Рада Суддів
України

"Як особа, яка звертається до суду очікує на справедливість, так і суддя очікує на справедливість до себе. На справедливість від ВРП, ВККС і ДСА", - із виступу Голови Ради суддів України Богдана Моніча на ХІ міжнародному судово-правовому форумі, що проходить в Києві 13-14 липня 2023 року.

До вашої уваги повний текст виступу.

Добрий день шановне поважне, розумне товариство!

Я спробую сьогодні акцентувати вашу увагу на новому тренді, який з'явився в умовах війни. Це запит на справедливість. Але перед тим, як говорити про справедливість, я б хотів сказати, що якщо від особи, від якої суспільство, учасники судових процесів очікують на справедливість взагалі, то, мабуть, можна очікувати, що й ця особа – суддя, вона теж очікує справедливості.

І коли я буду далі про цю справедливість говорити, я хотів би, щоб ви десь уявляли, що ми говоримо про справедливість як про загальну цінність, але й уявляємо, що суддя теж насправді очікує на справедливість.

Я не буду повторюватися про те, що було зроблено судовою гілкою влади під час війни. Насправді вже минуло 500 днів (її активної фази), є час озирнутися, подивитися на те, що було зроблено вдало, є час визнати певні помилки.

Те, що мені болить в принципі, це те, що 22 лютого 2022 року, коли (на засіданні Комітету з питань правової політики) обговорювалося питання як ми будемо жити, вже було зрозуміло, що не буде існувати Вищої ради правосуддя.

На жаль не було чи якоїсь довіри, чи була недооцінена майбутня роль Ради суддів України у цих процесах. І вдався як законодавець, Так і Держава до певної концентрації певних повноважень в руках певних суб'єктів, так би мовити.

І чи було це зроблено вдало? Чи було це все справедливо?

Зараз вже сформовані органи суддівського самоврядування, хтось їх називає "судді над суддями".

Чому і судді мають очікувати на справедливість? І це головне очікування суддів від новосформованої Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Судді так само очікують справедливості від цих органів щодо себе.

До таких же органів ми можемо насправді віднести й Державну судову адміністрацію. Тому що відносно судді можна повестися несправедливо як застосувавши неадекватне дисциплінарне стягнення, так і під час процедури кваліфікаційного оцінювання. Можна обділити суд грошима. Це теж до певної міри може викликати якусь несправедливість.

Зараз хочу поставити декілька риторичних питань. Сьогодні вже говорилося про це. Чи відчувають судді справедливість у тих процедурах відрядження, які до них застосовувалися? Мабуть, що ні.

Тому, сьогодні про це теж говорилося, ми отримали насправді проблему внаслідок того, що були певні прорахунки, яку вже тепер буде вирішувати ВККС, буде вирішувати Вища рада правосуддя і, сподіваюсь, їм вдасться подолати і вирішити ці виклики.

Чому несправедливо? Я скажу буквально два слова – одного відрядили на Закарпаття, іншого відрядили за підсудністю, а третього не відрядили нікуди. Як сьогодні повертати людину, яка втікала від війни, яка втратила, можливо, своє житло, і яка сьогодні облаштувала своє житло нехай в якомусь далекому від деокупованої території районі? Це непросте питання. У мене не має сьогодні однозначної відповіді на нього, немає її й у ВККС, але вони над цим думають, ми над цим думаємо, ВРП думає. І це непросте питання.

І ще дещо. Я не буду повертатися до того, про що ми (РСУ, судді) говоримо вже роками: про кадрову кризу, до чого це все призведе, до чого призведуть реформи. Я пригадую, що 6 жовтня 2022 року, я озвучив цифру, що до кінця 2023 року, тоді ще не було ВРП, звільняться у відставку 373 судді. Мені тоді казали : та не слухайте це, Богдан Сильвестрович нас лякає, на жаль сьогодні я почув, що 192 судді пішли у відставку станом на липень. Тобто десь приблизно ми виходимо на ту саму цифру.

Тож ми маємо розуміти, при подальших кроках, коли ми не забезпечимо цієї справедливості в тому числі для суддів, що може бути далі. 2083 судді на той момент мали право на відставку.

Якщо будуть незабезпечені справедливі процедури, справедлива діяльність стосовно суддів, жоден конкурс, оголошений ВККС, жодне бажання заповнити вакантні посади, нам не допоможуть, тому що ми не спрогнозуємо цю плинність кадрів ніколи. Ми сьогодні, наприклад, оголосимо конкурс на певні вакантні посади, а, започаткувавши якісь нові реформи, поки ці конкурси пройдуть ми вийдемо на ту саму картину. Ми про це повинні думати.

