17.11.2026, 10:44
16 листопада 2023 року на Куп’янському напрямку, поблизу села Сергіївка Луганської області, у прямому зіткненні з ворогом загинув голова Веселівського районного суду Запорізької області Анатолій Олександрович Нагорний. Отримана вибухова травма виявилася несумісною з життям. У той критичний день, коли окупанти шалено тиснули на українські рубежі, він добровільно викликався йти на завдання, щоб підтримати побратимів. Позицію наші воїни втримали, але зберегти життя самого Анатолія Олександровича не вдалося.
Минає три роки від дня цієї непоправної втрати, проте пам'ять про людину, для якої Україна, закон і честь були понад усе, живе в серцях суддівської спільноти, рідних і бойових побратимів.
Шлях служіння закону та Батьківщині
Професійний шлях Анатолія Олександровича в судовій системі розпочався у жовтні 2002 року, коли він був призначений суддею Веселівського районного суду Запорізької області. Цій установі він присвятив 20 років життя: пройшов шлях від судді до очільника суду, здобувши беззаперечний авторитет професіонала, порядної та справедливої людини.
Проте його патріотизм був не просто словами чи даниною часу — він був внутрішнім стрижнем усього життя. Ще у 1988 році, під час навчання в інституті, Анатолій прийшов на студентську конференцію зі значком тризуба на лацкані піджака. Тоді від виключення з вишу сміливого юнака врятувало лише те, що він був найкращим студентом курсу. А після закінчення навчання він замовив собі особисту печатку-факсиміле з тризубом по центру та написом "Українська Народна Республіка" по колу. Нещодавно дружина судді згадала про цю реліквію, коли подруга подарувала їй їхнє дивом вціліле весільне фото (усі сімейні архіви залишилися в окупованому Веселому) — на звороті світлини дата одруження була скріплена саме цією печаткою.
Солдат без статусу та броні
Після початку повномасштабного вторгнення російських військ Анатолій Олександрович вивіз родину у безпечне місце, а сам був відряджений здійснювати правосуддя до Жовтневого районного суду міста Дніпра. Проте залишатися в тилу, коли ворог окупував рідну Запорізьку землю, він не зміг.
Маючи гарантований державою захист і суддівську бронь, на початку 2023 року Анатолій Нагорний добровільно відмовився від усіх привілеїв і вступив до лав Гвардії наступу "Сталевий кордон". В особовій справі військовослужбовця не було жодної згадки про його високу цивільну посаду — у документах значилося лише одне слово: "солдат".
У підрозділі його призначили навідником. Попри життєвий досвід, він ретельно вивчав військову справу та спеціальну літературу, щоб бути максимально ефективним у бою. Побратими знали його за позивними «Санич» та символічним "Тризуб". Він користувався глибокою повагою не через вік, а завдяки своїй щирості, доброті та вмінню вчасно підставити плече й підбадьорити. Анатолій Олександрович часто допомагав товаришам розібратися у складних юридичних питаннях чи судових процесах, скромно пояснюючи, що колись «працював у певних органах, звідки й має знання». Про те, що пліч-о-пліч із ними воював голова районного суду, бійці та командир роти дізналися лише після його загибелі.
Вічна шана та пам'ять
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, 23 лютого 2024 року Указом Президента України Анатолій Олександрович Нагорний був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 11 квітня 2024 року Рада суддів України одноголосно підтримала подання про присвоєння йому найвищої державної відзнаки — звання Герой України (посмертно).
Сьогодні пам'ять про мужнього захисника увічнена на його могилі, а портрет Анатолія Олександровича розміщено на Алеї Героїв Мелітопольщини, яка тимчасово розташована в одному зі скверів Запоріжжя в очікуванні визволення рідного краю. Його життєвий подвиг також закарбовано на сторінках книги Ніни Мошенської «Герої Веселівщини», презентованої у Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
"Анатолій був людиною, для якої Україна та її незалежність були понад усе. Він порядна, чесна особистість, професіонал своєї справи, люблячий чоловік, гарний батько та дідусь. Анатолій Олександрович — справжній Герой", — згадують колеги.
Важко знайти слова, здатні втамувати біль утрати для дружини, дітей, онуків та всіх близьких. Проте світлий спомин про Анатолія Олександровича Нагорного — суддю, воїна, патріота — назавжди залишиться сильнішим за смерть і житиме в історії українського правосуддя та незалежної України.
Вічна слава і світла пам'ять Герою!
Пресслужба РСУ