолютне благо, хоча насправді це не так.

І таке інше.

Але я пропоную всім нам – як звичайним членам суспільства – поставити собі питання:

- Чи має доброчесний суддя ефективні засоби захисту, якщо його незалежність та неупередженість опинилися під загрозою?

- Чи може у нашій країні суддя зберегти вірність присязі, чисту совість і зберегти своє життя? Це питання сформульовано не мною. Це питання сформульовано Костянтином Іванченко у своїй статті «Следствие без голови». Журналіст приходить до невтішного висновку, що ні, та наводить факти страшних вбивств суддів – Володимира Трофимова, Михайла Михайлюка, Віктора Лопацького, Оксани Дурицької та багатьох інших.

Ці питання не стали предметом прискіпливої уваги під час напрацювання положень нового закону «Про судоустрій та статус суддів». В той же час, на моє глибоке переконання, своєї мети реформи у сфері судоустрою та судочинства не досягнуть, якщо судді будуть позбавлені ефективних засобів протистояння тиску на суд, захисту своєї незалежності та неупередженості, і як би це жахливо не звучало – захисту життя та здоров’я свого і своїх рідних.

Повний текст інтерв'ю читайте за посиланням у виданні "Судово-юридична газета"

Прес-центр судової влади