Що ж таке справедливість? Перше, що приходить на думку, це приказка відома, що "правда в кожного своя", хоча філософи кажуть, що істина все ж таки одна. І до справедливості ми маємо йти. Але чому справедливість важлива саме для правосуддя? Тому що різні сторони, різні судді, вони можуть мати власну думку, мати власні погляди, на ті рішення які ухвалюються судами, ну, знову ж таки, ви суддю того десь пам'ятаєте (у мене за спиною), який теж очікує і може мати різні погляди на ті рішення, що будуть ухвалюватися щодо нього.

Як же ця справедливість може бути досягнута? Давайте над цим подумаємо.

Насправді якщо говорити про механізми досягнення цієї справедливості, то найперше – це мають бути чіткі правила та процедури. Тому що вони є саме тим важливим інструментом, для того, щоб справедливість була забезпечена. Я розумію, що тут усі юристи і пояснювати навіть далі не буду. Друге – незалежність. Судді мають бути незалежними, бути спроможними приймати рішення на основі фактів, на основі закону, а не особистої упередженості, чи під впливом якоїсь думки, чи то громадськості, чи навпаки потерпілої особи, чи обвинуваченого, який доводить свою невинуватість.

Рівність перед законом. Тобто, якщо ці правила діють, і процедури, вони мають бути для всіх однакові. Не може бути для когось винятку з незрозумілих причин.

Далі – прозорість й обґрунтування. Якщо ми згадуємо попередні склади ВККС, то були питання до попереднього складу ВРП. Чому очікування? Це ж очікування і наших міжнародних партнерів, тому що не всі рішення (ВРП, ВККСУ) їм так само видавалися справедливими. А суддям не видавалися справедливими оцінки тих же практичних завдань, які вони писали (тут мова про оцінювання робіт ВККС). І ми знаємо, що є судові рішення коли виявлялося, що три члени колегії ставили різні оцінки з розривом в балах у два рази. Тому судді зараз мають великі очікування на оці новосформовані органи, які зараз мають працювати.

Право на оскарження. Воно все теж з судом іде. Якщо сторона вважає, що її справу не було розглянуто (справедливо), то має право подати апеляцію. Чи завжди у нас для суддів дотримується це право на апеляцію? Я два слова буквально скажу, коли запроваджувалася реформа, дійсно, автори, ідейники, натхненники реформи обіцяли, що всі, хто буде проходити певні конкурсні етапи, будуть мати право на оскарження.

На жаль, судова практика пішла по шляху, коли виявилось, що це право не зовсім таки доступне для реалізації. Коли напочатку дехто з колег мав можливість оскаржити негативний висновок Громадської ради доброчесності, то в подальшому практика судова з цього питання змінилася.

Сьогодні, для досягнення справедливості, з огляду на ті події, які відбулися у Верховному Суді, які безумовно збурили і суспільство, та й збурили вони і суддівський корпус, нам пропонують різні шляхи досягнення цієї справедливості. Ми, як сказав Станіслав Іванович (голова Верховного Суду)у попередньому виступі, ми стримані. Ми, судді, розуміємо, що це ж в принципі об'єктивно, але ми в очікуванні зараз як на це реагувати. Ми чекаємо відповідні законопроєкти, дивимося на них, але що хотілось би сьогодні сказати?

Знаєте, (коли сьогодні ведеться мова про) досягнення справедливості, от сьогодні, із останніх законопроєктів, то це якесь колективне, може й не покарання…, сьогодні вже про це говорили, от поліграф. Це ж не покарання наче б то, це просто якісь незручності, мабуть, негативні якісь переживання для людини, ну не зовсім це покарання, можна об'єктивно сказати. Але ж почекайте. Ми ж не повинні забувати про принцип індивідуальної відповідальності? Адже в системах правосуддя, які прагнуть бути справедливими, цього принципу важливо дотримуватися. Це означає, що люди мають відповідати тільки за свої власні вчинки.

Що тоді порушується? Відсутність вини (принцип відсутності вини), який ризик? Я сьогодні, по суті, вперше про це говорю, але ж усі розуміють про що ми говоримо – про рішення РНБО, про певні ініціативи. То ми що, будуємо демократичну державу і хочемо, щоб людина зазнавала негативних наслідків за відсутності вини? Якщо судді (інші) не беруть участь у корупції, або не знають про неї, чому вони мають відповідати за чужі дії? Ми ж повинні про це думати?

Яка ж ефективність буде, наприклад, коли ця ініціатива буде реалізовуватися? Я вам про кадровий голод говорив сьогодні. Чи буде вона ефективною (подібна ініціатива)? Чи досягнемо ми тієї мети? Адже ж мета основна подолати корупцію? Мені видається так, що викликати страх перед вчиненням корупційного діяння, мабуть, така система не зможе. Скоріше вона буде викликати страх перед тим, що ти можеш бути притягнутий до відповідальності не вчиняючи жодного корупційного діяння і будеш притягнутий до відповідальності не маючи жодної вини. От хотілось би знати чи взагалі суспільство вважає це справедливим?

Знову ж, згадуємо сьогодні маленького того суддю, який вершить людські долі і є юристом, фахівцем у галузі права. Як він (має на це реагувати). От це я десь, коли ці думки собі накидував (думав про це), по суті це моїми очима (погляд на) те, що сьогодні відбувається.

Який ми наслідок отримаємо, коли судді, про незалежність нагадаю, вони будуть у страху. Чи буде такий суддя незалежний? Чи буде він підкорятися правилам та процедурам, закону, чи буде він об'єктивно досліджувати ті, чи інші обставини? Ми хочемо бачити такого суддю?

Що маємо ми робити на мою думку? На мою думку, правильним би підходом було це створити та підтримувати таке середовище, в якому корупція не терпиться. Забезпечити належне розслідування усіх заяв про корупцію. Забезпечити швидку невідворотну відповідальність, але ж тут мова не тільки про корупцію, а і про будь-який спір, про будь-який злочин, ефективний розгляд, вирішення справи.

Що ж нам робити далі? Я поставив собі питання. Чи можуть гарантувати різного роду перевірки на доброчесність, у тому числі на поліграфі, те, що людина в подальшому не схибить? Мабуть, практика говорить і ми маємо цей досвід теж враховувати, що ні. Ми витрачаємо на ці перевірки величезну кількість часу, величезну кількість ресурсів, і здебільшого ми не досягаємо того результату, який ми маємо на меті досягнути.

Тому на сьогодні нам потрібно, безумовно, багато переосмислити наших якихось механізмів, особливо в розбудові доброчесного, некорумпованого суддівського корпусу вже сьогодні. З іншого боку часу у нас багато немає. Тому що чотири роки, на які обрано ВРП і ВККС – це невеликий проміжок часу. Нам ретельно треба, там де ми можемо, вже переосмислити ці процедури, чітко скласти тайм-менеджмент, зробити ці процедури справедливими, в тому числі й для суддів, при невідворотності покарання. Швидкого. За якісь дисциплінарні проступки.

От така моя візія сьогодні на правосуддя в умовах війни на певні події, які моїми очима (судді) побачені.

Дякую за увагу!

– Дякую Богдане Сильвестровичу. От Ви назвали питання індивідуальної відповідальності. Скажіть, а як буде реагувати Рада суддів України на ці два законопроєкти, які зараз є про опитування все ж таки. Ви будете якось звертатися письмово з пропозиціями до того законопроєкту щоби Ваша теза про індивідуальну відповідальність була там врахована?

– Безумовно. Я ж говорив у виступі… На сьогоднішній день всі ініціативи, які сьогодні лунають, вони ж небезпідставні, ми ж це визнаємо. Але давайте говорити, що сьогодні Вища рада правосуддя, Пленум ВС, Рада суддів України (адекватно відреагували на певні події)… Що ще потрібно? Прийнято ті рішення, які дають підстави говорити про те, що справедливість у конкретній справі буде досягнута.

Ну ми ж не повинні якісь неправильні практики застосовувати. От вчора була подія: хтось викидав там гроші за паркан. Давайте ми всі будемо найгірші приклади використовувати, або давайте запровадимо певні перевірки для всього складу певних фракцій. Ми судді, ми юристи, ми всі розуміємо, що це не дасть того результату, який всі очікують. І безумовно, коли надійде відповідний законопроєкт ми будемо на нього реагувати.

Можливо його буде вивчати ВС, Вища рада правосуддя, на предмет чи буде він відповідати Конституції…

От, ми (вже) втратили насправді багато часу. Сьогодні говорилось дещо про мапу судів. Це ж велике питання. Це ж (знову про те, що) судді теж хочуть справедливості. Вони ж з 16 року говорять про нерівномірне навантаження. Коли один суддя розглядає 5 справ, інший 3 тисячі, в рік нехай 150 і три тисячі.

Два роки чи два з половиною ведеться окрема робота, фактично напрацьована нова мапа, це поки не було ВККС, наче б то добре, ми зекономили час, зробили велику роботу.

Але на сьогоднішній день для ВККС перший виклик, як на мою думку – це конкурс в апеляції, а виклик другий – це нарешті щоб ВРП затвердила кількість суддів у судах, тут до речі, я вважаю, що її (кількість суддів) треба, мабуть завищувати. В силу цих причин. Чи буде та справедливість, якщо завтра буде нова реформа, новий страх?

То ми оголосимо конкурс на 300 посад, а поки конкурс пройде звільняться ті посади, які на сьогодні є.

Друге питання, це вже більш (допустиме) у часі. Як визначити (кількість суддів у місцевих загальних судах) зараз? Для мене це взагалі болюче питання (мапа судів). Якщо ми зараз наберемо в ту недосконалу мапу суддів, що через два роки ми знову будемо проводити конкурс у суди першої інстанції? Чи через який проміжок часу?

На жаль, мапа лежить, вона зроблена, але на сьогодні, навряд чи вона у найближчій перспективі буде прийнята.

Ще з представлення плану України в Лугано (план відновлення України був представлений 05.07.2022 року), так тоді ще не було ВРП, ми (РСУ) долучалися і писали (його певну частину).

Ми говоримо вже понад рік про оптимізацію процедур якихось доборів, ми знаємо, що робоча група створена тільки зараз. Та ж ВККС вже зараз потрібно працювати й знати правила гри, за якими вона буде працювати. Якщо вона буде чекати, то очевидно, я собі так презюмую, хоча я стриманий оптиміст, мені так кажуть. То якщо ВККС дослухається і займеться апеляціями, то може за той час, коли буде проводитись конкурс в апеляції, можливо щось зміниться у процедурах доборів, врахуються інтереси всіх суддів, кандидатів, п'ятирічок, там же велика кількість людей які в різний час, на різних етапах. (Тут спікер звертається до голови ВККС): я не знаю як ви з цим розберетеся, це велике питання і там вже втрачений час.

Формування сьогодні критикують Громадської ради доброчесності. Я маю на увазі чи правильно робить зараз ВККС, що по суті по старому закону пробує формувати ГРД? ВККС виконує закон той який є. У мене риторичне питання, а чому про це не було подумати раніше?

Нам усім говорили, що ми сформуємо ВРП, ВККС, хоча суддівський корпус спочатку сформував ВРП, а ВРП у складних умовах, з певними питаннями до Конкурсної комісії сформувала ВККС, але ми сьогодні до певної міри вже втратили час. Чи встигнемо ми його надолужити? Та встигнемо, бо у нас іншого варіанту нема.

Після свого виступу Богдан Моніч прокоментував окремі тези свого виступу:

– Що ви мали на увазі, говорячи "правда в кожного своя"?

– В контексті забезпечення справедливості, вислів "правда в кожного своя" вказує на те, як різні люди можуть мати різне уявлення про те, що є справедливим.

Це має велике значення, особливо в правосудді. Наприклад, якщо дві сторони знаходяться в судовому спорі, кожна з них може мати свою власну "правду" щодо того, що сталося, і відповідно до цього вони можуть мати різні погляди на те, який вирок чи рішення були б справедливими.

У цьому контексті, судова влада, суддя, мають встановити "правду" через об'єктивний процес, який включає докази, свідчення, закони та правила. Ця "правда", встановлена через судовий процес, може відрізнятися від того, що кожна сторона вважає своєю власною "правдою".

Це підкреслює важливість справедливого та прозорого процесу, оскільки без нього може бути важко досягти загальної згоди щодо того, що є "справедливо", особливо коли "правда в кожного своя".

Саме тому важливе дотримання основних принципів здійснення правосуддя, про які я говорив, задля того, щоб справедливість була досягнута.

Але і ці принципи не гарантують, що всі будуть вважати результат справедливим, але вони однозначно допомагатимуть забезпечити, що процес буде якомога більш справедливим і відкритим.

– Що Ви мали на увазі про вдосконалення механізмів досягнення справедливості?

– Я мав на увазі, що перевірки доброчесності та інтегральності, включаючи поліграф, мабуть, можуть допомогти оцінити доброчесність кандидата в цей момент часу. Але вони точно не можуть гарантувати майбутню поведінку. Людська поведінка може змінюватися в результаті багатьох факторів, включаючи зміну обставин, стрес, тиск і т.д.

Людська поведінка може змінюватися в результаті особистого розвитку, зміни обставин, нових спокус і т.д.

Так само людина може бути в принципі чесною, але потрапити в ситуацію, коли вчиняє нечесні дії через зовнішній тиск або надзвичайні обставини.

Тому я погоджуюсь, що доброчесність судді є основою довіри суспільства до судової влади. Якщо судді не будуть доброчесними, вони не зможуть забезпечити справедливе правосуддя. Це призведе до втрати довіри до судової влади та дестабілізації суспільства.

Роками ми говоримо про доброчесність, але на рівні закону в нас немає чіткого визначення доброчесності, немає стандартів доброчесності. А вони мають бути.

(В дужках примітки пресслужби РСУ)

Відео виступу 

Пресслужба РСУ